У СРСР «Добровільним спортивним товариством» (ДСТ) було об'єднання трудящих і молоді з метою розвитку фізичної культури, спорту та туризму.
Перші два спортивних товариства в Радянському Союзі створено 1923 року. Вони були відомчими — товариство «Динамо» діяло під патронатом Державного політичного управління НКВС РРФСР, а ЦСКА (Москва) опікувалися Збройні сили СРСР.
Кількість і назви радянських товариств змінювалися, до 1970-х остаточно сформувалося 6 усесоюзних добровільних спортивних товариств, що об'єднували працівників певної галузі:
«Буревісник» (засноване 1957 року, рос.Буревестник) — вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи
«Водник» (1937, рос.Водник) — морське і річкове господарство
Крім усесоюзних ДСТ у кожній з 15 республік у 1950-х роках сформовано ще по 2 товариства: одне представляло промисловість, інше — сільське господарство. Серед найбільших республіканських товариств: «Труд» і «Урожай» у РРФСР, «Авангард» і «Колос» в УРСР. В інших республіках особливо відомими стали сільські товариства «Пахтакор» (Узбецька РСР) і «Кайрат» (Казахська РСР), промислові «Жальгіріс» (Литовська РСР) і «Нефтчі» (Азербайджанська РСР) завдяки своїм спортивним досягненням у футболі, баскетболі та інших видах спорту.
В інших комуністичних країнах існували аматорські спортивні клуби[1]:
«Вашаш» (Угорщина)
«Гурник» (Польща)
«Спарта» (Чехословаччина)
«Форвертс» (НДР)
«Партизан» (Югославія)
та інші.
На будівництво спортивних споруд виділяли значні кошти, тому в більшості великих населених пунктів були можливості для занять спортом. Комуністична пропаганда позитивно висвітлювала досягнення соціалістичних спортсменів-«любителів» протиставляючи їх капіталістичним професіональним спортсменам, хоча насправді спортсмени у комуністичних країнах також фактично були професіоналами, адже весь робочий час проводили на тренуваннях, а не на основній (офіційній) роботі.
В Україні
Відповідно до українського законодавства «Фізкультурно-спортивні товариства — громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є: сприяння реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту; організація фізкультурно-оздоровчої діяльності, зокрема за місцем роботи громадян; забезпечення розвитку визначених напрямів спорту»[2].
Фізкультурно-спортивні товариства в Україні можуть мати місцевий або всеукраїнський статус. Всеукраїнські товариства: