Якименко Олександр Никифорович
Народився	20 березня 1921(1921-03-20) Миколаївка
Помер	24 листопада 2004(2004-11-24) (83 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	суддя, політик
Науковий ступінь	кандидат юридичних наук
Учасник	німецько-радянська війна
Посада	Голова Верховного Суду України
Термін	жовтень 1970 — листопад 1993
Попередник	Зайчук Володимир Гнатович
Наступник	Бутенко Георгій Андрійович
Партія	КПРС
Нагороди

Олександр Никифорович Якименко (20 березня 1921, Миколаївка, тепер Вишгородського району Київської області — 24 листопада 2004, місто Київ) — український правник і державний діяч, кандидат юридичних наук (з 1968 року), заслужений юрист України, Голова Верховного Суду України в 1970—1993 роках. Член Ревізійної Комісії КПУ в 1976—1981 роках. Депутат Верховної Ради УРСР 8—11-го скликань.

Народився 20 березня 1921 року в селі Миколаївці (тепер Вишгородського району Київської області) в бідній селянській родині. Закінчивши семирічку, з 1935 року працював обліковцем у місцевому колгоспi «Червона нива». У 1937–1940 роках — діловод бюро ЗАГСу, інспектор Димерського районного відділу міліції НКВС Київської області.

З 1940 року — на військовій службі: курсант окружної школи Казахстанського прикордонного округу НКВС. Був заступником політрука, секретарем комсомольської організації кавалерійського прикордонного загону. Член ВКП(б) з 1940 року.

Брав участь у німецько-радянській війні з 1941 року, невдовзі став політруком роти на Ленінградському та Калінінському фронтах. У 1942 році брав участь в обороні Сталінграда, був тяжко поранений, лікувався в госпіталі в місті Лисьві Молотовської області, а згодом, після звільнення за станом здоров'я в запас, завідував Лисьвенським міським відділом соціального забезпечення^[1].

З 1944 року — заступник голови виконавчого комітету Печерської районної ради депутатів трудящих міста Києва, з 1945 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу, секретар Печерського районного комітету КП(б)У міста Києва.

1948 року був обраний народним суддею 2-ї дільниці Радянського районного народного суду Києва.

У 1949 році закінчив Київську філію Всесоюзного заочного юридичного інституту.

У 1950—1954 роках — суддя, а в серпня 1954–1963 роках — заступник голови Верховного суду Української РСР із цивільних справ. У 1963—1970 роках — голова Юридичної комісії при РМ УРСР. У 1968 році захистив кандидатську дисертацію «Питання позовної давності в радянському цивільному праві» (Сектор держави та права АНУ, Київ)^[2].

З жовтня 1970 по 16 листопада 1993 року — голова Верховного суду Української РСР/України.^[3]

Помер 24 листопада 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Автор праць з цивільного права, правосуддя; відповідальний редактор збірки «Законодавство про пам'ятники історії та культури» (1970) і науково-практичних коментарів Цивільного кодексу УРСР (1971, 1981).

Нагороджено багатьма державними нагородами, зокрема: орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня, «Знаком Пошани», 18 медалями, Почесними грамотами Верховної Ради УРСР та відзнакою Верховного Суду України «За вірність Закону». Заслужений юрист України (з 1991 року).

• П. О. Задорожний, Ю. Я. Касяненко. Якименко Олександр Никифорович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.