PROFILPELAJAR.COM

Сердюк Євген Наумович
Сердюк Євген Наумович
Народження	1876
Смерть	1921 Кам'янець-Подільський
Поховання	Кам'янець-Подільський
Країна	Російська імперія →; УНР
Навчання	Ризький технічний університет
Вчителі	Кричевський Василь Григорович
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Полтава, Харків, Київ, Кам'янець-Подільський
Архітектурний стиль	Український архітектурний модерн
Найважливіші споруди	Школа імені Івана Котляревського у Полтаві,; Харківська селекційна станція,; Носівська селекційна станція
Заклад	Харківський технологічний інститут[d] і Харківське товариство грамотності

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сердюк (значення).

Євге́н Нау́мович Сердю́к (нар. 1876 — пом. 1921) — український архітектор. Учень і послідовник Василя Кричевського, один з фундаторів українського архітектурного модерну.

Життєпис

Народився у 1876 році. День та місце народження невідомі.

Закінчив Ризький політехнічний інститут^[1].

Учень і послідовник Василя Кричевського^[2]^[3].

Ранні твори невідомі. Вперше звернув на себе увагу, коли розробив проєкт будинку школи імена Івана Котляревського у Полтаві (1903-1905 роки, у співавторстві з Михайлом Стасюковим) — однієї з перших трьох споруд у стилі українського архітектурного модерну. Сердюк розробив композицію та рішення фасадів, планування розробив Стасюков. Перший поверх школи зробили цегляним, другий — каркасним, облицьований цеглою. Праворуч від школи планували зробити прибудову, в якій мали облаштувати музей Котляревського, але на це не знайшлося фінансування^[4]. Будівля школи не збереглася — згоріла під час Німецько-радянської війни^[5]^[6].

У 1906 році розробив проєкт церкви в селі Новий Кокорів на Волині. Тоді ж взяв участь в роботі Полтавської губернської вченої архівної комісії — урядової установи, створеної для виявлення і впорядкування цінних архівних документів. Також виступив з доповідями — виступи потрапили в пресу Полтави та Києва.

Харківський період

До 1907 року — працював у Полтаві. Із 1907 по 1917 рік — у Харкові. Викладав архітектурне креслення та проєктування у Харківському технологічному інституті, а з 1915 по 1916 рік — викладав також у Художньо-ремісничій навчальній майстерні декоративного живопису Харківського товариства грамотності. Також із 1907 по 1913 рік обіймав посаду архітектора в Харківському товаристві взаємного страхування від вогню. Член повітового Харківського окружного суду (1909). Колезький асесор^[7].

Разом із викладацькою роботою — індивідуально та у співавторстві — розробляв проекти житлових та громадських будівель та вів технічний нагляд за їх будівництвом. Із 1909 по 1911 рік — спорудив у Харкові перший комплекс будинків наукового призначення у формах українського архітектурного модерну — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (у співавторстві зі Здиславом Харманським; нині адреса будівель — проспект Героїв Харкова, 142): головний будинок селекційної лабораторії, господарчі споруди, житлові будинки. У 1910 році — спорудив школу в станиці Новомінській на Кубані. Із 1910 по 1912 рік — житловий чотирьохповерховий односекційний прибутковий будинок Висоцького у Харкові, на вулиці Катеринославській, 67 (тепер — вулиця Полтавський Шлях; зведений у співавторстві з Олександром Гамаженком; пам'ятка архітектури місцевого значення — охоронний №288). У 1911 році — комерційне училище у слободі Барвінкова Ізюмського повіту Харківської губернії (тепер — місто Барвінкове Ізюмського району Харківської області). Із 1911 по 1913 рік — спорудив комплекс будівель Носівської селекційної станції на Чернігівщині поблизу Ніжина: науково-дослідну та господарчу частини, житлове селище, дослідницькі луки (будівля станції нині є пам'яткою архітектури місцевого значення, охоронний №25).

У 1912 році — будинок Кредитово-кооперативного товариства у Мерефі (пам'ятка архітектури місцевого значення, охоронний №726). У 1913 році — пошту на Петинській вулиці (тепер — вулиця Георгія Тарасенка) у Харкові — будівля не збереглася. Із 1913 по 1914 рік — великий будинок громадських зібрань (у співавторстві з С.В. Котляревським) у місті Слов'янськ Ізюмського повіту Харківської губернії (тепер — місто Краматорського району Донецької області). Будинок мав велику театральну залу на 550 місць, приймальні та ділові кабінети. Постраждав під час Німецько-радянської війни — після реконструкції 1948 року будинок добудували і надбудували, через що він повністю втратив свій первісний вигляд^[8]. У цей період у Слов'янську (сучасна адреса — вулиця Коха, 1) за проектом Сердюка також звели двоповерховий особняк^[9].

Із 1914 по 1915 рік, у співавторстві з Петром Крупком, розробив проєкт лікарні у слободі Деркачі (тепер — місто Дергачі Харківського району Харківської області)^[9]. У цей же період — спроєктував і спорудив церкву у селі Вільшанка Курської губернії^[7].

Київ і Кам'янець-Подільський

Із 1917 року — активний учасник Української революції в Харкові, через що наприкінці 1917 року був змушений перебратися до Києва, а у 1919 році — до Кам'янець-Подільського. Протягом трьох років працював викладачем архітектури в місцевому інституті^[10]. Із вересня 1919 року — розробляв плани будівництва корпусів Кам'янець-Подільського державного українського університету у національному стилі^[11].

Помер у 1921 році у Кам'янець-Подільському, де і був похований^[10]. День смерті невідомий.

Творчість

Увесь час намагався творити по-своєму, і цим робив особистий внесок у формування українського архітектурного модерну. В теоретичних працях торкався проблем українського архітектурного модерну — наполягав на необхідності органічності рішень, виступав проти неузгодженості у планах та фасадах будівель (називав цю ваду «ахіллесовою п'ятою» новітнього українського стилю)^[4].

Активно публікував у часописах «Сніп», «Рада», «Діло» матеріали з питань розвитку національної архітектури^[5]. Свої архітектурні проєкти експонував на виставках у Харкові та Києві^[4].

Саме Сердюк у своїх публікаціях одним з перших застосував визначення «модернізований український стиль», яке пізніше, завдяки працям Віктора Чепелика, закріпилося як «український архітектурний модерн»^[12]. Сучасні дослідники характеризують цей напрямок, як явище романтизму, виражене через різні напрямки модерну і раціоналізму з метою утвердження української національної ідентичності в архітектурі^[1].

Коли працював у Харкові — брав активну участь у громадському житті міста. У 1909 році був членом повітового Харківського окружного суду. Із 1912 по 1917 рік працював відповідальним секретарем Товариства техніків^[5].

Творчий архів Сердюка знищений частково у Харкові у 1918 році, а інша, вивезена ним частина, втрачена після його смерті у 1921 році у Кам'янець-Подільському^[13].

Віктор Чепелик зазначає, що архітектурна творчість Євгена Сердюка — це непересічне явище в українському мистецтві початку XX століття, і хоча його твори протягом десятиліть лишались невідомими навіть фахівцям і розкрили своє значення лишь за останню чверть століття, внесок архітектора в український архітектурний модерн вартий високої оцінки^[14].

Споруди

№ п/п	Охоронний №	Адреса	Початкове використання	Співавтори	Дата будівництв	Сучасне використання
1	-	Полтава, вул. Небесної Сотні, 45	школа імені Івана Котляревського	Михайло Стасюков	1903-1905	не збереглася
2	-	Тернопільська область, Кременецький район, село Новий Кокорів	церква	-	1906	немає даних
3	401	Харків, пр. Героїв Харкова, 142	Селекційна станція	Здислав Харманський	1909-1911	Інститут рослинництва імені В. Я. Юр'єва НААН України
4	288	Харків, вул. Полтавський Шлях, 67	прибутковий будинок Георгія Висоцького	Олександр Гамаженко	1910-1912	деякий час у будинку розміщувався проєктний інститут «Харківгіпродор»
5	-	Росія, Краснодарський край, Канівський район, станиця Новомінська	школа	-	1910	немає даних
6	-	Харківська область, Ізюмський район, місто Барвінкове	комерційне училище	-	1911	немає даних
7	25	Чернігівська область, Ніжинський район, село Дослідне	комплекс будівель Носівської селекційної станції	-	1911-1913	Носівська селекційно-дослідна станція
8	726	Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вул. Савченка, 25	Кредитово-кооперативне товариство	-	1912	загальноосвітня школа № 1
9	-	Харків, вул. Петінська (тепер — вул. Георгія Тарасенка)	пошта	-	1913	не збереглася
10	-	Харків, пр. Героїв Харкова, 144/1	Житловий будинок при селекційній станції	Здислав Харманський	1913	Житловий будинок
11	573	Донецька область, Краматорський район, Слов'янськ, вул. Університетська, 60	Будинок громадських зібрань	технік С.В. Котляревський	1913-1914	станом на 2020 рік будівля належала ПАТ «Донецькоблгаз» (будинок дістався підприємству за борги від збанкрутілого в 1998 році Слов'янського керамічного комбінату)^[15]
12	-	Донецька область, Краматорський район, Слов'янськ, вул. Коха, 1	особняк	-	-	немає даних
13	-	Харківська область, Харківський район, місто Дергачі, вул. 1 Травня, 4	лікарня	-	1914-1915	районна лікарня
14	-	Росія, Курська область, село Вільшанка (рос. — Ольшанка)	церква	-	1914-1915	немає даних

Бібліографія

Школа им. Котляревского // Кіевская старина. — 1904. — № 9. — С. 96-99.
Из впечатлений на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе // Діло. — 1905. — 30 серпня. — № 194. — С. 1-2.
Рецензція на книгу Г.Г. Павлуцького «Древности Украины» (К., 1905, вып. 1) // Нова громада. — 1906. — № 7. — С. 153.
Про памятник Шевченкові // Рада. — 1907. — 9 березня. — № 57. — С. 1.
Pro domo sua // Сніп. — 1912. — № 2. — С. 2.
До стильної народної школи // Сніп. — 1912. — № 15. — С. 6.
Український стиль у Харкові: Наші гласні // Сніп. — 1912. — № 29-30. — С. 13-14.