PROFILPELAJAR.COM

Шейнін Єгошуа Павлович
Шейнін Єгошуа Павлович
Народився	3 червня (22 травня) 1890; Кременчук
Помер	12 квітня 1948 (57 років); Потсдам
Національність	єврей
Діяльність	хоровий диригент і педагог
Відомий завдяки	член Музичного товариства імені Миколи Леонтовича
Alma mater	Петроградська консерваторія
Нагороди	Заслужений артист України Заслужений артист УСРР (1934)
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шейнін.

Єгошуа Павлович Шейнін (3 червня (22 травня) 1890(18900522), Кременчук — 12 квітня 1948, Потсдам) — український і єврейський хоровий диригент, композитор, педагог, заслужений артист УСРР (1934), заслужений діяч мистецтв РРФСР (1947). Член Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.

Життєпис

З 1904 року навчався гри на фортепіано в Київському музичному училищі (викладач Г. Бобинський).

1918 — закінчив Петроградську консерваторію по класу композиції (викладачі Василь Калафаті та Язепса Вітолса).

1919—1921 — керівник «Першого радянського симфонічного хору» у Катеринославі (нині — Дніпро).

Від 1921 — керівник єврейської музичної школи, де веде також клас фортепіано.

1924 — створює хорову студію при єврейському клубі «Комфон» («Прапор комунізму») для робітників з метою здобуття ними музичної освіти.

1925—1929 — керівник Другої єврейської музичної профшколи (колишньої музичної школи «Культурної Ліги»), викладач музичного технікуму (колишньої консерваторії) в Києві.

1929—1930 — організатор і художній керівник єврейської музично-хорової капели «Євоканс» (1931 капела одержала статус державної всеукраїнської, від 1934 — «Заслужена державна єврейська хорова капела УРСР»), яка базувалась у Харкові.

На початку 1930-х років був композитором Київського державного єврейського театру.

У січні 1940 переїхав у Біробіджан, де почав створювати Державну хорову капелу Єврейської автономної області, але невдовзі повернувся до Києва, де за деякими джерелами^[1] того ж 1940 року очолив хор Українського радіо. За іншими джерелами цей хор до 1941 року очолював Олександр Міньківський.^[2]

На початку війни він втратив родину — її розстріляли фашисти.^[3] Єгошуа Павлович мужньо переносив своє горе, повністю віддавався творчості. Під час війни керував Ансамблем Червоної Армії Київського військового округу і Ансамблем пісні і танцю Першого Білоруського фронту, які дали більше 2000 фронтових концертів.

1945—1948 — керівник ансамблю Групи радянських військ у Німеччині, майор.

Загинув у Потсдамі 1948 року за нез'ясованих обставин.

Доробок композитора

Його творчий доробок становлять твори, пов'язані з єврейською тематикою, зокрема дитячі п'єси для фортепіано, музика до драматичних спектаклів тощо.

1929 року опублікував 2 збірника єврейських народних пісень в обробці для хору.

Пам'ять

Український журналіст Дмитро Червінський опублікував нарис про Єгошуа Павловича, ініціював реставрацію його пам'ятника на військовому кладовищі в Потсдамі та встановлення на ньому порцелянового медальйона з кольоровим портретом.

Примітки

↑ Шейнин Иегошуа Павлович // Российская еврейская энциклопедия / Г. Г. Брановер (гл. ред.): в 9 т. — Т. 3, 2000. — С. 381(рос.)
↑ Тетяна Коробка. Діяльність Академічного хору імені Платона Майбороди Національної радіокомпанії України з початку 1930-х до 1945 року. — С. 235 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 січня 2018. Процитовано 15 січня 2018.
↑ Музи тоді не мовчали: 1941—1945: спогади, нариси, статті, замітки. — К.: Мистецтво, 1976. — С. 111