Пожежа на фабриці «Траянґл» сталася в Нью-Йорку 25 березня 1911 року. Ця подія виявилась найбільшою промисловою катастрофою в історії міста Нью-Йорка і посідала четверте місце за кількістю жертв на виробництві в історії США. Крім того це була друга промислова катастрофа у Нью-Йорку за кількістю жертв — після пожежі на General Slocum 15 червня 1904, і до подій 11 вересня 2001, коли відбулося руйнування Всесвітнього торгового Центру. Пожежа призвела до загибелі 146 швачок від вогню, отруєння чадним газом, або падіння з даху. Більшість жертв були єврейськими та німецькими іммігрантками віком від шістнадцяти до двадцяти трьох років; найстаршій жертві було 48, наймолодшими були дві чотирнадцятирічні дівчинки. Оскільки менеджер замкнув двері на сходових клітках, багато з робітниць, які не могли уникнути пожежі, стрибали з восьмого, дев'ятого, і десятого поверху. Пожежа призвела до правок у законодавстві, підвищення стандартів безпеки і послугувала поштовхом до утворення міжнародної жіночої профспілки працівників, яка боролася за поліпшення умов праці.

Завод був розташований в будівлі Аш, у Вашингтоні, тепер відомій як будівля Браун^[en]. Наразі ця будівля є національною історичною пам'яткою.

The Triangle Waist Company — завод займав восьмий, дев'ятий і десятий поверх 10-поверхової будівлі Аж на північно-західному розі Грін-стріт. Власниками були Макс Бланк та Ісаак Харріс, завод випускав жіночі блузки. На заводі працювало близько 500 робітників, в основному молодих іммігранток, які працювали дев'ять годин на день у будні дні, та сім годин по суботах.

Під кінець робочого дня, 25 березня 1911, вогонь спалахнув приблизно о 16:40 в сміттєвому баку під одним зі столів для порізки тканини в північно-східному куті восьмого поверху будівлі. Перший сигнал про пожежу надіслав о 16:45 перехожий, який побачив дим, що йде з восьмого поверху. Обидва власники заводу були там разом із своїми дітьми. Пожежники прийшли до висновку, що можливою причиною пожежі був непогашений сірник або недопалок, який запалив накопичений мотлох на момент пожежі. Хоча куріння було заборонено на заводі, проте працівники, потайки курили випускаючи дим через свої лацкани, щоб уникнути виявлення. Нью-Йорк таймс в своїй статті припустив, що пожежа, можливо, була спричинена двигунами працюючих швейних машин. Ніхто не припускав підпал.

Бухгалтер на восьмому поверху змогла попередити співробітників на десятому поверху по телефону, але звукова сигналізація була відсутня.

Протягом трьох хвилин, сходи стали непридатними для використання в обох напрямках. Налякані працівники юрмилися на єдиній зовнішній пожежній драбині, яку міські чиновники дозволили встановити замість необхідних третіх сходів — погано закріплена залізна конструкція, яка, можливо, була порушена до пожежі. Незабаром конструкція погнулася і звалилася від жару і перевантаження, що призвело до падіння 20 осіб з висоти 30 метрів на бетонну дорогу. Ліфтові оператори Джозеф Зіто і Гаспар Мортіалло врятували багато життів, подорожуючи три рази до дев'ятого поверху за пасажирами, але Мортіалло був змушений відмовитися, коли направляючі ліфта почали гнутися від жару. Деякі жертви розкрили двері ліфта і стрибали у порожню шахту, намагаючись просковзити по тросах або приземлитися на дах ліфта. Стрибки людей на кабіну і вага їх тіл викривили кабіну ліфта і зробили неможливою для Зіто ще одну спробу.

Великий натовп перехожих зібрався на вулиці, спостерігаючи 62 смертельні стрибки та падіння з палаючої будівлі.

Решта чекали, аж поки дим і вогонь вбив їх. Пожежники прибули швидко, але не змогли зупинити вогонь, оскільки не було доступних драбин, які могли дістати до шостого поверху. Падіння і стрибки жертв також заважали пожежникам піднятися до будівлі.

Хоча попередні підрахунки стверджували про від 141^[1] до 148^[2] загиблих, майже всі сучасні джерела погоджуються, що загалом 146 людей загинули в результаті пожежі; 129 жінок і 17 чоловіків^{[3][4][5][6][7][8]} Шість жертв залишилось невідомим до 2011 року.^[3][4] Більшість жертв померли від опіків, удушення димом, травм від падіння, або комбінації з трьох.^[9]

Перший стрибок зробив чоловік, і ще одного чоловіка бачили коли він цілував молоду жінку біля вікна, перш ніж вони обоє стрибнули та розбилися на смерть.^[10]

Двадцять дві жертви пожежі були поховані Єврейською асоціацією вільного поховання^[en] в спеціальній секції кладовища Маунт-Річмонд. У деяких випадках, їх надгробки мають зображення вогню.^[11] Шість жертв, які залишилися невідомими, були поховані разом на Цвинтарі Вічнозелені рослини у Брукліні. Спочатку були поховані в іншому місці на тій підставі, їхні останки лежать зараз під пам'ятником трагедії. Велика мармурова плита, на якій зображено жінку на колінах.^[12] Шість невідомих жертв були остаточно визначені в лютому 2011 року^[3] і меморіали були поставлені в їх пам'ять.^[13]

Власникам компанії, Максу Бланку (Max Blanck) та Ісааку Гаррісу (Isaac Harris), які врятувались бо встигли на початку пожежі піднятись на дах будівлі, в середині квітня були пред'явлені звинувачення у вбивстві першого та другого ступеня. Суд над ними розпочався 4 грудня 1911 року.^[14] Адвокату підсудних Максу Стойеру^[en] вдалося зруйнувати довіру до свідчень однієї з виживших, Кейт Альтерман, попросивши її повторити свої свідчення кілька разів, що вона і зробила, не змінюючи ключових фраз. Стойер стверджував перед присяжними, що Альтерман і, можливо інші свідки запам'ятали їхні свідчення, і припустив що навіть прокурори їм сказали як свідчити. Сторона обвинувачення звинуватила власників у тому, що в момент трагедії, двері пожежного виходу були зачинені. Слідство пожежі встановило, що замки передбачалося замикати в робочий час. Суд присяжних виправдав двох чоловіків, але вони програли подальший цивільний позов в 1913 році, в якому позивачі виграли компенсацію в розмірі 75 доларів за загиблого. Страхова компанія виплатила Бланку і Гаррісу приблизно на 60000$ більше ніж офіційні збитки, або приблизно по 400$ на постраждалого. У 1913 р. Бланк був знову заарештований за блокування дверей на своїй фабриці в робочий час. Він був оштрафований на 20$^[15], що було мінімально можливим штрафом.

Роуз Шнайдерман^[en], відома соціалістична і профспілкова активістка, виступила з промовою на траурному засіданні, що відбулося в Метрополітен-опері 2 квітня 1911, перед аудиторією, яка в основному складалась з членів Жіночого профспілки. Вона використовувала пожежу як аргумент для фабричних робітників об'єднатись^[16]

Інші співтовариства, зокрема ILGWU^[en],^[17] привернув інший урок з подій. Потім Легіслатура штату Нью-Йорк створила слідчу комісію для «дослідження заводських умов у цьому та інших містах штату, і запропонувати заходи щодо виправлення положення законодавства, щоб запобігти небезпеці втрати життя серед робітників через пожежі, антисанітарні умови, нещасні випадки та професійні захворювання».^[18] Керівник пожежних Нью-Йорка Джон Кенлон розповів слідчим, що його відомство виявило понад 200 фабрик, де були всі умови для такої самої пожежі^[19] 1915 доповіді Державного комітету допомогли модернізувати державні закони про працю. Це зробило штат Нью-Йорк «одним з найпрогресивніших штатів у плані трудової реформи».^[20][21] В результаті пожежі, 14 жовтня 1911 в Нью-Йорку було засноване Американське товариство інженерів з техніки безпеки^[en][22]

Коаліція збереження організацій, істориків, художників і робочих активістів, у тому числі Товариство охорони пам'яток історії Гринвіч-Вілледж^[en], Готем-центр, Музей Нижнього Іст-Сайду^[en], Bowery Poetry Club^[en] та інші, зібралися разом, щоб сформувати Коаліцію пам'яті Пожежі «Траянгл»,^[23], метою якої було відзначення сторіччя з дня пожежі, що відбувся 25 березня 2011 року.

Церемонії передував марш тисяч людей по Гринвіч-Вілледж. Дехто з учасників ходи тримав над головою жіночі блузки на палях, інші тримали пояса з іменами загиблих у вогні. Промовцями на меморіалі були мер Нью-Йорка Майкл Блумберґ, виступ якого отримав неоднозначну реакцію публіки, міністр праці США Гільда Соліс, та інші.^[24]

• З цими руками^[en] (1950), режисер Джек Арнольд^[en][25]
• Скандал із пожежею на фабриці «Трикутник»^[en] (1979), режисер Мел Стюарт, продюсери Мел Бріз і Етель Бріз^[26]
• Ті, хто знає не говори: Поточні Битва за здоров'я робітників (1990), виробництва Еббі Гінзберг, розказаний Коти Теркель^[27]
• Життя століття: Три чудес (2001) Прем'єра на PBS, зосередивши увагу на житті 107-річної Роуз Фрідман (пом. 2002), який став останнім життя пережив пожежу.
• Американський досвід: Трикутник пожежної (2011), документальний фільм і режисер Джаміля Wignot, розказаний Майкл Мерфі^[28]
• Трикутник Згадуючи пожежної (2011) Прем'єра на HBO 21 березня, за чотири дні вистачає 100-річчя.

• «My Little Shirtwaist Fire» (гурт Rasputina^[en], альбом 1996 року Thanks for the Ether^[en]).

• В п'єсі Ейна Гордона^[en] 2000 року Birdseed Bundles, пожежа на фабриці є основним драматичним моментом історії.^[29]
• Пожежної Трикутник Завод проекту, п'єсі, написаній Крістофером Piehler про пожежу і після суду.
• МузичніГанчірки- книга Джозеф Штайн, вірші Стівен Шварц, і музика Чарльз Strouse — містить пожежної Трикутник англійська блузка в другому акті.

• Повстання (Маргарет Петерсон Гаддікс^[en], 2007) історичний роман для молодих людей. Розповідає про іммігрантів, права жінок, робітничий рух. Трагедія на фабриці «Траянгл» є його центральним елементом.
• Нитки і полум'я (Істер Фріснер^[en]) розповідає історію молодої дівчини на ім'я Раїса, яка працювала на фабриці під час пожежі.
• Попіл троянд (Мері Джейн Аш^[en], 2004) історичний роман для молодих людей. Розповідає історію Маргарет Роуз Нолан, молодої дівчини, яка працює на фабриці під час пожежі, разом із сестрою та її друзями.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пожежа на фабриці «Траянгл»