Реформатська церква
Названо на честь	Реформація
Засновник	Ульріх Цвінглі і Жан Кальвін
Відокремилось від	католицька церква
Пов'язана категорія	d

Реформація

* 95 тез * Формула згоди * Контрреформація Рух і деномінації   Протестантизм Реформація в Німеччині Лютеранство Анабаптизм Реформація у Швейцарії Кальвінізм Реформація в Нідерландах Менонітство Реформація в Англії Англіканство Пуританство Реформація в Шотландії Пресвітеріанство Реформація у Франції Гугеноти Реформація в Польщі Социніанство Реформація в Італії Реформація в Чехії Ключові події   Лейпцизький диспут Вормський едикт Селянська війна в Німеччині Шпаєрська протестація Марбурзький диспут Аугсбурзький рейхстаг Аугсбурзький мир Вестфальський мир Діячі Реформації   Мартін Лютер (Німеччина, 1483—1546) Філіп Меланхтон (Німеччина, 1497—1560) Ганс Таусен (Данія, 1494—1561) Олаус Петрі (Швеція, 1493—1552) Ульріх Цвінглі (Швейцарія, 1484—1531) Жан Кальвін (Швейцарія, 1509—1564) Томас Кранмер (Англія, 1489—1556) Джон Нокс (Шотландія, 1514(?)—1572) Фаусто Соцціні (Польща, 1539—1604) Предтечі Реформації   Вальденси Авіньйонський полон Пап (1309—1377) Лолларди Західна схизма (1378—1417) Гуситські війни (1420 до ~ 1434) Північне Відродження Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Реформа́тство, Реформа́тська церква (англ. reformed church, continental reformed church) — протестантські спільноти континентально-європейського походження, ґрунтовані на доктринальних засадах, що їх заклали Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Т. Беза, М. Буцер та інші.

Виникли у Швейцарії періоду Реформації, вплинувши на становлення кальвіністської традиції в інших країнах Європи:

• Німеччині, де в XVI столітті реформати зазнали переслідувань з боку католицької й лютеранської церков;
• Франції, — у ранній період відомі як гугеноти, котрі пережили жахи Варфоломіївської ночі 1572;
• Шотландії, де всупереч єпископальним принципам англіканства відстоювали демократичну будову Церкви, отримавши назву «пресвітеріани»;
• Англії, де реформатська церква привела до виникнення пуританства й конгрегаціоналізму;
• Польщі, де наприкінці XVI сторіччя 45 % членів вального сейму й 66 % малопольських послів були кальвіністами;
• Угорщині, де реформати набули 1564 року статус 3-ї державної Церкви.

Традиції Реформатської церкви успадкували кальвіністські церкви США й Канади, що утворилися у XVII—XVIII сторіччях внаслідок еміграції європейських реформатів.

Поширеність кальвінізму у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій й Трансильванському князівстві зумовила появу реформатських церков на теренах України. У Галицько-Волинському краї, на Поділлі, у Карпатах наприкінці XVI — у 1-й половині XVII сторіччя реформатська церква становила найчисельнішу протестантську спільноту.

Ідейні погляди Реформатської церкви, як республіканізм, свобода совісті, незалежність Церкви від держави, активізували соціальні революції в Англії, Нідерландах, та національно-визвольні процеси в деяких країнах Європи.

Перший символ віри Реформатської церкви викладено в «Міркуваннях про істинну й неістинну віру» Ульріха Цвінглі (1525), теологія і принципи церковного устрою розроблені Жаном Кальвіном у працях «Настанова в християнській вірі» (1536) й «Церковні постанови» (1541). Їхні принципи відображено в низці національних документів — Канонах Дортського синоду, Галліканському, Вестмінстерському та Бельгійському сповіданнях віри, Гейдельберзькому та Берестейському катехізисах.

Реформатська церква дотримуються визначальних принципів класичного протестантизму, наголошуючи на вченні про абсолютну суверенність Бога, Який не лише створив увесь світ і людину, а й наперед визначив їхню долю. Звідси — актуалізація доктрини святого Августина про подвійне передвизначення (ще до створення світу Бог одним людям дарував спасіння, другим — загибель), котру, однак, переглянули армініани та радикальні відгалуження кальвінізму, наголосивши на доктрині Господнього передбачення.

Реформатські церкви дотримуються двох християнських таїнств: водного хрещення та Євхаристії; й надають їм символічного значення.

Будова Реформатської церкви пресвітеріальна, ґрунтована на принципах виборності та помісності (незалежності) громад; приходи району становлять пресвітерії (утворені з церковнослужителів й мирян), які формують регіональні (провінційні) й національні синоди, очолювані суперінтендантами (єпископами).

Міжнародне об'єднання Реформатської церкви — Всесвітній альянс реформатських церков (ВАРЦ) існує з 1875 року, що веде активний богословський діалог з римо-католицьким Апостольським престолом й деякими православними (зокрема з Московським патріархатом) церквами.

З 2004 альянс зі штаб-квартирою й виконкомом у Женеві (Швейцарія), очолює пастор Пресвітеріанської церкви США доктор К. Кіркпатрік.

На початку 2007 ВАРЦ об'єднував з 107 країн світу 218 реформатських, пресвітеріанських й конгрегаціональних церков, що діють у рамках екуменічного реформатського конфесіоналізму. У них налічувалося понад 75 мільйонів віруючих.

Менш помітним є Всесвітній пресвітеріанський союз. Його утворено 1877 року. 1963 року він об'єднався з Міжнародною конгрегаціональною радою.

Реформатські церкви мають численні парафії у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Угорщині, Словаччині, Румунії, Індонезії, Північній Кореї, Нігерії, Камеруні, Південній Африці, США.

З кінця XX сторіччя відновлюють діяльність на пострадянському просторі. У Росії активно діє Союз євангелічно-реформатських церков, який опікується Центром дослідження кальвінізму.

В Україні поява Реформатської церкви датована серединою XVI сторіччя. У 1-й половині XVII сторіччя на її землях існувало до 150—200 реформатських громад, переважно в Галичині, на Холмщині, Побужжі, Волині; менше — на Поділлі, Брацлавщині та Київщині; стільки ж — у Карпатській Русі.

Реформати були помітні в культурно-освітньому житті, завдяки заснуванню:

• навчальних закладів: вищі школи в галицьких Дубецьку, Ланцуті, Панівцях, академія в закарпатському Шарошпатаці, очолювана чеським гуманістом Я. Коменським);
• культурні осередки: у Панівцях, Глинянах, Острозі, Бересті;
• друкарні: у Панівцях й Шарошпатаці.

З Реформатської церкви постали суспільні діячі, педагоги, богослови-полемісти Мартин Броневський, Ян Зігровський, Андрій Добрянський, Григорій Оршак, Микола Пац та інші.

У 2-й половині XVII—XVIII сторіччі існували, переважно, у Закарпатті (до початку XX сторіччя — у складі Австрії; із 1867 — Австро-Угорщина). Після визнання в Австрії 1781 юридичних прав протестантів реформати відновили присутність у Галичині (1772—1918 — провінція Австрії).

Найбільш відомі діячі цього часу: єпископ Василь Кузів, П. Крат, З. Бичинський, Ол. Нижанківський та інші.

Наприкінці XIX сторіччя — у 1939 роках діяли в Західній Україні реформатські церкви:

• Євангельсько-реформатське об'єднання (осідок у Вільні; тепер місто Вільнюс),
• Євангельсько-реформована церква у Республіці Польській (консисторія у Варшаві),
• Союз церков євангельсько-аугсбурзького й гельвецького визнання (центр у Станиславові; тепер місто Івано-Франківськ),
• Союз українських євангельсько-реформованих громад (суперінтендатура в Коломиї).

Союз українських євангельсько-реформованих громад був підтримуваний Українським євангельським об'єднанням у Північній Америці. Складався, переважно, з українців. До 1939 року союз налічував більше 80-ти громад у Галичині й на Волині. Церковні громади союзу брали активну участь у національно-культурних процесах:

• співпраця з товариствами «Просвіта», «Рідна школа», «Відродження»,
• участь у кооперативному й пластунському рухах,
• друк часописів «Українська реформація», «Віра і наука»,
• заснування Освітнього фонду для бідних учителів, Української євангельської школи імені Михайла Грушевського в Коломиї, Євангельської гімназії у Львові.

У 1939—1944 Реформатські церкви у Західній Україні зазнали переслідувань, більшість лідерів і віруючих емігрували. За СРСР існували переважно в Закарпатті (громади угорських реформатів).

У незалежній Україні діють кілька об'єднань реформатських церков:

• Закарпатська реформатська церква: 118 громад у 2010 році (входять в Ужгородський, Берегівський, Виноградівський церковні округи; богослужіння переважно угорською мовою), 3 гімназії, інтернат для дітей-інвалідів (Велика Добронь Ужгородського району), дитячий будинок (Мукачеве), оздоровчий заклад для літніх людей (Рахів), кілька біблійних шкіл, коледж у Шарошпатаці, Дияконський центр у Береговому; часопис «Küldetés» («Місія»);
• Українська євангельсько-реформатська церква (2 громади в Рівному й Степані).

Реформаторські церкви своїми доктринально-культурними традиціями споріднені з пресвітеріанами. В Україні існує 75 пресвітеріанських громад. Найбільша пресвітеріанська спільнота — Євангельська пресвітеріанська церква України.

Частина реформатів й пресвітеріан в Україні об'єднані в Союз євангельських реформатських церков України. Спільний навчальний заклад — Євангельська реформатська семінарія України в Києві.

• Любащенко В. І. Реформатські церкви // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Вікторія Любащенко. Історія протестантизму в Україні. Курс лекцій. Лекція 4. Ранній протестантизм в Україні (лютеранство, Чеське батство, кальвінізм)

• Виппер Р. Ю. Влияние Кальвина и кальвинизма на политические учения и движения XVI века. Церковь и государство в Женеве XVI века в эпоху кальвинизма. М., 1894
• Schmidt A. Jean Calvin et la tradition calvinienne. Paris, 1957
• Чанышев А. Н. Протестантизм. М., 1969
• Ревуненкова Н. В. Ренессансное свободомыслие и идеология Реформации. М., 1988
• Mission and Unity: The Reformed Family and Its Mandate. New York — London, 1989
• Handbook of Member Churches: World Alliance of Reformed Churches. Geneva, 1989
• Gulácsy L. A Kárpátaljai Egyház Története [unpublished]. Munkács, 1990
• Botlik J., Dupka G. Magyarlakta Települések Ezredéve Kárpátalján. Ungvár–Budapest, 1993
• The Union of Evangelical Christendom. New York — London, 1994
• Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995
• К., 1996
• Митер Г. Х. Основные идеи кальвинизма. М., 1995
• Zschoch H. Reformatorishe Existenz und konfessionelle Identität. München, 1995
• Любащенко В. І. Відновлення традицій: Українські реформати. «Людина і світ», 2001, № 9
• Кайпер А. Христианское мировоззрение: Лекции по кальвинизму. М., 2002
• Smallman S. What Is a Reformed Church? New York, 2002
• Benedict Ph. Christ's Churches Purely Reformed: A Social History of Calvinism. «Canadian Journal of History», 2003, vol. 8, no. 1
• Gerrish B. Old Protestantism and the New. New York, 2004
• The Lord's Supper in the Reformed Churches in America. Washington, 2007
• Ревуненкова Н. В. Протестантизм. СПб., 2007
• Домбровський О. Нарис історії Українського євангельсько-реформованого руху. Нью-Йорк, 1979

• Кальвінізм
  • Кальвіністська церква
• Пресвітеріанство
• Списки реформатських церков, і організацій, і споруд, різними мовами:
  • Q15841940: реформатська церква (англ.: Reformed church)
  • Q1656142: Reformierte Kirche
  • Q2715994: Реформатська церква (нід. Hervormde kerk)

• Всесвітній Альянс Реформатських Церков; Реформатські церкви // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Це незавершена стаття про протестантизм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.