PROFILPELAJAR.COM

Свято-Вознесенський жіночий монастир УПЦ (МП)
Свято-Вознесенський жіночий монастир УПЦ (МП)
	Свято-Вознесенський жіночий монастир УПЦ
	48°10′59.6″ пн. ш. 23°32′17.8″ сх. д. / 48.183222° пн. ш. 23.538278° сх. д.
Розташування	, Чумальово, Тячівський район, Закарпатська область
Початок будівництва	початок 1925
Кінець будівництва	1926
Належність	УПЦ (МП)
Адреса	вул. Дружби, 10, с.Чумальово, Тячівський р-н., Закарпатська обл., 90510

Свято-Вознесенський жіночий монастир Хустської єпархії УПЦ (МП) — православна обитель розташована на Закарпатті, поблизу села Чумальово на плоскій вершині гори Осіряк. Належить до Хустської єпархії УПЦ (МП).

Історія

Заснування жіночого монастиря

За переказами, відкриття монастиря передбачив місцевий Христа ради юродивий Григорій Кароль, так обитель була відкрита в 1925 році^[1]. У період заснування монастиря землі входили до складу Чехословацької республіки, влада якої ставилися до Православ'я толерантно. У Закарпатті утворилися дві єпархії: Мукачівська - під юрисдикцією Сербської православної церкви і Празька - під юрисдикцією Константинопольського патріарха^[2]. У 1920 — 1930 роках на Закарпатті відроджувалось Православ'я, відкривалися нові парафії і монастирі^[3]. Свято-Вознесенський жіночий монастир був заснований працею благочестивої черниці Марії Рибар за участю її братів - ченця Іларіона і мирянина Василя, а також священника Георгія Кенизом, протоієрея Іоанна Бабича, протоієрея Михайла Розмана, ієромонаха Сергія (Мурашко), ієромонаха Даміана (Бинь), ієромонаха Доримедонт (Андрішко). Монастир будувалася на добровільні пожертвування кліриків і мирян. У 1925 році був побудований перший корпус для черниць. У ньому з декількома послушницями оселилася Марія Рибар ^[4].

Духовенство монастиря

В 1925 році монах Іларіон (Рибар) був висвячений у сан ієромонаха і призначений духівником монастиря, де і прослужив до 1939 року. Помер він в 1969 році в духовному сані - ієросхимонахом, похований на кладовищі в селі Дубове.

Священник Георгій Кенизом був висвячений в сан пресвітера в 1922 році єпископом Празьким Сергієм (Корольовим) і призначений настоятелем в село Копашново. Георгій помер 5 квітня 1938 року та похований біля огорожі заснованої ним Свято-Покровської церкви в тому ж селі.

Ієромонах Сергій (Мурашка) був духівником монастиря в 1939 — 1947 роках, помер в 1947 році і похований на монастирському кладовищі.

В монастирі з 1960 — 1962 рік був духівником ієромонах Досифей (Шандра)^[2].

Здійснював тут служіння з 1962 року схиієромонах Артемій (Половка) з правом служіння.

У 1933 році Марія Рибар була пострижена в рясофор, а в 1938 році пострижена в мантію з колишнім ім'ям на честь Святої Марії Магдалени. У тому ж році зведена в сан ігумені Архієпископом Савватієм і керувала монастирем до 1968 року, потім через хворобу пішла на спокій. Перед смертю ігуменя Марія прийняла схиму.

З 1969 року по благословенню Святійшого Патріарха Алексія I зведена в сан ігумені настоятелька скиту Святого Іоанна Богослова черниця Євгенія (Фарковець), яка в 1974 році нагороджена хрестом з прикрасою, в 1988 - другим хрестом.

Зведення церкви Святого Вознесіння Господнього

У 1926 році в монастирі було збудовано храм Святого Вознесіння Господнього, який був головним храмом монастиря до 1974 року ^[2]. В цей самий період в монастирі були побудовані п'ять житлових корпусів - три з глини і два з дерева. Була також споруджена дерев'яна каплиця на честь Святого пророка Іллі. Два дерев'яних корпусу діють понині. А корпусу з глини через руйнування довелося замінити новими.У монастир надходили благочестиві дівчата, які згодом приймали чернецтво. Число послушниць до 1961 року коливалося в межах 15 - 20 осіб. З1971 року в монастирі після довгої перерви починаються ремонтно-будівельні роботи. На місці трьох глиняних гуртожитків побудовані нові три одноповерхові корпуси з цегли. У 1975 році перебудували Вознесенську церкву. До 1994 року вона була головним Храмом монастиря. З 1994 року в ній служиться в будні дні. Згодом монастир прикрасила дзвіниця. У 1989 році побудовані два двоповерхові корпуси. У 1994 році в монастирі звели новий - Вознесенський храм. Новий Вознесенський храм - хрестоподібної форми. У його архітектурі українське бароко вдало поєднується з елементами закарпатського зодчества - такими, як, гострі трикутники фронтонів. У храмі встановлено дерев'яний різблений іконостас ^[4]. .

Ікони та святині монастиря

В монастирі є списки ікон, які шануються вірянами, ікони Божої Матері "Іверська", Ікона Божої Матері «Солодке цілування» (Глікофілуса), Ікона Божої Матері «Скоропослушниця», частини мощей преподобного Алексія Карпаторуського^[2].

Монастирські будні

Підйом о 4.30 ранку. З 5-ї години починається спільна ранкова молитва, а після неї — літургія, яка триває з 8-ї до 10-ї години. Після цього — трапеза. Далі — послух, себто кожна черниця йде виконувати ту роботу, яку їй доручили. Обід о 15.00, після якого знову послух до 18-19-ї години. О 17.00 - вечірня спільна молитва. Черниці й послушниці забезпечують самі себе всім необхідним. Вони обробляють городи, вирощують овочі, заготовляють сіно, доглядають корів. У господарстві монастиря є пасіка та швейна майстерня. Їсти м'ясо сестрам забороняє монастирський статут. На трапезу запрошують усього двічі на день, але кожний їсть тут стільки, скільки бажає^[2].

Див. також

Примітки

↑ Православні святині Закарпаття. Архів оригіналу за 21 квітня 2018. Процитовано 9 серпня 2020.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Свято-Вознесенський жіночий монастир. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 9 серпня 2020.
↑ Свято-Вознесенський жіночий монастир.Travel-стаття
↑ ^а ^б Архів Української православної церкви. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 9 серпня 2020. [Архівовано 2020-02-21 у Wayback Machine.]

Джерела та література

Юрий Данилец, Иеромонах Пимен (Мацола) — Православные монастыри Закарпатья. Путеводитель. С.76-83.
Історія міст і сіл УРСР. Головна редакція Української Радянської енциклопедії. Київ.1969. Закарпатська область.