|
Саша Станішич
Саша Станішич (серб. Saša Stanišić; 7 березня 1978, Вишеград (Боснія і Герцеговина) — німецький письменник боснійського походження. Біографія і творчістьСаша Станішич народився у 1978 році в місті Вишеград — невеликому містечку на сході Боснії і Герцеговини у сім'ї боснійської мусульманки і серба.[2] У 1992 році після окупації Вишеграда військами боснійських сербів під час війни в Боснії і Герцеговині, його сім'я втекла до дядька в Гайдельберг. Станішич відвідував Міжнародну загальноосвітню школу в Гайдельберзі, де його вчитель німецької мови сприяв розвитку його літературного таланту,[3] і після підготовчого класу хлопець перевівся до гімназійного класу. Після абітури у 1997 році[4] Станішич почав вивчати німецьку мову для іноземців та славістику у Гайдельберзькому університеті. Під час навчання почало з'являтися все більше його літературних текстів, і його «дитяча мрія „тільки писати“ ставала все більшою і більшою».[5] У 2004 році за свою магістерську роботу про Вольфа Гааса Станішич був нагороджений премією ім. Юргена Фрітценшафта Гайдельберзького університету.[6] Під час зимового семестру 2004/2005 років він навчався у Німецькому літературному інституті Лейпцига. 2005 року молодий автор брав участь у конкурсі на Премію ім. Інґеборґ Бахмана з оповіданням «Що ми граємо в погребі...». Автобіографічно забарвлений твір, який розглядає війну в колишній Югославії з погляду дитини, отримав премію глядачів ім. Келаґа у Клагенфурті-ам-Вертерзе. У 2006 році Станішич презентував свій дебютний роман «Як солдат ремонтує грамофон». У напівавтобіографічному оповіданні, яке вкотре описує війну в Боснії і Герцеговині, автор зображує молодого боснійця Олександра з Вишеграда, який тікає до Німеччини з батьками і одночасно, будучи на новій батьківщині, повертається у світ історій та спогадів. Для проведення досліджень Станішич отримав стипендію Фонду ім. Роберта Боша. Перший роман Станішича здобув прихильність критиків і був перекладений тридцятьмома мовами. Книга була фіналісткою Німецької книжкової премії 2006 року, а у 2007 році була удостоєна Літературної премії м. Бремен. Крім того, у рік публікації книга «Як солдат ремонтує грамофон» була адаптована як радіоп'єса Баварським радіо та була номінована на Німецьку премію радіоп'єс у 2007 році. У 2008 році Станішич був удостоєний Премії ім. Адельберта фон Шаміссо,[7] стипендії ім. Лідії Ейманн і Літературної премії ім. Гайміто фон Додерера. У 2013 році письменник отримав четверту міську стипендію «Feuergriffel» для письменників з дитячої та підліткової літератури м. Мангайм.[8] У тому ж році він отримав премію ім. Альфреда Дебліна за рукопис роману «Анна» та Літературну премію м. Гогенемс за роман «Пані Кранц малює картину звідси».  У 2014 році Станішич був відзначений премією Лейпцизького книжкового ярмарку (Категорія: Белетристика) за свій другий роман «Перед святом». Того ж року він був номінований на Німецьку книжкову премію (довгий список). У 2016 році він отримав Літературну премію Райнгау за збірку оповідань «Мисливець, що розставляє капкани», а у 2017 році — Літературну премію ім. Шубарта.[9] З 2015 року Саша Станішич є членом Вільної академії мистецтв у Гамбурзі,[10] також членом «ПЕН-клубу» Німеччини. У 2019 році Станішич отримав місце доцента з поезії в Університеті прикладних наук RheinMain та Вісбадена.[11] Того ж року він знову потрапив до короткого списку Німецької книжкової премії з своїм автобіографічним романом «Походження», який також потрапив до списку бестселерів. 14 жовтня 2019 року Саша Станішич отримав «Німецьку книжкову премію» за книгу «Походження».[12] ТвориРомани, оповідання
Радіоп'єси
Примітки
Information related to Саша Станішич |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
