PROFILPELAJAR.COM

Орест Сомов
Орест Сомов
Псевдонім	Порфирій Байський, Демид Сластьона
Народився	10 (21) грудня 1793 або 11 (22) грудня 1793; Вовчанськ, Харківське намісництво, Російська імперія
Помер	27 травня (8 червня) 1833 (39 років); Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Діяльність	поет, прозаїк, критик, журналіст
Alma mater	Імператорський Харківський університет
Заклад	Російсько-американська компанія
Мова творів	російська
Членство	Вільне товариство любителів російської словесності
	Роботи у Вікіджерелах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сомов.

Орест Сомов (Сомів^[2]) (псевдонім — Порфирій Байський; 21 грудня 1793, Вовчанськ, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1833, Петербург, Російська імперія) — український письменник доби романтизму, журналіст. Писав російською мовою. Співробітник видань «Литературная Газета», «Украинскій Вестникъ». Дослідник творчості Вільяма Шекспіра. Один із засновників професійної літературної критики в Російській імперії, який справив великий вплив на становлення письменника Миколи Гоголя.

Життєпис

Народився в шляхетській сім'ї. Закінчив Харківський університет. Після навчання почав друкуватися в харківських журналах «Украинский вестник» та «Харьковский Демокрит». Переселився з Харкова до Петербурга у 1817 чи 1818 році.

У 1824-1826 роках обіймав посаду столоначальника в правлінні Російсько-Американської компанії, керівником канцелярії якої був московський українофіл Кіндрат Рилєєв^[3]. Був членом Вільного товариства любителів словесності (співробітник з травня 1818, дійсний член з травня 1820)^[4].

Після повстання декабристів був заарештований, але потім звільнений після встановлення його непричетності до таємних товариств.

У будівлі Головного правління Російсько-Американської компанії за адресою Набережна Мойки, будинок 72, де знаходилися також квартири деяких службовців компанії, нерідко збиралися члени Північного товариства. За спогадами сучасника, контора РАК перетворилася в центр збору «незадоволених елементів» Російської імперії, що дало підставу імператору Миколі I відзначити під час допиту Сомова: «Хороша ж зібралася у вас там компанія!»^[3].

Співробітник «Литературной Газеты», «Украинского Вестника» та ін. Публікувався у виданнях «Харьковскій Демокритъ» та «Украинскій Вестникъ».

Літературна діяльність

Дебютував у пресі віршем в «Українському віснику» (1816).

Писав вірші з патріотичними та сатиричними мотивами. Важливу роль у становленні романтизму зіграв його трактат «Про романтичну поезію». Прочитаний на засіданні Вільного товариства любителів словесності, він був опублікований у журналі «Соревнователь просвещения и благотворения» і вийшов окремим виданням (1823). У трактаті сформульована програма романтизму, важливе місце в якій зайняли вимога національної самобутності й орієнтація на народність (використання матеріалу з української історії, елементів фольклору і народної мови)^[4].

Автор повістей і оповідань (під псевд. Порфирій Байський), побудованих на матеріалі українських народних казок і переказів: «Гайдамака» (1826), «Русалка» (1829) та ін., тому вважається одним з попередників Миколи Гоголя, хоча етнографічне завдання в них ще переважало над художнім.

Разом з Антоном Дельвігом видавав альманахи «Північні квіти» (1825—1832), «Пролісок» (1829), брав участь у виданні «Літературної газети», був редактором «Літературної газети».

Сомов — літературний критик

Варто відзначити, що Орест Сомов стояв біля витоків літературної критики в Російській імперії. У трактаті «Про романтичної поезії» Сомов виступив як провісник історичного погляду на розвиток літератури, простежив у її русі зміну послідовних закономірних етапів. Говорячи про своєрідність класичної та романтичної словесності, критик проаналізував саме поняття романтичної поезії, розрізняючи в романтизмі різні тенденції.

Шлях до створення самобутньої літератури він бачить у зверненні і до національного минулого, і до фольклору, звичаїв, звичаїв народів, що населяють «весь простір рідного краю», і до «всього видимого, мрійливого світу» сучасного життя. Тези, близькі до матеріалістичної естетики, Сомов поклав в основу ряду полемічних статей 1825 року. Відстоював у них думку, що форма «зароджується в душі» поета «разом з самою ідеєю» і що «створити що-небудь поза природою, або, в крайньому разі, несхоже з будь-яким із чуттєвих предметів, є фізично неможливим для людини навіть з напалкішою уявою» [Северная пчела, 1825, N 41, 4 квітня; Син вітчизни, 1825, ч. CIII, N20, с.473].

Саме ці вихідні естетичні принципи спонукали Сомова в 1827 році виступити в ролі перекладача тієї частини «Життя Шекспіра» Франсуа Гізо, яка присвячена розбору шекспірівських трагедій, і зокрема «Гамлета». «Гамлет слугує в якійсь мірі прообразом сучасного героя», — читаємо ми тут. І далі, «Ґрунт, на якому будується нове мистецтво», вказаний «системою Шекспіра», яка охоплює «ту загальність почувань і станів, що становить нині для нас позорище справ житейських»^[5].

Твори

«Юродивий» (1827)
«Наказ з того світу» (1827)
«Вивіска» (1827)
«Мара» (1829)
«Гайдамака» (1825—1830)
«Русалка»^[6] (1829)
«Вовкулака» (1829)
«Казка про скарби» (1830)
«Дивний герць» (1830)
«Самогубець» (1830)
«Видіння наяву» (1831)
«Вечір на Купала» (1831)
«Сватання» (1831)
«Блукаючий вогник» (1832)
«Лихе око» (1833)
«Київські відьми» (1833)
«Нічліг гайдамаків» та ін.

Вважається, що творчість Порфирія Байського вплинула на Миколу Гоголя^[2].

У 2016 році низка оповідань Ореста Сомова («Юродивий», «Русалка», «Лихе око», «Київські відьми», «Блукаючий вогник») були опубліковані в перекладі на англійську мову^[7].

Примітки

↑ ^а ^б ^в Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / под ред. Б. Ф. Егоров — 2019. — Т. 6:С—Ч. — 656 с.
d:Track:Q4173725 d:Track:Q4400646 d:Track:Q107137440
↑ ^а ^б Зачароване місце: Українська літературна казка / Упоряд., біографічні відомості, редакція текстів, переклад Ю.Винничук. — Львів: ЛА «Піраміда», 2006. — 26 с.
↑ ^а ^б Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII—XX века.. — Москва: Международные отношения, 2001. — 696 с. — ISBN 5-7133-1045-0.
↑ ^а ^б Вацуро В. Э., Вильк Е. А., Губко Е. А., Денисенко С. В., Золотова О. Н., Иванова Г. М., Киселева Т. Е., Ларионова Е. О., Лудилова Е. В., Михайлова Т. М., Потапова Г. Е., Рогова А. И., Федотова С. Б., Шаронова А. В. Примечания // Пушкин в прижизненной критике, 1820—1827 / Пушкинская комиссия Российской академии наук; Государственный пушкинский театральный центр в Санкт-Петербурге. — СПб: Государственный пушкинский театральный центр, 1996. — С. 343—467 (с. 386).
↑ Петрунина Н. Н. Орест Сомов и его проза: вступ. статья // Сомов О. М. Были и небылицы. — М. : Сов. Россия, 1984. — С. 3-20.
↑ Українською мовою — у перекладі Мирослави Шевчук
↑ «The Witches of Kyiv and Other Gothic Tales: Selected Works of Orest Somov»' [Архівовано 22 грудня 2016 у Wayback Machine.]', Sova Books, Sydney, 2016

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. К., 2005. Т. 4. 202 с. [Архівовано 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]
Алфавит декабристов / Под ред. Б. Л. Модзалевского и А. А. Сиверса. — Л., 1925. — С. 397.
Браиловский С. Н. Пушкин и О. М. Сомов // Пушкин и его современники: Материалы и исследования / Комис. для изд. соч. Пушкина при Отд-нии рус. яз. и словесности Имп. акад. наук. — СПб., 1909. — Вып. 11. — С. 95—100.
Вацуро В. Э. К истории пушкинских изданий: (Письма О. М. Сомова к К. С. Сербиновичу) // Пушкин: Исследования и материалы / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом). — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1969. — Т. 6: Реализм Пушкина и литература его времени. — С. 284—297.
Кирилюк З. В. О. Сомов — критик та белетрист пушкінської епохи. — Київ, 1965.
Модзалевский Б. Л. Примечания // Пушкин А. С. Письма / Под ред. и с примеч. Б. Л. Модзалевского. — М.; Л.: Гос. изд-во, 1926. — Т. 1: Письма, 1815—1825. — С. 175—538 (с. 290).
Русские эстетические трактаты первой трети XIX в. — М., 1974. — Т. 2. — С. 640—643.