Багато експертів клубної музики вважають, що найперший хаус-трек написав Джес Сандрес, і називалася ця композиція «On and on tracks». Його було записано в 1984 році в Чикаго, на дешевих драм-машинах виробництва фірми Roland. У тому ж місті опинився Френкі Наклх, ді-джей, що недавно переїхав з Нью-Йорка. У рідному місті він працював у клубі Continental Baths разом з Ларрі Леваном. У Чикаго Френкі відкрив клуб Warehouse. Там він виконував досить еклектичні сети, і багато відвідувачів цього місця називали цю музику warehouse music, що незабаром стала просто house music. Це була суміш соула, нью-йоркського диско та європейської електроніки[2].
Бурхливому розвитку напрямку сприяла поява нових секвенсерів та синтезаторів, таких як Roland TR-909, TR-808 та TR-707, TR-727. До перших музикантів стилю хаус належать також Фарлей Джекмастер Фанк та Рон Гарді (клуб «Music Box»).
В той же час у Нью-Йорку в клубі Paradise Garage в цьому ж напрямі працював ді-джей Ларрі Леван (Larry Levan[en]). Проте нью-йоркський хаус дещо відрізнявся від чиказького.
Своєрідним гімном музики хаус стає композиція Джефферсона «Move your body». А першим офіційним хітом — «Love Can't Turn Around», записаний Фарлей Джекмастер Фанком як ремікс пісні Ісаака Гаєса, що у вересні 1986 посів 10 позицію. Іншим відгалуженням хаусу став герідж-хаус, засновником якої вважається Арманд ван Гелден. Назва стилю походить від клубу «Paradise Garage», де хаус був значно наближений до більш пізнього геріджу. Першим альбомом стилю герідж вважається альбом Тодда Террі «Touch Me Baby». Згодом хаус утворив велику кількість течій, серед яких можна згадати hard house, tech house, speed garage та інші.
Музичні особливості
Хаус-музика — швидка танцювальна музика (uptempo), що має порівняно вузький діапазон темпів, як правило між 118 та 135 bpm, з 1996 найчастіше — 127 bpm.
Найважливішим елементом хаусу є дуже сильний синтезований бас-барабан, що припадає на кожну долю такту у розмірі 4/4. Характерні також різноманітні зв'я́зки (kick fills) та збивки (dropouts aka breakdowns). До партії бас-барабану додаються хай-хети, що грають на слабку вісімку (eighth-note offbeats) (можливі також і ритмічні фігури шіснадцятками) та барабан і/або clap на кожні парні долі, утворюючи разом основу хаусу. Цей ритмічний малюнок походить від малюнку «four-on-the-floor», характерного для танцювальної музики 1960-х і особливо диско-музики 1970-х.
Техно і транс, два основних музичних напрямки, які розвивалися пліч-о-пліч з хаусом в середині 1980-х та початку 1990-х відповідно, мають аналогічну хаусу ритмоструктуру, однак, на відміну від останнього, уникають будь-якої спорідненості з «живою» музикою (live-music-influenced) та впливів негритянської або латинської музики, зосереджуючись на штучних, синтетичних звучаннях.
