Чехія
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Чехії
Конституція Правова система Права людини
Глава держави Президент (список) Мілош Земан (2018–2023; 2-й термін)
Виконавча влада Чинний уряд : Уряд Петра Фіали[en] Прем'єр-міністр (список) Петр Фіала (2021–…)
Законодавча влада Палати парламенту Палата депутатів Сенат
Судова влада Конституційний суд Верховний суд Вищий адміністративний суд
Вибори[cs] Парламентські: 2006 2010 2013 2017 2021 Президентські: 2013 2018 Європейські: 2004 2009 2014 Політичні партії
Адміністративний поділ Адміністративний поділ Чехії
Міжнародні відносини[d] Міжнародні організації Міністерство закордонних справ Міністр ЗС (список) Ян Ліпавський (грудень 2021–…) Посольства: іноземні власні в Україні Паспорт Міжнародні відносини Чехії
Категорія • Інші країни
п о р

Правова система Чехії, яку часто також називають правопорядком Чеської Республіки (právní řád České republiky) — це система правових явищ, що діють в Чехії. Чеська правова система належить до німецької гілки континентальної правової сім'ї.^[1] Основні сфери публічного і приватного права поділяються на гілки, серед них: цивільне, кримінальне, адміністративне, процедурне та трудове законодавство, вони системно кодифіковані.

Писане право є основою правового порядку Чехії, і найбільш важливим джерелом права є: нормативно-правовий акт (акти парламенту, а також делеговане законодавство), міжнародні договори (як тільки вони були ратифіковані парламентом і оприлюднені), і такі висновки Конституційного Суду ЧР, у яких закон або його частина була анульована як неконституційна. Його оприлюднюють у періодичному виданні Sbírka zákonů,скорочено Sb. («Збірка закону») і Sbírka mezinárodních smluv, скорочено Sb. m. s.(«Збірник міжнародних договорів»).

Система права і правосуддя у Чеській Республіці знаходиться в постійному розвитку з моменту зміни режиму в 1989 році. 1993 року була прийнята Конституція Чеської Республіки, яка постулює верховенство права і декларує права людини і права громадянина, у ній викладається структура і принципи демократичного врядування. З 2004 року членство в ЄС визначає пріоритет права Європейського Союзу над чеським правом в деяких областях. Нещодавно новий Кримінальний кодекс набрав чинності 2010 року, а Цивільний кодекс — 2014 року.

Джерела чеського права (в ієрархічному порядку):^[1]

• Конституція (Ústava) і конституційні акти (ústavní zákony);
• міжнародні договори, ратифіковані парламентом(mezinárodní smlouvy ratifikované parlamentem);
• законодавчі акти, прийняті парламентом (zákony přijaté parlamentem), опубліковані рішення Конституційного суду;
• отримане законодавство: державні накази^[2] (nařízení vlády) і повідомлення міністерств^[3] (vyhlášky ministerstev); законодавчі акти територіального самоврядування: регіональні ордонанси^[4] (krajské vyhlášky) і муніципальні постанови (obecní vyhlášky)

Акти парламенту й інші нормативні правові акти набирають чинності з дня їх опублікування в офіційному Збірнику законодавства(Sbírka zákonů, скорочено як Sb. — Coll. — при посиланні на закони), хоча, вони можуть вступити в силу пізніше. Міжнародні договори аналогічним чином публікуються в Збірнику міжнародних договорів(Sbírka mezinárodních smluv, скорочено Sb. m. s.).^[5]

Чеська конституція складається з декількох конституційних актів (один з них — Конституція Чеської Республіки), разом вони відомі як конституційний порядок Чеської Республіки(ústavní pořádek).

Конституцію можна розглядати як жорстку, тому що конституційні закони більш важко прийняти, змінити, доповнити або скасувати, ніж звичайні закони країни. Потрібна спеціальна більшість голосів (конституційна більшість) — у 3/5 від загального числа депутатів і кваліфікована більшість — у 3/5 від числа присутніх сенаторів.^[1][6] Це має сприяти збереженню наступності і стабільності політичної системи.

Найважливіші конституційні акти:

• Конституційний Закон № 1/1993 Сб. Конституція Чеської Республіки;^{[cs 1]}
• Резолюція № 2/1993 Сб. […] включення Хартії основних прав і свобод;[…]^{[cs 2][7]}
• Конституційний закон № 110/1998 Сб. з питань безпеки ЧР;^{[cs 3]}
• Конституційний Закон № 347/1997 Сб. про створення вищих самоврядних територіальних одиниць.^{[cs 4]}

1992 року Конституція Чеської Республіки проголошує суверенітет (самоврядування)народу і цінності свободи і демократії. Вона визначає розподіл трьох гілок влади через систему стримувань і противаг. Дає законодавчу владу всенародно обраному парламенту Чехії, що складається з двох палат: Палата депутатів і Сенат. Виконавча влада розділена між президентом і прем'єр-міністром. Конституція описує функціонування судової системи, особливо Конституційного суду. Створюється ще дві установи: Національний банк Чехії і Верховне контрольне управління.

Хартія основних прав і свобод(Listina základních práv a svobod) є біллем про права, який прийнятий у 1991 році за Чехословацької Федеративної Республіки. У Чехії він діє в повному обсязі і є складовою частиною конституційного ладу (тобто має ту ж юридичну силу, що і Конституція). Він постулює недоторканність природних прав людини і основних свобод, а також (політичних) прав громадян, рівність перед законом, права меншин і так далі. Конституція була серйозно змінена в лютому 2012 року, що призвело до спірного всенародного голосування за президента Чехії:^[6]

• Конституційний Закон № 71/2012 Сб^{[cs 5][8]}

З приєднанням до Європейського Союзу Чеська Республіка зобов'язалася поважати принцип верховенства Європейського права над чеським правом у певних областях.^[9]

Найважливішим договором у цій категорії є Конвенція Ради Європи Про захист прав людини і основних свобод.^[1]

Основні акти чеського права кодифіковані в систематичному порядку.

Найбільш важливі законодавчі акти в галузі кримінального правосуддя:

• Закон № 40/2009 Сб., Кримінальний кодекс;^{[cs 6]}
• Закон № 141/1961 Сб., Кримінальний процесуальний кодекс;^{[cs 7][10]}
• Закон № 218/2003 Сб., з ювенальної кримінальної юстиції;^{[cs 8]}

З 2010 року чеське кримінальне законодавство переважно (хоча й не тільки) зосереджено у Кримінальному кодексі 2009 (trestní zákoník), який кодифікував матеріальне кримінальне право. Відповідним актом у сфері кримінального судочинства є Кримінальний процесуальний кодекс 1961 року (trestní řád). Ці два кодекси доповнюються Законом про кримінальне судочинство у справах неповнолітніх 2003 року, який стосується передбачуваних злочинців у віці між 15(поріг кримінальної відповідальності, а також вік повноліття) і 17 років.

До 2009 року діяв Кримінальний кодекс, чинний з 1961 року. Незважаючи на численні зміни, внесені з 1989 року, він як і раніше ґрунтувався на комуністичній ідеології, орієнтованій на покарання ворогів соціалістичного режиму. Як частина зусиль з проведення всеосяжної реформи права і юстиції, була створена нова кодифікація. Міністерство юстиції оголосило її як «складний шматок роботи, який увібрав досвід і знання провідних фахівців з кримінального права», який можна з гордістю порівнювати з сучасними кримінальними кодексами інших демократичних країн.^[11] Метою кодифікації 2009 року було приведення системи кримінального правосуддя у відповідність з іншою частиною Європи. Основною зміною, внесеною в кодекс був перехід від матеріальної до формальної концепції кримінального правопорушення. Іншою метою укладачів кодексу 2010 р., яка була втілена у системі покарань, стало нове співвідношення покарання і реабілітаційного ефекту щодо злочинця. З одного боку, покарання за злочин (zločin) збільшено з 15 до 20 років або у виняткових випадках більше. З іншого боку — новостворена категорія проступок (přečin) вводить цілий ряд покарань, не пов'язаних з ув'язненням (alternativní tresty), у тому числі громадські роботи (veřejně prospěšné práce) або домашній арешт (domácí vězení). Кодекс також забороняє допінг.^[11]

Менш серйозні порушення закону називаються проступками (přestupek).^[12] Вони, як правило, не розглядаються судами, а швидше караються або поліцією на місці, або через процедуру перед комітетом місцевої або муніципальної влади, або іноді іншим органом управління. Результатом тут не є засудження, і тому в правопорушника не буде судимості. Як і з іншими адміністративними актами, результати цієї процедури можуть бути оскаржені в рамках процедури адміністративного судочинства.^[13] Типовим прикладом правопорушення такого типу є порушення правил дорожнього руху.

• Закон № 200/1990 про правопорушення^{[cs 9]}

З 2012 року чеське законодавство також визнає кримінальну відповідальність корпорацій за вчинення правопорушень, скоєних співробітниками корпорації, що діють від її імені, за вказівки з боку ради директорів або іншого представника компанії, або через відсутність їх дії. У таких випадках, не тільки окремі особи будуть притягнуті до відповідальності, але й корпорація може бути притягнута до відповідальності, такі злочини тягнуть різні покарання, починаючи з певних заборон, за допомогою штрафів, конфіскації майна, до ліквідації компанії.^[14][15]

• Закон № 418/2011 Сб., про кримінальну відповідальність юридичних осіб провадження щодо них^{[cs 10]}

Основні акти, які регулюють дану сферу:

• Закон № 89/2012 Сб. Цивільний кодекс;^{[cs 11]}
• Закон № 99/1963 Сб. Цивільний процесуальний кодекс;^{[cs 12][16]}
• Закон № 500/2004 Сб. Адміністративний процесуальний кодекс.^{[cs 13][17]}

Цивільний кодекс закріплює основні області приватного права. Він складається з п'яти частин. Перша частина присвячена правовому статусу особи. Друга — регулює сімейне право, наприклад, або інститут шлюбу, або прав і обов'язків чоловіка й дружини, батьків і дітей.^[18] Хоч кодекс включає зареєстроване партнерство — він прямо забороняє усиновлення особі, зареєстрованій у партнерстві.^[19] Решта стосується головним чином майнових прав..^[18] Положення Цивільного кодексу, що набуло чинності з 1 січня 2014 року — це результат одинадцяти років роботи комітету рекодифікації Міністерства юстиції. Разом із Законом про комерційні корпорації і Законом про міжнародне приватне право являє собою повну рекодіфікацію приватного права в Чеській Республіці..^[18] Вона приносить нове і сучасне регулювання відносин, що регламентуються цивільним правом, з акцентом на правах особистості, свобод волі / більш широкий вибір при написанні заповіту або уніфіковане регулювання зобов'язального права..^[18]

Теоретично, прецедентне право не визначене як джерело права в Чехії. Незважаючи на це, рішення судів, а саме, вищого і Конституційного суду, справляють істотний вплив на чеську правову систему з 1989 року.^[1] Висновки Конституційного Суду вважаються джерелом права і є обов'язковими для судів загальної юрисдикції.^[20] Якщо суд нижчої інстанції повинен винести рішення проти «послідовних судових рішень» Верховного суду з питання права, він повинен дати докладне обґрунтування, і це часто може бути причиною для успішної апеляції. Ця система багато в чому спирається на власне тлумачення судовою владою Конституції, вважають, що воно дає громадянам передбачуваність і справедливість.^[21] Найбільш значущі рішення обох судів публікуються в офіційному збірнику законів.^[22]

У Чехії процес формування сучасного законодавства сходить до епохи освіченого абсолютизму, коли вона була основною частиною Австрійської імперії. Реформи уряду були значною мірою роботою імператриці Марії Терезії та її сина Йосифа II, який брав участь у створенні першого цивільного кодексу країни в 1787 році, під назвою Кодекс Йосифа. Він був попередником повної кодифікації цивільного права в 1811 році, відомий як Allgemeines bürgerliches Gesetzbuch (ABGB). ABGB був отриманий в 1918 році Чехословаччиною, у тому числі іншими державами-наступниками, але тільки на території Чехії (Богемією, Моравією і австрійською Сілезією), у той час як Словаччина зберегла звичаєве право Угорщини. Попри багаторазове внесення змін, цей австрійський закон протримали в Чехословаччині, поряд з правовим дуалізмом до 1950 року, коли був прийнятий «Середній Цивільний кодекс», що був замінений Цивільним кодексом 1964 року, який був чинний до тих пір, поки «Новий Цивільний кодекс», прийнятий у 2009 році, не набув чинності в 2014 році.

Слідом за своїми видатними попередниками, Constitutio criminalis Josephina 1707 року і Constitutio criminalis Theresiana 1768 рокув 1950, 1961 і 2009 роках були прийняті найбільш важливі чехословацькі кримінальні кодекси.

Історія чехословацького конституціоналізму починається з утворення незалежної Чехословаччини на руїнах Австро-Угорщини. У 1918 році була поспішно прийнята Тимчасова конституція Чехословаччини, за якою упроваджувалася республіка з тимчасовим парламентом. Чехословацька Конституція 1920 року була вдалою, натхненна західними демократичними конституціями, і спірно постулюючи Чехословацьку націю. Це тривало протягом Першої республіки і Другої світової війни. У 1948 році так звана Конституція 9 травня була прийнята після комуністичного перевороту — цікаво відзначити збереження деяких демократичних інститутів (права людини, часткове розмежування трьох гілок влади, незалежна судова система), хоча політична реальність країни відходить від неї радикально. Конституцію 1960 року в Чехословаччині під впливом радянських конституцій, часто називають «Соціалістичною Конституцією». Вона змінила назву країни в Чехословацьку Соціалістичну Республіку, і визначила соціалістичний, а не демократичний, характер держави, і ввела провідну роль Комуністичної партії Чехословаччини. Конституція 1960 року залишалася в силі до 1992 року, хоча, у 1968 році вона була істотно змінена Конституційним законом про Чехословацьку Федерацію — це перетворило унітарну державу в федерацію Чеської Соціалістичної Республіки і Словацької Соціалістичної Республіки. Подальші радикальні зміни були прийняті після зміни режиму в 1989 році, але вони виявилися недовговічними, а після розділу Чехословаччини 1992 року було ухвалено Конституцію Чеської Республіки. 1993 року вона набула чинності.

1. ↑ Ústavní zákon č. 1/1993 Sb. Ústava České republiky^{[недоступне посилання]}
2. ↑ Usnesení č. 2/1993 Sb. Předsednictva České národní rady o vyhlášení LISTINY ZÁKLADNÍCH PRÁV A SVOBOD jako součásti ústavního pořádku České republiky^{[недоступне посилання]}
3. ↑ Ústavní zákon č. 110/1998 Sb. o bezpečnosti České republiky^{[недоступне посилання]}
4. ↑ Zákon č. 347/1997 Sb. o vytvoření vyšších územních samosprávných celků a o změně ústavního zákona České národní rady č. 1/1993 Sb., Ústava České republiky^{[недоступне посилання]}
5. ↑ Ústavní zákon č. 71/2012 Sb., kterým se mění ústavní zákon č. 1/1993 Sb., Ústava České republiky, ve znění pozdějších ústavních zákonů^{[недоступне посилання]}
6. ↑ Zákon č. 40/2009 Sb trestní zákoník^{[недоступне посилання]}
7. ↑ Zákon č. 141/1961 Sb. o trestním řízení soudním (trestní řád)^{[недоступне посилання]}
8. ↑ Zákon č. 218/2003 Sb. o odpovědnosti mládeže za protiprávní činy a o soudnictví ve věcech mládeže a o změně některých zákonů (zákon o soudnictví ve věcech mládeže)^{[недоступне посилання]}
9. ↑ Zákon č. 200/1990 Sb. o přestupcích^{[недоступне посилання]}
10. ↑ Zákon č. 418/2011 Sb. o trestní odpovědnosti právnických osob a řízení proti nim^{[недоступне посилання]}
11. ↑ Zákon č. 89/2012 Sb. občanský zákoník
12. ↑ Zákon č. 99/1963 Sb. občanský soudní řád^{[недоступне посилання]}
13. ↑ Zákon č. 500/2004 Sb. správní řád^{[недоступне посилання]}

• Karabec, Z., J. Vlach, S. Diblíková, and P. Zeman. Criminal Justice System in the Czech Republic. Prague: Institute of Criminology and Social Prevention, 2011. Print. Sources. ISBN 978-80-7338-111-0

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чехія

• National Labour Law Profile: The Czech Republic maintained by International Labour Organization
• Czech Laws in English (Zákony anglicky). — a collection of unofficial translations of Czech statutes (of varying quality) maintained by a professional translator
• (чес.) Vyhledávání v zákonech — an official online collection of Czech states published by the Czech government