Річки Швеції — річки, що протікають повністю або частково по території Швеції. Їхні витоки розташовані як в межах країни так і у сусідній Норвегії. Басейни багатьох річок також частково захоплюють території сусідніх країн — Норвегії і Фінляндії.

Загальна протяжність усіх річок Швеції становить приблизно 60000 км.^[1] Середній річний стік річок Швеції у світовий океан становить 183 000 млн м³ (дані 1978 року).^[1]

Річки Швеції є значним природним ресурсом країни для отримання електроенергії, водопостачання, риболовлі і відпочинку. На річках Швеції зведено багато великих і малих гідроелектростанцій, на яких виробляється приблизно 45 % всієї електрики в країні.^[2] Особливо значні каскади ГЕС зведено на річках північної частини країни. Через значну порожистість річищ і наявність водоспадів судноплавство на річках Швеції розвинене лише на невеликій відстані від гирл і на озерах. До 1970-х років річками здійснювався сплав лісу.

В шведській мові існує кілька слів на позначення поняття «річка». Слово flod [фльуд] застосовується тільки по відношенню до річок за межами Швеції. Шведські річки називаються älv [ельв], ström [стрьом] або å [о].^[3] Невеличкі річечки або струмки називаються bäck [бек]. По відношенню до всіх річок може бути використано слово vattendrag — «водотік». Використання цих слів залежить від розмірів річок і їхніх географічних положень. Словом å називають водотік, як правило, більший за bäck але менший від älv.^[4] Назва älv використовується для річок від півночі країни до річок Гета-Ельв і Далельвен (подібне слово використовується у Норвегії). Південніше цих річок використовуються назви å або ström (подібні слова використовуються у Данії).

Шведські назви річок країни, як правило, утворюються додаванням до основної частини назви річки слів älv (älven), ström (strömmen), å (ån) або bäck (bäcken): Göta älv — Гета-Ельв, Indalsälven — Індальсельвен, Norrström — Норрстрем, Motala ström — Мутала, Broströmmen — Брустреммен, Helge å — Гельге, Vege å — Веге, Bällstaån — Белльстаон, Brömsebäck — Бремсебек, Snärjebäcken — Снер'єбекен тощо. Інколи річки мають назви без додаткових слів, наприклад, Viskan — Віскан, Ätran — Етран, Lagan — Лаган, зокрема в іншомовних назвах річок Швеції, наприклад, Keräsjoki — Кересйокі.

У Швеції переважають короткі повноводні річки переважно снігово-дощового живлення. Більшість річок течуть із заходу на схід, впадають у Ботнічну затоку та Балтійське море, частина річок на півдні країни тече у західному напрямку і впадає у протоки Каттегат і Скагеррак. Русла річок відзначаються значними ухилами, рясніють порогами і водоспадами. Максимальний стік — навесні і влітку. Завдяки регулюючій ролі численних озер і боліт коливання рівня води в річках невеликі. Льодостав триває від 3-4 тижнів на півдні до 5-6 місяців на півночі.^[5]

Найбільші річки країни беруть початок у горах Норрланду. Більшість з цих річок течуть у південно-східному напрямку, утворюючи численні водоспади й пороги, й впадають у Ботнічну затоку Балтійського моря. Найпівнічнішими річками Швеції є Муоніоельвен і Турнеельвен, по них проходить Шведсько-фінський кордон. Турнеельвен до того ж є найдовшою річкою Швеції, її довжина становить 510 км. Південна межа Норрланду проходить по річці Далельвен.^[6] Річки північної частини Швеції стрімкі й мають велику середню річну витрату води, в той час як річки півдня є меншими і повільнішими. Хоча найбільші річки Швеції течуть у східному напрямку, найдовший водотік країни — система річок Кларельвен — Гета-Ельв — тече у південному напрямку й впадає у Північне море. Спільна довжина двох річок — 719 км, з яких 520 км проходить по території Швеції.^[1]

• Пороги — одна з головних ознак річок Швеції
• 
  Пороги Бенбютефорсен^[sv] (швед. Benbryteforsen) на Пітеельвен.
• 
  Пороги Ренфорсен (швед. Renforsen) на річці Вінделельвен.
• 
  Пороги на річці Кесуон (швед. Kesuån), правої притоки Юнган.

Загальна протяжність всіх річок Швеції становить приблизно 60000 км. Середній річний стік річок Швеції у світовий океан становить 183 000 млн м³ (дані 1978 року).^[1]

Шведський інститут метеорології та гідрології виділяє у Швеції 119 основних водозбірних басейнів (швед. huvudavrinningsområden), на які припадає абсолютна більшість території країни. Поділ було зроблено 1908 року Гідрографічним бюро (швед. Hydrografiska byråns), наступником якого є Шведський інститут метеорології та гідрології. До основних річкових басейнів було зараховано басейни, які за розрахунками мали площу 200 км² і вище. 1980 року на основі нових топографічних карт було визначено, що площі річкових басейнів Росон, Євреон, Ніанон, Вієрюдсон, Роон і Снудерон є меншими за 200 км², однак вони були залишені серед основних річкових басейнів для зручності. Основні водозбірні басейни Швеції пронумеровані. У дослідницьких працях, звітах тощо річкові басейни згадуються під номерами.^[7]

На материковій частині Швеції є 112 основних басейнів, їхня нумерація починається з басейну річки Турнеельвен під № 1 і завершується басейном річки Еннінгдальсельвен під № 112. Водосбірні басейни під номерами від 113 до 116 це невеликі частини річкових басейнів, головні річки яких протікають по території Норвегії. На острові Готланд було виділено два басейни — під номерами 117 і 118. Річки острова Еланд, не залежно від того чи пов'язані вони поміж собою чи ні, об'єднані під одним номером 119.^[7]

Між основними водозбірними басейнами біля морських берегів розташовані так звані прибережні області (швед. kustområden). Вони позначаються номерами двох сусідніх основних басейнів. Наприклад, прибережна область між басейнами річок Турнеельвен (№ 1) і Кересйокі (№ 2) позначається під номером 1/2. У прибережному басейні може бути одна або кілька річок, гирло кожної з яких виходить у море. Ці річки називаються прибережними водотоками (швед. kustvattendrag). Площа прибережних областей, як правило, менша 200 км².^[7][8]

Серед основних річкових басейнів найменшим за площею є басейн річки Вієрюдсон, що на півдні Швеції, у лені Блекінге. Його площа  — 165,2 км². Найбільший басейн має річка Гета-Ельв — 50229,3 км².^[7]

В річках і озерах промислове значення мають лосось, пструг, окунь і щука. Негативно на існування риби, зокрема вугра, сига, в'язі, міноги, мересниці, лосося, пструга, у річках Швеції позначилося будівництво численних ГЕС. Тепер для міграції риби на ГЕС будуються рибопропускні споруди.

Вилов лосося і пстругу, що заходять у річки Швеції на нерест, регулюється законодавчо і дозволений лише у певні сезони і у обмеженій кількості.^[9]

Річки у Швеції широко використовуються для виробництва електрики. Великі і малі гідроелектростанції побудовані на річках по всій країні, однак на річках північної Швеції зведені каскади найбільших гідроелектростанцій країни. Часто ГЕС будуються на водоспадах і порогах, що сприяє отриманню більшого напору води.

1987 року загальна встановлена потужність гідроелектростанцій Швеції становила 16 700 МВт, що складало майже 50 % загальної встановленої потужності (33455 МВт) всіх електростанцій країни.^[1] За запасами гідроенергії (близько 80 млрд квт-год на рік) Швеція займає 2-е місце (після Норвегії) в Європі (за даними на кінець 1960-х років).^[5][10][11] Найбільшою за встановленою потужністю ГЕС Швеції є «Харспронгет» на річці Лулеельвен, найбільшою ГЕС за виробництвом електрики є «Стурноррфорс» на Умеельвен.

• Приклади гідроелектростанцій, побудованих на водоспадах і порогах
• 
  Найбільша ГЕС Швеції — «Стурнорфорс», побудована на водоспаді Стурнфорс на річці Умеельвен. Введена в експлуатацію 1958 року. Середнє річне виробництво становить 2298 млн кВт·год.
• 
  ГЕС Гаммарфорсен на водоспаді Гаммарфорсен^[sv] (швед. Hammarforsen), річка Індальсельвен. Введена в експлуатацію 1928 року. Середнє річне виробництво становить 549 млн кВт·год. ^[12]
• 
  Гідроелектростанція «Hojum» на водоспаді Тролльгеттан, річка Йота-Ельв. Побудована 1943 року. Середнє річне виробництво становить 1000 млн кВт·год. ^[13]
• 
  Дамба ГЕС «Ельвкарлебю» на водоспаді на річці Далельвен у Ельвкарлебю. ГЕС побудовано 1911 року, перебудовано 1988 року. Середнє річне виробництво становить 530 млн кВт·год.

Понад половину території Швеції завжди було покрито лісами, причому більшу частину лісів країни складали і складають хвойні ліси. Це завжди робило лісову промисловість важливою галуззю в економіці країни, особливо до середини 20 століття. Транспортування деревини від місця заготівлі до місць обробки і портів на значних ділянках відбувалося сплавом по річках. Через значну порожистість річок на багатьох з них доводилося проводити роботи з очищення порогів від каміння та валунів а також розриття важкопрохідних ділянок водного шляху. 1796 року на річці Індальсельвен для обходу водоспаду Стурфорсен (швед. Storforsen) було запропоновано зробити поруч нове річище і пустити через нього частину води. Для цього у пісковому ґрунті було вирито невеличкий жолоб і по ньому спрямовано воду. При одній з повеней вода розмила пісковий ґрунт і річка змінила своє русло, а один з найбільший водоспадів річки Індальсельвен висох і згодом був перейменований на Деда-Фаллет.

З розвитком автотранспорту і залізничного транспорту, а також з масовим будівництвом ГЕС, сплав лісу перестав широко використовуватись.

2000 року парламентом Євросоюзу було прийнято Водну рамкову директиву, що визначає основні принципи управління водними ресурсами. З імплементацією європейської директиви, у шведському законодавстві з 2004 року є єдиний підхід щодо вирішення проблем водних ресурсів, для координації роботи зі збереження і поліпшення якості води у відповідності до директиви. Імплементація європейської директиви призвела до деяких суттєвих змін у роботі з збереження водних ресурсів. Однією з таких змін стало створення нового адміністративного органу — департаменту з водних ресурсів^[sv] (швед. Vattenmyndigheterna). Інша значна зміна це єдиний погляд на вирішення проблем водних ресурсів. Управління водними ресурсами здійснюється не за адміністративними кордонами між комунами і ленами, а за басейновим принципом — за основу взяті природні кордони між водними системами — такими кордонами є водорозділи водних басейнів, це тепер відправна точка у водних питаннях.^[14]

Управління водними ресурсами базується тепер на 6-річному циклі, що містить в собі велику кількість повторюваних заходів. Перший цикл завершився у грудні 2009 року. Наступний цикл триватиме до кінця 2015 року. Мета для всіх водних ресурсів Швеції полягає у тому, щоби до 2015 року досянути відповідного до вимог стану. У випадках, коли ці плани досягнути не можливо, строки можуть бути продовжені до 2027 року.^[14]

Для координації роботи зі збереження й поліпшення якості води у річках і озерах, 2004 року відповідно до рішення шведського парламенту Швеція поділяється на 5 водних районів (швед. vattendistrikt), що перебувають під керуванням департаментів з водних ресурсів :^[15]

• Водний район Ботнічної бухти (швед. Bottenvikens vattendistrikt) — охоплює 30 основних водозбірних басейнів від річки Турнеельвен до Умеельвен і Ереельвен. Керуюча організація — адміністрація лену Норрботтен.
• Водний район Ботнічного моря (швед. Bottenhavets vattendistrikt) — розташований південніше водного району Ботнічної затоки до річки Далельвен.
• Водний район північної частини Балтійського моря (швед. Norra Östersjöns vattendistrikt) — розташований між Далельвен і бухтою Бровікен. Керівна організація — адміністрація лену Вестманланд.
• Водний район південної частини балтійського моря (швед. Södra Östersjöns vattendistrikt) — розташований у південно-східній частині Швеції.
• Водний район Північного моря (швед. Västerhavets vattendistrikt) — розташований на заході країни. Керуюча організація — адміністрація лену Вестра-Йоталанд.

• Річки Швеції у живопису
• 
  Е. Мартін^[sv] (швед. Elias Martin), «Водоспад у Ельвкарлебю^[sv]» (швед. Älvkarlebyfallen). 1790-і роки.
• 
  А. Ахенбах. «Тролльгеттан». 1836 рік. (Тролльгеттан — водоспад на Гета-Ельв).
• 
  Гельмер Услунд^[sv] (швед. Helmer Osslund). «Осінній вечір, річка Нурдінгро» (швед. Höstafton, Nordingrå). 1910 рік.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Річки Швеції

• Список річок Швеції