У липні 1919 р. прийняв командування 28 піхотного полку канівських стрільців. У жовтні 1919 — грудні 1920 обіймав посаду командира 19-ї, а потім 20-ї піхотної бригади. З травня по листопад 1920 р. воював із більшовиками спочатку на Північному фронті, далі у Варшавській битві на Радзимінських полях, а згодом у переслідуванні в Західній Галичині. З грудня 1920 по квітень 1921 року був слухачем розвідувальних курсів для старших командирів у Вищій воєнній школі. У період з квітня 1921 по січень 1922 р. був командиром 19-ї піхотної бригади і виконувачем обов'язків командира 10-ї піхотної дивізії.
Особливо відзначився у боях «у червні під час боїв на Дісні особисто командуючи бригадою, кількаразово відбиваючи ворожі атаки та прикриваючи відхід польських військ»[1]. За цю звитяжність був удостоєний орденом Virtuti Militari[1].
3 травня1922 підтверджений у званні полковника зі стажем з 1 червня 1919 р. і 53 місцем у корпусі офіцерів піхоти[4]. У 1923 — липні 1926 був «командиром дивізійної піхоти» 9-ї піхотної дивізії у Седльцях[5]. Під час травневого перевороту 1926 року виступив на боці Юзефа Пілсудського. На чолі 22-го піхотного полку вирушив на підмогу Варшаві. З липня 1926 р. по березень 1932 р. був командиром 9-ї піхотної дивізії.
16 березня 1927 року підвищений до звання генерала бригади. З березня 1932 р. по червень 1933 р. перебував у розпорядженні командувача Командування корпусу округу №9 у Бересті. 30 червня1933 переведений у запас[1]. Оселився у Варшаві (за твердженням Поляка — у Львові[1]), брав участь у діяльності Спілки птахівників і писав щоденник, який згорів у вересні 1939 року.
Сікорський був одружений і мав трьох дочок: Кристину (1924 р. н.), Аделу на ім'я Ада (1928-1996) та Марію (1931 р. н.). Ада, Марія та їхня мати були серед сотень тисяч поляків, депортованих Радянським Союзом у табори примусової праці в Сибіру. Всіх трьох у 1940 році вивезли на примусові роботи у поселення Западний[7]Архангельської області. 1942 року їм удалося переїхати з СРСР разом із новоствореною польською Армією Андерса в Іран. Адела та Марія були серед тих багатьох тисяч польських дітей, що навчалися в 1942-45 роках у польських школах, створених у Ісфагані.
Ставши дорослою, Ада Фіґ'єра Сікорська була провідною есперантисткою і редакторкою «Heraldo de Esperanto».
Generałowie Polski niepodległej. Warszawa: Editions Spotkania, 1991.
Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918-1939. Warszawa: Wydawnictwo Bellona, 1994. ISBN 8311082626.
Zaborowski, Wacław (1928). Zarys historii wojennej 28-go Pułku Strzelców Kaniowskich. Zarys historii wojennej pułków polskich 1918-1920. Warszawa: Zakłady Graficzne „Polska Zjednoczona”.
Polak, Bogusław (1991). Kawalerowie Virtuti Militari 1792 – 1945. Т. 2/1. Koszalin: Wydawnictwo Uczelniane Wyższej Szkoły Inżynierskiej w Koszalinie. ISBN8390051001.
.svg){kind=small}
.png){kind=small}
