PROFILPELAJAR.COM

	Сірко Василь Петрович
	Василь Сірко у 1918 році
Народження:	5 березня 1899 ; Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть:	3 листопада 1937 (38 років) ; Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Причина смерті:	Розстріл
Поховання:	Сандармох
Національність:	українець
Країна:	Австро-Угорщина; СРСР
Партія:	ВКП(б)
	Військова служба
Роки служби:	прибл. 1916 — 1920
Приналежність:	УГА; ЧУГА; РСЧА;
Звання:	невідомо
Битви:	Перша світова війна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сірко (значення).

Васи́ль Петро́вич Сірко́ (нар. 5 березня 1899, Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — пом. 3 листопада 1937, Сандармох, КАРСР, РРФСР, СРСР) — український комуністичний діяч у Західній Україні, член Комуністичної партії Західної України і один з її співзасновників у лютому 1919 року^[1]. Жертва сталінських репресій^[2].

Життєпис

Народився 1899 року в сім'ї незаможного селянина в селі Кінашів. Доводився дядьком в майбутньому іншому радянському діячу, Івану Миколайовичу Сірко^[3].

Під час Першої світової війни, перебуваючи у лавах армії Австро-Угорщини, восени 1916 року потрапив у російський полон. У грудні наступного року вступив до РСДРП(б) і секції іноземних комуністів при Самарській організації РСДРП(б).

З 1919 року перебував на нелегальній партійній роботі в Західно-Українській Народній Республіці, був одним з організаторів комуністичного підпілля в Станіславові (нині — місто Івано-Франківськ), а у лютому 1919 року — першої нелегальної крайової конференції комуністичних організацій і груп Східної Галичини, на якій була заснована КПСГ, у 1923 році перейменованої на Комуністичну партію Західної України^[1].

Протягом 1919—1920 років служив в Українській Галицькій армії, потім у ЧУГА і РСЧА. У 1920 році обійняв посаду голови Теребовлянського повітового революційного комітету на Галичині. Згодом отримав посаду викладача Другої Київської школи червоних старшин, яку займав до 1921 року. З квітня того ж року — уповноважений Галицького бюро Центрального комітету КП(б)У, пізніше працював у Київському губернському комітеті КП(б)У.

У 1923—1924 роках перебував на посаді заступника голови Київського губернського суду, згодом у Київському окрузі — протягом 1926—1927 років відповідальний секретар Миронівського райкому КП(б)У. У 1927—1928 роках — секретар Закордонного бюро допомоги Комуністичній партії Західної України при ЦК КП(б)У, член Політбюро КПЗУ.

Протягом 1928—1929 роках — прокурор Сталінського округу (нині — Донецька область), згодом, протягом 1929—1930 років, відповідальний секретар Макіївського міського комітету КП(б)У. Пізніше переведений на партійну роботу в ЦК КП(б)У, з 1932 року обіймав посаду завідувача Агітаційно-масового відділу ЦК КП(б)У.

У 1932—1933 роках працював секретарем Криворізького міського комітету КП(б)У, був членом бюро Дніпропетровського обкому партії. Репресивну політику Радянського Союзу, що спричинила Голодомор в Україні 1932—1933 років, Сірко не схвалював, зазначаючи: «...на Украине такое положение, что хоть брось партийный билет»^[4].

Заарештований 17 травня 1933 року у сфабрикованій справі Української військової організації. Судовою трійкою при колегії НКВС УРСР 10 листопада 1933 року засуджений за статтею 54-11 кримінального кодексу УРСР до 10 років виправно-трудових таборів.

Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Постановою окремої трійки управління НКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року засуджений до смертної кари. Згодом вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми, 3 листопада 1937 року страчений в урочищі Сандармох, що розташовано поблизу Повенецької затоки Онезького озера. Реабілітований посмертно 21 жовтня 1960 року.

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці : журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1299.
↑ Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 21 січня 2016.
↑ Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1295.
↑ Із заяви соловецького політв'язня Петра Солодуба. Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 425

Джерела і література

Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.
Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 320.
Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці : журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1293—1303.