PROFILPELAJAR.COM

Холодний Петро Іванович
Холодний Петро Іванович
Народився	18 грудня 1875; Переяслав, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	7 червня 1930 (54 роки); Варшава, Польська Республіка
Поховання	Православний цвинтар у Варшаві
Країна	Російська імперія; УНР
Діяльність	художник
Alma mater	Малювальна школа Мурашка, КНУ імені Тараса Шевченка і Четверта київська гімназія
Знання мов	російська і українська
Діти	Холодний Петро Петрович
	міністр народної освіти Української Народної Республіки
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Холодний.

Петро́ Іва́нович Холо́дний (18 грудня 1875(18751218), Переяслав — 7 червня 1930, Варшава) — український державний, громадський діяч, член Української Центральної Ради, міністр народної освіти Української Народної Республіки, художник, учений-хімік. Маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист, живописець, художник-монументаліст, графік, проектант ужиткового мистецтва, педагог. Батько художника Петра Холодного.

За доби Української революції (1917—1921 рр.) працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради і міністерстві освіти.

Очолював Міністерство освіти Директорії УНР із 26 грудня 1918 р. до 2 лютого 1919 р та з 26 травня до кінця 1920 р.^[1]

Життєпис

Родичі Петра Холодного з боку матері були художниками-іконописцями, які працювали переважно на Полтавщині. За фахом фізик-хімік.

Київський період життя

Закінчив Четверту Київську гімназію. В останні два гімназійні роки відвідував вечірні заняття у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, де і здобув Мистецьку освіту. Після закінчення у 1897 р. природознавчого факультету Київського університету за спеціальністю математика та мінералогія, викладав (з 1898 р.) у Київській Технічній школі на кафедрі фізики.

Належав до ТУП. На Всеукраїнському національному конгресі обраний членом УЦР від просвітницьких організацій Києва. Входив до складу Малої Ради від УПСФ.

З 1906 призначений директором комерційної школи у Києві, а з березня 1917 р. — директором Першої української гімназії ім. Шевченка в Києві. Восени 1917 запрошений до уряду УНР на посаду товариша Міністра освіти із дорученням розробити основи організації українського шкільництва, в тому числі і мистецького. Пізніше став міністром. Ще 1910 року на виставці українського мистецтва в Києві без відома художника показані його роботи. І це стало початком його артистичної кар'єри. З того ж часу походять його картини: «Дівчина і пава» (1915), «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та інші. Пізніше брав участь в перших українських виставках, що були організовані урядом УНР.

Львівський період життя та творчості

Після окупації УНР Петро Холодний разом з її урядом емігрував до Тарнова в Західній Галичині (Польща). 1921 переїхав до міста Миколаїв на Львівщині, у 1922 — до Львова. Того ж року, за ініціативою емігрантів зі Сходу України, у Львові створений Гурток діячів українського мистецтва — ГДУМ, який він очолив. Гурток об'єднував художників, літераторів та архітекторів, проіснував до 1927. Серед учнів Петра Холодного у цей період була художниця-іконограф — Михайлина Стефанович-Ольшанська.

1920-і стали роками активної творчої роботи митця у Львові. Свої твори, що представляють монументальне та станкове малярство, декоративне мистецтво, демонструє на львівських виставках 1922,1923, 1924, 1926 роках, а 1929 бере участь у виставці української книжкової продукції видавництва «Західна Україна». В 1927 брав участь у «Виставці української графіки в Бельгії», де була представлена виставка української гравюри та книжної графіки^[2].

Львівський період був найбагатший у творчості Холодного. Тут він почав малювати, реставрувати (зокрема, у 1921—22 р. ікону Божої Матері Зарваницької^[3]) ікони, виконував розписи стін і проектував вітражі.

Під час свого перебування у Львові, 1928 р., вирішив поїхати до Парижу з метою зібрати матеріал до майбутньої картини, що була б присвячена смерті Симона Петлюри. Зібрав необхідний йому матеріал, але задум залишився нереалізованим. Написав декілька наукових праць, що були видані коштом НТШ.

Помер 7 червня 1930 р. у Варшаві^[4]. Похований 10 червня о 6 вечора на православному цвинтарі при вул. Вольській. Тлінні останки поховали в цинковій труні з уваги на те, що їх мали надію перепоховати в рідній землі. Кошти для купівлі труни надали емігранти, до чого значно спричинився ректор Львівської богословської академії о.-доктор Йосиф Сліпий^[5]. На похороні були представники уряду УНР, родин Лівицьких, Сальських та численних громадських організацій Польщі, ЧСР і Львова^[2].

У 1931 у Національному музеї у Львові відбулася посмертна виставка робіт художника, на якій було показано більш ніж 350 експонатів за 10 років його праці у Львові. Огляд його творчості подав у каталозі до неї Михайло Драґан.

Станкові твори Петра Івановича Холодного зберігаються в музеях України, зокрема в Києві та Львові, а також приватних збірках.

Син художника — Петра Холодний (молодший), який отримав мистецьку освіту в Українській студії пластичних мистецтв у Празі, а потім, в 1928–1934 рр. у Варшавській академії мистецтв. У 1944 р. емігрував у Німеччину, у 1950 — в США. Відігравав помітну роль в культурному житті української діаспори в США. Виконував мозаїки, розписи на релігійні теми, ікони в дусі неовізантінізму, графічні твори.

Новаторство у мистецтві

У 1910-і рр., під враженням від старовинних українських ікон, зокрема, в збірці Українського музею у Львові, Петро Холодний почав захоплюватися старовинним українським мистецтвом і з часом став знавцем української ікони і старовинних живописних технік. З 1916 р. почав використовувати стару іконописну техніку в релігійних та світських композиціях, які він свідомо наділяв окремими стилістичними рисами візантійської традиції, трансформуючи її в дусі сучасного йому модерного мистецтва. Петро Холодний, поруч з Михайлом Бойчуком та Олексою Новаківським, став одним із засновників в сучасному їм образотворчому мистецтві українського національного стилю, який отримав назву «неовізантинізму».

У 1924–1930 рр. працював над оздобленням однієї із найкращих пам'яток ренесансної архітектури Львова — Успенської церкви, для якої виконав ікони та вітражі. Загалом, вітражі в інтер'єрі української церкви — це запозичення із католицьких храмів, яке стало можливим завдяки специфіці історії української християнської церкви в Галичині. Саме Петро Холодний в церкві Успіння Богородиці у Львові вперше в історії українського православного будівництва використав вітражні композиції. 3 лютого 1929 року у духовній семінарії Львова відбулося освячення розписів іконостасу і каплиці, виконаних Петром Холодним; серед присутніх були Митрополит Андрей Шептицький і ректор Академії — доктор Йосиф Сліпий.

Твори виставлялися з 1910 р. у Києві, з того часу походять картини: «Дівчина і пава» (1915), «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та ін.

Холодного, як хіміка, цікавила технологія фарб і техніка їх застосування; зацікавившися 1914 року галицькою іконою, він був захоплений технікою темпери й користувався нею у багатьох своїх творах.

Характеристика творчості

	Холодного, його напрочуд ріжносторонню натуру трудно вкласти в тісні рамці якогось фаху. В ньому було щось од тих майстрів раннього Відродження, ріжносторонності, багатству одарованости, широчині знання і інтересів та ріжноманітності праці на усяких ділянках духу людського, яким ми не перестаємо дивуватися й досі. Холодний для мене – вчений, педагог-творець, організатор, маляр, громадянин, борець за Україну, державний муж і найширше – чоловік
— В. Прокопович, ^[2]

Творчість Холодного базована на українських мистецьких традиціях, в яких іконографічна візантика сполучалася з народним мистецтвом; основними елементами з неї залишилися зв'язкість і суцільність композиції, примат лінії, яка надавала творові музичного звучання, і чиста гама згармонізованих теплих барв. У вітражах Холодного переважає зіставлення елементів чистого барвного скла, що надає вітражам легкости й прозорости. Холодний створив низку портретів своїх сучасників, у тому числі старшин української армії: Миколи Юнаківа, Марка Безручка, Володимира Сальського, Михайло Омеляновича-Павленка, отамана Юрія Тютюнника, полковника М.Палієнка, Володимира Сінклера, Дмитра Вітовського, О. Гуляй-Ґуленка, Юліяна Шепаровича; письменника Володимира Самійленка, Андрія Ніковського, Юліяна Романчука, патріярха Йосифа Сліпого та ін., а також низку жіночих портретів. Гідні уваги композиційні картини Холодного: «Виїзд із замку», «Похід кн. Ігоря на половців», «Ой, у полі жито».

Основним стилем творчості Холодного був дозрілий імпресіонізм уже злокалізованого українського типу, з тонкою грою нюансів, глибоко ліричний. У неовізантійських творах Холодний довів нові можливості використання давнього стилю, звільненого від будь-якої схематичності чи архаїзму. Ці твори ставлять його поруч з Михайлом Бойчуком. Обидва вони працювали над відновленням загублених мистецьких традицій, але йшли різними шляхами. Твори обох митців належать до найвидатніших явищ не лише українського, але й усього східноєвропейського мистецтва 1920–1930-х років. Холодний працював також у книжковій графіці, він і тут створив новий своєрідний стиль у рисунку й лінії. Після окупації Львова радянськими військами чимало творів Холодного знищено як зразки нібито «націоналістичної» творчості, а його релігійні стінописи замальовано.

Головні праці

Ікони і вітражі в Успенській церкві та іконостас і поліхромія каплиці св. Йосафата Духовної Семінарії УГКЦ та Богословської академії у Львові (тепер навчальний корпус Географічного факультету ЛНУ ім. І. Франка, вул. Дорошенка).
Низка ікон у церквах сіл: Раделичі, Холоїв (нині Вузлове, Радехівський район), Борщовичі, Зубрець, Вижняни.
Вітражі церкви Успення Пресвятої Богородиці у Мразниці (нині дільниця Борислава), створені під наглядом Богдана Лепкого).
Свої знання старовинних живописних технік Петро Холодний застосував також при створенні поліхроминих розписів на фасаді церкви св. Миколая (1924, вул. Б. Хмельницького, 28), яка у Львові є зразком візантійської архітектури ХІІІ ст., а також при відновленні розписів на фасаді церкви св. Онуфрія Монастиря василіан у Львові (вул. Б. Хмельницького, 36/38).

Вшанування пам'яті

Провулок Петра Холодного у місті Первомайськ Миколаївської області.
Вулиці Петра Холодного у Львові, Очакові.

Примітки

↑ Лікарчук І. Л. Міністри освіти України: в 2-х т. — Т. 1 : 1917—1943 рр. — К. : Видавець Ешке О. М., 2002. — С. 96—106. — ISBN 966-557-096-Х.
↑ ^а ^б ^в Ващук Л. В. Петро Іванович Холодний: постать митця (за документами Центрального державного архіву зарубіжної україніки) // Архіви України. — 2016. — № 5/6. — С. 252–262. — ISSN 0320-9466.
↑ о. Фірман В. Зарваниця. — Тернопіль, 2008. — С. 15.
↑ Стрельський, с. 408.
↑ Похорони пок. Петра Холодного // Діло. — 1930. — Ч. 130 (15 червня). — С. 3.