PROFILPELAJAR.COM

Флоріан Пітіш
Флоріан Пітіш
Florian Pittiş
	Зображення
Дата народження	4 листопада 1943
Місце народження	Бухарест
Дата смерті	5 серпня 2007 (63 роки)
Місце смерті	Бухарест
Поховання	цвинтар Беллу
Громадянство	Румунія
Релігія	православна церква
Alma mater	Gheorghe Lazăr National Colleged
Професія	актор, театральний режисер, виконавець фолк-музики, радіопродюсер
Нагороди	Commander of the Order of Cultural Meritd (27 лютого 2004)
IMDb	ID 0685918
florianpittis.ro
	Флоріан Пітіш у Вікісховищі

Флоріан Пітіш (рум. Florian Pittiş, *4 листопада 1943, Бухарест, Румунія — †5 серпня 2007, Бухарест) — румунський актор, театральний режисер, виконавець фолк-музики, радіопродюсер.

Біографія

Навчався в коледжі імені Ґеорґе Лазаря в Бухаресті. У 1968 закінчив театральний інститут. Як молодий актор був прийнятий на роботу в один з найкращих театрів Бухареста — Театр Буландра (рум. Teatrul Bulandra), де працював з такими режисерами як Андрій Щербан, Лівіу Чулей, Александру Тоцілеску. На початку 1970-х він навчався в Парижі у відомого міма Марселя Марсо.

1992 став одним із засновників групи Pasărea Colibri.

1998 він став директором румунської радіостанції Tineret, відомої як Radio3Net.

Будучи прихильником Боба Ділана, він майстерно переклав і адаптував деякі його пісні: «A Hard Rain's A-Gonna Fall», «Death Is Not the End», «Do not Think Twice, It's All Right», "Mr. Tambourine Man ", " Rainy Day Women # 12 & 35 ", " She Belongs to Me ", " Silvio ".

Вів активний спосіб життя, і він любив як своє покоління, так і молодь. Яскравою рисою його образу було довге волосся, неофіційна манера вдягатися і його звичка палити сигарети без фільтра марки «Карпати». Його цінували за його дуже специфічний голос, як співака на сцені, і голос за кадром в телевізійних програмах. У нього було багато різних неофіційних звань, таких, як «пророк покоління джинсів» і «найкрасивіший голос румунського театру».

Велику популярність йому принесла роль папуги, що стала культовою в румунсько-російсько-французькому дитячому музичному фільмі «Мама».

30 липня 2007 Пітіш був доставлений у важкому стані в Інститут онкології в Бухаресті, де помер за тиждень. Похований у Бухаресті на цвинтарі Беллу.

Ролі в театрі

Люцілій — «Юлій Цезар», Вільям Шекспір, режисер Андрій Щербан, 1968
Флінс — «Макбет», Вільям Шекспір, режисер Лівіу Чулей, 1968
Аурель — «Кінець світу Віктора Ефтіміу», режисер Зої Ангел-Станка, 1968
Camille — «Блоха у вусі» Жорж Фейдо, режисер Еміль Мандрик, 1969
Коллін — «Голоси трави» Капоте, Трумен, режисер Крін Тедореску, 1970
Джеремі — «Love for Love» Конгрів Вільям, режисер Еміль Мандрик, 1970
Арлекін — «The Liar» Гольдоні, Карло, режисер Сандра Ману, 1971
Валентин — «Валентин і Валентина» Олексій Арбузов, режисер Адріан Георгіеску, 1972
Фесті — Дванадцята ніч, Вільям Шекспір, режисер Лівіу Чулей, 1973
Граф d'Aubigny — «Єлизавета I», Пол Фостер, режисер Лівіу Чулей, 1974
Альошка — «На дні» Максим Горький, режисер Лівіу Чулей, 1975
Траян — «Вальс Титаніка» Тюдор Машеску, режисер Тома Караджиу, 1975
Едмонд — Довгий день йде в ніч, Юджин О'Ніл режисер Лівіу Чулей, 1976
Король Раду Красивий — «Хмара» Марина Сореску, режисер Дан Міку, 1977
Аріель — «Буря» Вільям Шекспір, режисер Лівіу Чулей, 1978
Леонард Бразиль — «City Sugar» Стівен Поляков, режисер Флоріан Піттіс, 1980
Патріціо — «Випробування юнаки Андріана Дохотару», режисер Петро Попеску, 1980
Король Людовик XIV — «Кабала святош» Михайло Булгаков, режисер Олександру Тоцілеску, 1982
Г-н Лояль — «Тартюф» Мольєр, режисер Олександру Тоцілеску, 1982
Лаерт — «Гамлет» Вільям Шекспір, режисер Олександру Тоцілеску, 1985
Теодор — «Собака на сіні» Лопе де Вега, режисер Флоріан Піттіс, 1988
Филинт — «Мізантроп» Мольєр, режисер Валерій Мойсеску, 1989
Др. Френк Брайант — «Виховання Ріти» Ульям Рассел, режисер Флоріан Піттіс, 1989
Морітімер Брівстер — «Миш'як і старі мережива» Джозеф Кесселрінг, режисер Григорій Гонта, 1991
Sonnenstich — «Весняне пробудження» Френк Ведекінд, режисер Лівіу Чулей, 1991
Тіресіас — «Антігона» Софокл, режисер Олександру Тоцілеску, 1993
Джек — «В саду» Едвард Олбі, режисер Тудор Мараску, 1997.