PROFILPELAJAR.COM

Сандуляк Леонтій Іванович
Сандуляк Леонтій Іванович
Народився	8 березня 1937; Козиряни
Помер	3 грудня 2023 (86 років); Чернівці, Україна
Діяльність	дипломат
Alma mater	Чернівецький медичний інститут (1965)
Науковий ступінь	доктор медичних наук

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сандуляк.

Леонтій Іванович Сандуляк (8 березня 1937(19370308), с. Козиряни, Кельменецький район, Чернівецька область, Україна — 3 грудня 2023^[1]) — український громадсько-політичний діяч, науковець, дипломат. Професор. Разом із Левком Лук'яненком був автором «Акта проголошення Незалежності України»^[2]; перший посол України в Румунії; вчений в галузі гістології, ендокринології, екології та валеології, доктор медичних наук, професор, автор 150 наукових праць в тому числі 5-и монографій та посібника з екології людини; член Національної спілки журналістів України.

Життєпис

Народився 8 березня 1937 у багатодітній сім'ї хліборобів у с. Козиряни (нині Кельменецький район, Чернівецька область).

Освіта

Закінчив Козирянську семирічну школу (1952 р.); Чернівецьку фельдшерсько-акушерську школу (ФАШ,1956 р.); Чернівецький медичний інститут (1965 р.); аспірантуру на кафедрі гістології та захистив кандидатську дисертацію (1969 р.); наукове стажування в НДІ ендокринології ім. Пархона (Бухарест, Румунія — 1974—1975 р.р.).

1986 — стажування в Саскачеванському університеті (Канада).

1983 року захистив докторську дисертацію на тему: «Еритроцити як депо та система транспорту інсуліну» (м. Київ, НДІ ендокринології та обміну речовин). Відкрив раніше не відому властивість еритроцитів депонувати та транспортувати інсулін (1974, див. ДАН СРСР, 1974, т.219, № 4 , с. 1020—1021.) та започаткував новий науковий напрямок в ендокринології, а саме: «Вивчення ролі еритроцитів як депо та універсальної транспортної системи біологічно — активних речовин, в тому числі гормонів у регуляції гомеостазу та адаптації» (див. стенограму захисту докторської дисертації в книзі «Одного відкриття: історія та хронік», 2002 р.)

Трудова діяльність

На останньому курсі навчання у ФАШ працював акушером.

У 1956—1959 — солдат строкової служби Радянської армії. Перші три місяці служби в армії працював акушером, а потім санітарним інструктором. Під час навчання в медінституті 4 роки працював медбратом в Чернівецькій обласній психоневрологічній лікарні. Після закінчення інституту — лікар-невропатолог Словичанської районної лікарні № 2 Житомирської області та на 0,5 ставки лікар-ендокринолог і на громадських засадах — патологоанатом.

У 1969–1972 — асистент кафедри гістології в Чернівецькому медінституті.

У 1972–1997 працював у Чернівецькому державному університеті на посадах ст. викладача — доцента — професора та зав.-кафедрою фізіологія людини і тварини.

У 1992–1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Після закінчення дипломатичної служби — професор кафедри екології і права Чернівецького факультету Харківського національного університету «ХПІ».

З 2004 року — професор, проректор з національно-патріотичного виховання студентів та перший проректор Бориспільського інституту муніципального менеджменту при МАУП.

З 2013 року — професор кафедри педагогіки, психології та управління освітою Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області.

Громадська робота

Є одним із засновників Народного Руху України та перший голова його Чернівецької крайової організації; один із засновників УЕА «Зелений світ» та був його співголовою і одночасно головою громадської екологічної організації «Зелений світ Буковини»; один із засновників Партії зелених України та 1992 р. був обраний її головою. 1989 року на альтернативній основі обраний народним депутатом СРСР по 504 в.о. (м. Чернівці та Глибоцький р-н). Був активним членом опозиційної МДГ А. Сахарова та Народної Ради у Верховній Раді УРСР. Очолював Топонімічну комісію при Бориспільській міськраді. Організував та очолив на громадських засадах при інформаційно-довідковому, культурно-мистецькому центрі Бориспільської міської центральної бібліотеки «Вечірній університет здоров'я та українознавства» (ВУЗУ). Є Почесним головою «Зеленого світу України» та «Зеленого світу Буковини».

Відзнаки

орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Подяка Президента (від Президента Ющенка)
Ювілейна медаль «20 років Незалежності України» (від Президента Януковича)
орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української православної церкви (від патріарха Філарета)
Премія ім. Павла Чубинського (2012)
Почесний громадянин Чернівців^[3]

Творчість

Автор близько 100 публікацій на громадсько-політичні теми та 2-х книг: «Одного відкриття: історія та хроніка», «Не мовчіть і вас почують».

Див. також

Український дипломатичний корпус

Примітки

↑ Помер Леонтій Сандуляк — співавтор Акта проголошення незалежності України
↑ Лариса Громадська (20 серпня 2015). Леонтій Сандуляк: «Я порівняв би День Незалежності України з Великоднем!».
↑ Помер співавтор Акта проголошення незалежності України. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 грудня 2023.

Література

В. М. Матвієнко. Сандуляк Леонтій Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання

Вибори 2002
Указ Президента України № 231/95
8 березня — 75 років від дня народження доктора медичних наук, професора, громадського та політичного діяча Леонтія Сандуляка (1937) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2012 році): бібліогр. покажчик / авт-уклад. Юлія Боганюк, Олександра Гаврилюк, науковий консультант Юхим Гусар, редактор Марія Довгань. — Чернівці, 2011. — С. 57–59.
Гусар Ю. Посол України з Козирян: [про Леонтія Сандуляка] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 3 березня (№ 16). — С. 4.
Гусар Ю. Не міг мовчати і його чули, не завжди прислухаючись: [8 березня — 75 років від дня народження професора, громадського діяча Леонтія Івановича Сандуляка] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2012. — 2 березня (№ 9). — С. 4.