Стегнова́ кі́стка (лат.os femoris) — єдина кістка стегна. Найбільша і найдовша трубчаста кістка в організмілюдини. Як і всі довгі трубчасті кістки, має тіло та два кінці. З віком кісткова тканина втрачає міцність, через що часто відбувається перелом шийки стегна.
Будова
Стегнова кістка є єдиною у верхній частині ноги. Обидві стегнові кістки сходяться медіально до колін, де утворюють суглоби з великогомілковими кістками. Кут сходження стегнових кісток є важливим чинником у визначенні стегново-великогомілкового кута. Жінки мають ширші тазові кістки, внаслідок чого їхні стегнові кістки сходяться більше, ніж у чоловіків. У випадку genu valgum стегна сходяться так сильно, що коліна торкаються одне одного. Протилежний випадок називається genu varum. У більшості ж людей стегново-великогомілковий кут становить близько 175°[1].
Стегнова кістка є найдовшою, і, за більшістю вимірювань, найміцніша кістка в людському тілі. Її довжина в середньому становить 26,74 % від зросту[2], це співвідношення виявлене в чоловіків і жінок, більшості етнічних груп тільки з обмеженими розбіжностями. Воно корисне в антропологічних дослідженнях, оскільки уможливлює оцінку зросту в разі наявності неповного скелета.
Стегнову кістку класифікують як довгу: вона складається з діафіза й двох епіфізів, якими з'єднується з іншими кістками (таза і гомілки)[1].
Верхня частина
Верхня частина чи проксимальний епіфіз стегнової кістки (epiphysis proximalis femoris) включає головку стегна, шийку стегна й два вертлюги з прилеглими структурами[1].
Головка стегна (caput femoris) входить у кульшову западину тазової кістки, утворюючи з нею кульшовий суглоб. Вона має форму кульового сегмента (2/3 об'єму), на ній є маленька заглибина (fovea capitis femoris), з'єднана круглою зв'язкою з боками кульшової вирізки.
Шийка стегна (collum femoris) — місце переходу головки в тіло. Її довжина 4-5 см.
Перехідна ділянка між шийкою і тілом має нерівну поверхню — внаслідок необхідності прикріплення м'язів і синовіальних сумок. Тут розташовані два вертлюги: великий (trochanter major) і малий (trochanter minor). Між собою вертлюги з'єднуються на задньому боці стегнової кістки міжвертлюговим гребенем (crista intertrochanterica), а на передній поверхні — міжвертлюговою лінією (linea intertrochanterica). На медіальній поверхні великого вертлюга є заглибина — вертлюгова ямка (fossa trochanterica)[1].
Іноді спостерігається квадратна лінія (linea quadrata) — слабковиражений гребінь, що починається приблизно з середини міжвертлюгового гребеня й спускається вертикально вздовж задньої ділянки тіла кістки на приблизно 5 см.
Тіло
Тіло чи діафіз стегнової кістки (corpus femoris, corpus ossis femoris, diaphysis femoris) є довге, тонке й має майже циліндричну форму. Зверху воно трохи ширше, ніж у центрі, найширше й дещо уплощене від переду дозаду в нижній частині. Воно злегка викривлене, таким чином, що опуклість спрямована допереду, а увігнутість дозаду, де воно посилене виступаючим поздовжнім гребенем — шерехатою лінією (linea aspera). Вона служить для кріплення м'язів (широкого латерального, широкого медіального, довгого привідного, короткого привідного, великого привідного, а також короткої головки двоголового м'яза) і складається двох губ, які розходяться проксимально й дистально й сходяться в центрі. Латеральна губа (labium laterale) йде ближче до зовнішнього боку кістки, медіальна (labium mediale) — до внутрішнього. На проксимальному кінці латеральна губа перетворюється на нерівність — сідничну горбистість (tuberositas glutealis, tuberositas glutea), а медіальна продовжується далі як гребінчаста лінія (linea pectinea), яка йде до малого вертлюга й слугує для кріплення гребінного м'яза. Окрім шерехатої лінії, на тілі є ще два гребені: латеральний край (margo lateralis) і медіальний край (margo medialis). Ці три гребені розділяють тіло стегнової кістки на три поверхні: передню (facies anterior), медіальну (facies medialis) й латеральну (facies lateralis). Внаслідок потужної мускулатури стегна тіло кістки не піддається пальпації[1].
Біля верхнього краю сідничної горбистості іноді спостерігається кістковий виступ — третій вертлюг. Він має видовжену, округлу чи конічну форму й іноді становить одне ціле з сідничною горбистістю[3].
Нижня частина
Нижня частина чи дистальний епіфіз стегнової кістки (epiphysis distalis femoris) ширша, ніж верхня частина. Вона має дещо кубоподібну форму, але її поперечний діаметр більший, ніж передньо-задній. Вона складається з двох поздовжніх виступів — виростків стегнової кістки[1].
У тварин
У хребетних стегнова кістка — верхній відділ тазової кінцівки (від кульшового до колінногосуглоба) із усіма тканинами, що лежать в області стегнової кісти. Для стегна людини в зв'язку з прямоходінням характерний сильний розвиток так званої шерехатої лінії (у людиноподібних мавп відсутній), яка утворює гребінь (пілястр), що зміцнює кістку і слугує місцем прикріплення м'язів.
Додаткові зображення
Вигляд ззаду і згори верхнього краю правого стегна.
↑ абвгдеBojsen-Møller, Finn; Simonsen, Erik B.; Tranum-Jensen, Jørgen (2001). Bevægeapparatets anatomi [Anatomy of the Locomotive Apparatus] (вид. 12th). с. 239—241. ISBN978-87-628-0307-7. (дан.)
↑Feldesman, M.R., J.G. Kleckner, and J.K. Lundy. (November 1990). The femur/stature ratio and estimates of stature in mid-and late-pleistocene fossil hominids. American Journal of Physical Anthropology. 83 (3): 359—372. doi:10.1002/ajpa.1330830309. PMID2252082.
Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров; Редкол.: А. А. Баев, Г. Г. Винберг, Г. А. Заварзин и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1986.—831 с., ил., 29 л. ил. (рос.)
Література
Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
«Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.
