PROFILPELAJAR.COM

Судовщиков Євген Васильович
Судовщиков Євген Васильович
Народився	1830
Помер	1868; м. Макар'єв, Костромська губернія
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	філолог, викладач, письменник
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
У шлюбі з	Судовщикова Ганна Іванівна
Діти	Грицько Григоренко
	; ; ;

Євген Васильович Судовщиков (1830 — 1868, м. Макар'єв, Костромська губернія) — філолог за фахом, викладач, письменник, приятель Михайла Драгоманова. Член «Старої громади». Батько письменниці Олександри Судовщикової-Косач, відомої під псевдонімом Грицько Григоренко.

Життєпис

Походив з полтавської шляхетської родини, спорідненої з князем Безбородьком, від якого успадкував Оржицький (Безбородьків) хутір недалеко від Яготина.

Близький приятель і однодумець Петра Косача та Михайла Драгоманова, який згадує Євгена Васильовича у праці рос. «Исторические песни малоруского народа с объяснениями...» як автора рукописного зібрання українських пісень.^[1] Від кобзаря та лірника Олексіїв-Крячківського Федора у 1850—1851 Євген Судовщиков записав думи «Азовські брати» та «Буря на морі».^[2]

Закінчив Чернігівську гімназію та філологічний відділ Харківського університету, а потім філологічно-філософський відділ Гейдельберзького університету в Німеччині.

Вчителював у Ніжинському ліцеї, де вчилася його майбутня дружина Ганна Хойнацька. На початку 1860-х р. переїхав до Києва, де викладав російську словесність у 2-й чоловічій гімназії. Також був викладачем словесности в Київському пансіоні шляхетних дівчат A. Нельговської, де навчалася Олена Пчілка. Про свого дорогого вчителя Євгена Васильовича Судовщикова вдячна учениця згодом напише в листі до професора Львівського університету Омеляна Огоновського: «Лекції його були цілком оригінальні, займаючі, розвиваючі…»^[3], а в «Біографії» до «Творів» Грицька Григоренка (Х., 1930) вона додасть: «Був він чоловік великого розуму й дуже високої освіти»^[3].

Євген Судовщиков був знаний як педагог, коло інтересів якого складали, насамперед, російська та українська мови. У 1860-х р. прилучився до українського руху, увійшов до київської «Громади». Керував авторським колективом, що працював над граматикою української мови, яку, проте, з ряду причин не було завершено. Активно виступав за укладання українського словника, на початку 1860-х ініціював роботу групи київських громадівців над граматикою української мови. Мав нахил і до літератури.

1866 р. через непорозуміння й донос було адміністративно заслано до Костромської губернії.

Помер на засланні від сухот у містечку Макар'єв Костромській губернії 1868 року.

Творчість

«Пособие при преподавании истории русской словесности» (Киевская типография Федорова и Мин., 1863 р..^[4]
«Пансионерка: (Очерк из местных нравов)» (Харків, 1852 р.)

Література та джерела

Спогади про Лесю Українку / Т. Скрипка. Київ: «Темпора». 2016. — 368 с. — ISBN 978-617-569-208-0

Примітки

↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 26 жовтня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑ Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 5—6
↑ ^а ^б Дрофань, Л. (2004). Берегиня (українська) . Київ: Молодь. с. 22.
↑ Судовщиков, Евгений. Пособие при преподавании истории русской словесности / составлено Евгением Судовщиковым, Киев, 1863. — 104 с.