Прем'єра відбулася у Лондоні 1 березня 1971 року, була представлена у програмі Каннського кінофестивалю. Стрічка отримала позитивні відгуки від критиків та низку нагород, у тому числі BAFTA за найкращу операторську роботу, найкращу роботу художника-постановника, найкращий дизайн костюмів та найкращий звук; серед номінацій — найкращий фільм, найкраща режисура та найкраща чоловіча роль (Дірк Богард). Вісконті став лауреатом премії Давид ді Донателло за найкращу режисуру[1][2].
Фільм «Смерть у Венеції» 2012 року посів 235 місце серед найкращих фільмів усіх часів за опитуванням критиків Sight & Sound. 2010-го «The Guardian» назвала фільм 14-м найкращим художнім фільмом усіх часів[3]. А 2016-го його було визнано 27-м найкращим ЛГБТ-фільмом усіх часів за опитуванням Британського інституту кінематографії[4].
Сюжет
Композитор Густав фон Ашенбах, намагаючись втекти від творчих мук і побутових невдач, приїжджає навесні 1911 року на курорт Лідо поблизу Венеції. Однак і тут Ашенбаху не судилося знайти душевний спокій — одного разу на пляжі він зустрічає дивовижно красивого хлопчика Тадзіо, чия юність і привабливість зачаровують композитора з першого погляду. Юнак стає для Ашенбаха символом всього того, чого так не вистачає йому самому. Густав не може собі заборонити милуватися Тадзіо, але в той же час усвідомлює неможливість їхнього союзу. Почуття безвиході та приреченості посилюється смертельною хворобою Ашенбаха, та усе ж таки він вирішує провести свої останні хвилини, милуючись красою Тадзіо, згадуючи найважливіші моменти свого життя і переоцінюючи їх наново.
Фільм порушує тему життя і смерті, а також одностатевого кохання[5].
Фільм високо оцінений критиками і публікою. Так, на сайті «Rotten Tomatoes» він отримав 73 відсотки «свіжого» рейтингу критиків і 70-процентний рейтинг аудиторії.[6]
Факти
Вісконті здійснив для фільму істотну переробку структури однойменного оповіданняТомаса Манна, змінивши професію головного героя з письменника на композитора.
Картина була удостоєна ювілейної премії «з нагоди 25-річної річниці Каннського фестивалю», але головний приз «Золота пальмова гілка» все-таки дістався фільму британського режисера Джозефа Лоузі«Посередник». Деякі учасники церемонії нагородження визнали це образливим для Лукіно Вісконті.[7]
