Право роздачі урядів у Речі Посполитій

Пра́во розда́чі у́рядів, тобто призначення на державні посади, яке належало винятково королю, було дієвим засобом створити партію прихильників королівської влади в сенаті і посольській ізбі.

Світське урядництво

В руках короля було близько 180 вищих державних урядів (воєвод, каштелянів, маршалків та ін.), у тому числі 16 церковних, носії яких засідали в сенаті.[1]

Крім того, особисто королю належала роздача староста, призначення хорунжих і войських, затвердження на виборні земські уряди: підкоморіїв, земських суддів, підсудків і писарів, скарбників.

Король надавав так звані почесні уряди, якими пишалася шляхта: стольників, підстоліїв, чашників, підчаших, конюших, ловчих, мечників.

Духовне урядництво

Король також мав право подання церковних бенефіціїв — вищих церковних посад єпископів і настоятелів монастирів, що не підлягали приватним власникам-ктиторам. Право короля на номінацію єпископів, фактично усталене в другій половині XV ст., було затверджене буллою папи Сікста V 1589 р. Розповсюджувалося як на католицьку, так і на православну церкви. Аналогічну дію мав закон 1496 р., за яким усі посади вищої церковної ієрархії, починаючи від каноніка у католиків і настоятеля собору у православних, могла займати лише шляхта (Volumina legum.—T. 1.—S. 120).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Чаплинский В. Органы государственной власти в Польше XVI—XVII веков // В. И.— 1977.— № 12.— С. 151 —152 (рос.)

Література

  • Wolff J. Senatorowie і dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1386—1795.— Kraków, 1885; (пол.)
  • Kutrzeba S. Urzędy koronne i nadworne w Polsce, ich początki i rozwój do r. 1504 // Przewodnik naukowy i literacki.— Lwów, 1903.— R. 31.— S. 637— 1176; (пол.)
  • Patucki W t. Studia nad uposażeniem urzędników ziemskich w Koronie do schekku XVI w.— Warszawa, 1962; (пол.)
  • Góralski Z. Urzędy i godności w dawnej Polsce.— Warszawa, 1983. (пол.)