PROFILPELAJAR.COM

Микола Григорович Чеботарьов
Микола Григорович Чеботарьов
рос. Николай Григорьевич Чеботарёв
Ім'я при народженні	рос. Николай Григорьевич Чеботарёв
Народився	3 (15) червня 1894; Кам'янець-Подільськ, Російська імперія
Помер	2 липня 1947 (53 роки); Москва, СРСР; ·рак шлунка
Поховання	Арський цвинтар
Місце проживання	Київ, Одеса, Казань
Країна	Російська імперія, СРСР
Діяльність	математик, викладач університету
Alma mater	Фізико-математичний факультет Київського університетуd (1918); Єлисаветградська чоловіча гімназія (1906); Кам'янець-Подільська чоловіча гімназія (1912); ОНУ ім. І. І. Мечникова
Галузь	математика
Заклад	Казанський державний університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Граве Дмитро Олександрович
Аспіранти, докторанти	Aleksandr Yakovlevich Povznerd; Крейн Марко Григорович; Petr Kontorovichd; Морозов Володимир Володимирович; Vasilii Nikolaevich Tsapyrind; Anatolii Vasilievich Dorodnovd; Leonid Ivanovich Gavrilovd; Grigorii Solomonovich Barchind; Ґантмахер Фелікс Рувимович; Мейман Наум Натанович; Адо Ігор Дмитрович
Членство	Академія наук СРСР
Відомий завдяки:	створенням Казанської алгебраїчної школи
Нагороди	;
	член-кореспондент АН СРСР
	Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Чеботарьов.

Мико́ла Григо́рович Чеботарьо́в (* 3 (15) червня 1894(18940615), Кам'янець-Подільський — † 2 липня 1947, Москва) — український і російський математик, член-кореспондент АН СРСР, заслужений діяч науки РРФСР, засновник Казанської алгебраїчної школи.

Біографія

На початку шляху (1894—1912)

Микола Чеботарьов народився в Кам'янці-Подільському в сім'ї юриста. Чеботарьови часто змінювали місце проживання. Так, 1899 року вони з Кам'янця-Подільського переїхали в Одесу, згодом в Єлисаветград (нині Кропивницький). У 1903—1906 роках навчався в Єлисаветградській чоловічій гімназії. Коли сім'я Чеботарьових повернулася в Кам'янець-Подільський, продовжив навчання в місцевій чоловічій гімназії.

У М. Г. Чеботарьова потяг до математики проявився змалку. Згодом він занотував:

«Пригадую, сестра моєї бабуні тітка Маша переконливо говорила, що з мене вийде математик. Можливо, ці слова відіграли роль навіювання. З другого боку, дуже можливо, що до занять математикою мене штовхали об’єктивні обставини. Справа в тому, що, згідно з твердими виховними принципами моїх родичів, усі наші дії, серед них і розваги, суворо регламентувалися. Математика була єдиною схованкою, куди не міг проникнути контроль старших і де я був собі повним господарем. Всіляка інша наука потребувала би витрат на обладнання, а в мене кишенькових грошей не було».

Київський період (1912—1921)

В 1912 році закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію та вступив на фізико-математичний факультет Київського університету.

В університеті ґрунтовно вивчав теорію Галуа, методи якої упродовж усього життя успішно застосовував до розв'язання майже всіх задач, що його цікавили. На другому курсі брав активну участь у математичному семінарі під керівництвом професора Д. О. Граве, виступав із доповідями та далі самостійно вивчав теорію аналітичних та алгебраїчних функцій, а також теорію алгебраїчних чисел. Самостійно довів арифметичну теорему монодромії: «композит усіх груп інерції нормального поля є групою Галуа цього поля».

1915 року Київський університет, у зв'язку з Першою світовою війною, евакуювали в Саратов. Тут М. Г. Чеботарьов і далі інтенсивно вивчав математику. Це він робив у тісному спілкуванні з Борисом Делоне (теж один з учнів Граве, згодом член-кореспондентом АН СРСР), який увів Чеботарьова в курс сучасних проблем теорії алгебраїчних чисел. Згодом саме в цій теорії Чеботарьов отримає фундаментальні результати.

В 1916 році, після закінчення університету, був залишений на фізико-математичному факультеті для підготовки до професорського звання під керівництвом Д. О. Граве.

В 1918 році склав магістерські іспити і був обраний приват-доцентом університету. Крім основної роботи, також викладав у середніх навчальних закладах Києва.

Одеський період (1921—1927)

У 1921—1927 роках працював у вищих навчальних закладах Одеси. В 1924 році отримав запрошення на кафедру до Московського інституту цивільних інженерів. Потім повернувся до Одеси і був секретарем науково-дослідницької кафедри математики при Одеському інституті народної освіти.

В 1927 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. Присвоєно вчене звання професора.

Казанський період (1928—1947)

В 1927 році був запрошений на роботу до Казанського університету та обраний на конкурсній основі професором кафедри математики. В 1928 році приступив до виконання своїх обов'язків і виконував їх без перерви до кінця життя.

Узнавши про те, що до університету запрошено видатного алгебраїста, студенти з цікавістю чекали на нього. Майбутній професор Володимир Морозов, а тоді першокурсник фізмату, згадував:

«Мені здавалося, що він повинен бути статечним і повільним. Замість цього я побачив людину дуже молоду, дуже рухливу та якусь цілком «свою»... Тоді нам, студентам, дуже важко було уявити, що з професорами Парфентьєвим чи Широковим можна розмовляти інакше, ніж з учителями. Але ще важче було уявити, що з Миколою Григоровичем Чеботарьовим можна розмовляти інакше, ніж із товаришем, трохи старшим за віком. З ним можна було поговорити щиро, навіть посперечатися. Адже він не визнавав «ні чинів, ні орденів», людина для нього була передусім людиною, і він розмовляв як рівний і з академіком, і зі студентом, і зі садівником Лядського саду, куди водив на прогулянки свого сина Гришу».

В 1929 році обраний членом-кореспондентом Академії Наук СРСР.

Наукова діяльність

Основні наукові праці Чеботарьова присвячено сучасній алгебрі.

Чеботарьов установив критерії, при яких корені трансцедентних рівнянь дійсні, удосконалив доведення теореми Кронекера — Вебера, розв'язав проблему Фробеніуса.

Праці Чеботарьова також стосуються теорії Галуа (проблема резольвент), діофантових наближень тощо.

Пишучи про Чеботарьова, один із провідних сучасних алгебраїстів Ігор Шафаревич зазначив:

«Враження, яке в мене склалося при зустрічах із Миколою Григоровичем, найкраще за все можна передати словом «класик». Він відчував себе своїм як у математиці 19 століття, так і середини 20 століття. І в тому, що математика, незважаючи на деякі відхилення, розвивається гармонійно, велика заслуга таких математиків як Микола Григорович Чеботарьов: своєю творчістю вони неначе з’єднали різні покоління та різні епохи».

Праці

«Основи теорії Галуа», перша частина (1934, перевидано 2004).
«Основи теорії Галуа», друга частина (1937, перевидано 2004).
«Теорія груп Лі» (1940, перевидано 2003).
«Введення в теорію алгебр» (1949).
«Теорія алгебраїчних функцій» (1948, перевидано 2004).

Нагороди та визнання

Орден Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора
Медалі.
Заслужений діяч науки РРФСР (1943 р.).
Сталінська премія першого ступеня (посмертно) за фундаментальні результати, отримані при дослідженні проблеми резольвент (1948 р.)

Примітки

↑ ^а ^б ^в Чеботарёв Николай Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
d:Track:Q649 d:Track:Q17378135
↑ ^а ^б ^в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
d:Track:Q547473
↑ Catalog of the German National Library
d:Track:Q23833686
↑ Find a Grave — 1996.
d:Track:Q63056
↑ https://www.genealogy.math.ndsu.nodak.edu/id.php?id=73922
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
d:Track:Q829984
↑ https://arxiv.org/pdf/1908.08361.pdf

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1985. — Т. 12 : Фітогормони — Ь. — 568, [4] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 252.
Бородин А. И., Бугай А. С. Биографический словарь деятелей в области математики. — К., 1979. — С. 518—519.
Шафаревич И. Р., Морозов В. В. Николай Григорьевич Чеботарев, 1894 — 1947. — Казань: Издательство Казанского университета, 2002. — 56 c.
Кривко Я. Родом з Кам'янця-Подільського: Наші славетні // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1973. — 28 грудня. — С. 4.
Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 142—146.