Реформа́тство, Реформа́тська церква (англ.reformed church, continental reformed church) — протестантські спільноти континентально-європейського походження, ґрунтовані на доктринальних засадах, що їх заклали Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Т. Беза, М. Буцер та інші.
Поширення реформатської церкви
Виникли у Швейцарії періоду Реформації, вплинувши на становлення кальвіністської традиції в інших країнах Європи:
Польщі, де наприкінці XVI сторіччя 45 % членів вального сейму й 66 % малопольських послів були кальвіністами;
Угорщині, де реформати набули 1564 року статус 3-ї державної Церкви.
Традиції Реформатської церкви успадкували кальвіністські церкви США й Канади, що утворилися у XVII—XVIII сторіччях внаслідок еміграції європейських реформатів.
Поширення в Україні
Поширеність кальвінізму у Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій й Трансильванському князівстві зумовила появу реформатських церков на теренах України. У Галицько-Волинському краї, на Поділлі, у Карпатах наприкінці XVI — у 1-й половині XVII сторіччя реформатська церква становила найчисельнішу протестантську спільноту.
Перший символ віри Реформатської церкви викладено в «Міркуваннях про істинну й неістинну віру» Ульріха Цвінглі (1525), теологія і принципи церковного устрою розроблені Жаном Кальвіном у працях «Настанова в християнській вірі» (1536) й «Церковні постанови» (1541). Їхні принципи відображено в низці національних документів — Канонах Дортського синоду, Галліканському, Вестмінстерському та Бельгійському сповіданнях віри, Гейдельберзькому та Берестейському катехізисах.
Віровчення
Реформатська церква дотримуються визначальних принципів класичного протестантизму, наголошуючи на вченні про абсолютну суверенність Бога, Який не лише створив увесь світ і людину, а й наперед визначив їхню долю. Звідси — актуалізація доктрини святого Августина про подвійне передвизначення (ще до створення світу Бог одним людям дарував спасіння, другим — загибель), котру, однак, переглянули армініани та радикальні відгалуження кальвінізму, наголосивши на доктрині Господнього передбачення.
Таїнства
Реформатські церкви дотримуються двох християнських таїнств: водного хрещення та Євхаристії; й надають їм символічного значення.
Урядування
Будова Реформатської церкви пресвітеріальна, ґрунтована на принципах виборності та помісності (незалежності) громад; приходи району становлять пресвітерії (утворені з церковнослужителів й мирян), які формують регіональні (провінційні) й національні синоди, очолювані суперінтендантами (єпископами).
Міжнародне об'єднання Реформатської церкви — Всесвітній альянс реформатських церков (ВАРЦ) існує з 1875 року, що веде активний богословський діалог з римо-католицьким Апостольським престолом й деякими православними (зокрема з Московським патріархатом) церквами.
З 2004 альянс зі штаб-квартирою й виконкомом у Женеві (Швейцарія), очолює пастор Пресвітеріанської церкви США доктор К. Кіркпатрік.
На початку 2007 ВАРЦ об'єднував з 107 країн світу 218 реформатських, пресвітеріанських й конгрегаціональних церков, що діють у рамках екуменічного реформатського конфесіоналізму. У них налічувалося понад 75 мільйонів віруючих.
Реформатські церкви мають численні парафії у Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Угорщині, Словаччині, Румунії, Індонезії, Північній Кореї, Нігерії, Камеруні, Південній Африці, США.
В Україні поява Реформатської церкви датована серединою XVI сторіччя. У 1-й половині XVII сторіччя на її землях існувало до 150—200 реформатських громад, переважно в Галичині, на Холмщині, Побужжі, Волині; менше — на Поділлі, Брацлавщині та Київщині; стільки ж — у Карпатській Русі.
Реформати були помітні в культурно-освітньому житті, завдяки заснуванню:
навчальних закладів: вищі школи в галицьких Дубецьку, Ланцуті, Панівцях, академія в закарпатському Шарошпатаці, очолювана чеським гуманістом Я. Коменським);
культурні осередки: у Панівцях, Глинянах, Острозі, Бересті;
У 2-й половині XVII—XVIII сторіччі існували, переважно, у Закарпатті (до початку XX сторіччя — у складі Австрії; із 1867 — Австро-Угорщина). Після визнання в Австрії 1781 юридичних прав протестантів реформати відновили присутність у Галичині (1772—1918 — провінція Австрії).
XIX сторіччя — 1939 рік
Найбільш відомі діячі цього часу: єпископ Василь Кузів, П. Крат, З. Бичинський, Ол. Нижанківський та інші.
Наприкінці XIX сторіччя — у 1939 роках діяли в Західній Україні реформатські церкви:
Євангельсько-реформатське об'єднання (осідок у Вільні; тепер місто Вільнюс),
Євангельсько-реформована церква у Республіці Польській (консисторія у Варшаві),
Союз церков євангельсько-аугсбурзького й гельвецького визнання (центр у Станиславові; тепер місто Івано-Франківськ),
Союз українських євангельсько-реформованих громад (суперінтендатура в Коломиї).
Союз українських євангельсько-реформованих громад
Союз українських євангельсько-реформованих громад був підтримуваний Українським євангельським об'єднанням у Північній Америці. Складався, переважно, з українців. До 1939 року союз налічував більше 80-ти громад у Галичині й на Волині. Церковні громади союзу брали активну участь у національно-культурних процесах:
співпраця з товариствами «Просвіта», «Рідна школа», «Відродження»,
участь у кооперативному й пластунському рухах,
друк часописів «Українська реформація», «Віра і наука»,
заснування Освітнього фонду для бідних учителів, Української євангельської школи імені Михайла Грушевського в Коломиї, Євангельської гімназії у Львові.
Радянська доба (1939—1991)
У 1939—1944 Реформатські церкви у Західній Україні зазнали переслідувань, більшість лідерів і віруючих емігрували. За СРСР існували переважно в Закарпатті (громади угорських реформатів).
Самостійна Україна (з 1991)
У незалежній Україні діють кілька об'єднань реформатських церков:
Закарпатська реформатська церква: 118 громад у 2010 році (входять в Ужгородський, Берегівський, Виноградівський церковні округи; богослужіння переважно угорською мовою), 3 гімназії, інтернат для дітей-інвалідів (Велика Добронь Ужгородського району), дитячий будинок (Мукачеве), оздоровчий заклад для літніх людей (Рахів), кілька біблійних шкіл, коледж у Шарошпатаці, Дияконський центр у Береговому; часопис «Küldetés» («Місія»);
Частина реформатів й пресвітеріан в Україні об'єднані в Союз євангельських реформатських церков України. Спільний навчальний заклад — Євангельська реформатська семінарія України в Києві.
Виппер Р. Ю. Влияние Кальвина и кальвинизма на политические учения и движения XVI века. Церковь и государство в Женеве XVI века в эпоху кальвинизма. М., 1894
Schmidt A. Jean Calvin et la tradition calvinienne. Paris, 1957
Чанышев А. Н. Протестантизм. М., 1969
Ревуненкова Н. В. Ренессансное свободомыслие и идеология Реформации. М., 1988
Mission and Unity: The Reformed Family and Its Mandate. New York — London, 1989
Handbook of Member Churches: World Alliance of Reformed Churches. Geneva, 1989
Gulácsy L. A Kárpátaljai Egyház Története [unpublished]. Munkács, 1990
Botlik J., Dupka G. Magyarlakta Települések Ezredéve Kárpátalján. Ungvár–Budapest, 1993
The Union of Evangelical Christendom. New York — London, 1994
Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995
К., 1996
Митер Г. Х. Основные идеи кальвинизма. М., 1995
Zschoch H. Reformatorishe Existenz und konfessionelle Identität. München, 1995
Любащенко В. І. Відновлення традицій: Українські реформати. «Людина і світ», 2001, № 9
Кайпер А. Христианское мировоззрение: Лекции по кальвинизму. М., 2002
Smallman S. What Is a Reformed Church? New York, 2002
Benedict Ph. Christ's Churches Purely Reformed: A Social History of Calvinism. «Canadian Journal of History», 2003, vol. 8, no. 1
Gerrish B. Old Protestantism and the New. New York, 2004
The Lord's Supper in the Reformed Churches in America. Washington, 2007
Ревуненкова Н. В. Протестантизм. СПб., 2007
Домбровський О. Нарис історії Українського євангельсько-реформованого руху. Нью-Йорк, 1979