Село було переселене із збереженням колишньої назви у 1960-х роках у зв'язку із затопленням Кременчуцьким водосховищем. Попереднє село Подорожнє знаходилось приблизно за 20 км на півн.-зах. від нинішнього розташування.
Біля затоплених сіл Качанівки і Пеньківки виявлені поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.), скіфського часу (VI—V ст. н. е.), чотири слов'янські поселення (VI—VIII ст. н. е.) в одному з яких розкопано 60 напівземлянок.
Історія
Територіальна громада Українського народу жителів села Подорожнього, виникла у 60-х роках 18 століття.
1863 р. Подорожнє, село за 8 верст від села Липового та Калабарки і за 3 від Дніпра, лежить на низинній рівнині, нині піщаної; утворилося з хуторів стародавнього містечка Воронівки, поблизу дороги, так званої Татарській, що лежали. Жителів обох статей 1986 сукупно з хуторами: Устимівка, Самусівка і Клочкове. У 1808 році в 81 дворах налічувалося 919 жителів. Церква в ім'я Архістратига Михаїла, дерев'яна, 5-го класу; землі мала 41 десятину; побудована спочатку, після перенесення з Воронівки, 1764 р.; але ця церква згоріла в 1858 році, а з 1860 побудована нинішня, з іконостасом колишньої церкви, почорнілим від пожежі. До приходу належить село Воронівка, за 4 версти від Подорожнього. При самому Дніпрі лежить. Жителів обох статей 469. Давнє містечко Воронівка, яка згадується в трактаті між Росією і Польщею 1686 року, лежало вище по Дніпру на 2 версти. Воно підмито та зруйновано хвилями Дніпра. У візитації церков Чигиринського деканату за 1741 рік описана Свято-Михайлівська Вороновська церква, зі згадуванням, що вона побудована 1728 року після спаленої церкви. У Воронівці тоді було ще 80 дворів і до 600 жителів. Священиком церкви був Іван Якубович, висвячений 21 червня 1725 в Переяславі.
Самусівка, за 2 версти на захід серед соснового бору. Стверджують, що село це як хутір, заснував у кінці XVII століття Трохим Самусь — родич Богуславського полковника, який перейшов з Полтавської губернії. Жителів обох статей 260.
Клочкове, між Подорожнім і Липовим за 3 версти від того й іншого села. Жителів обох статей 312. Засноване одночасно з Самусіївкою.
Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви св. Михаїла с. Подорожнє Київського воєв., з 1797 р. Чаплинської волості Чигиринського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. [1]
12 травня 1941 р. ліквідували Воронівську сільську Раду, включивши село Воронівка до складу Подорожнянської сільської Ради, а хутір Коропівка — до складу Клочківської сільської Ради, Ново-Георгіївського району, Кіровоградської області.[3]
У роки німецько-радянської війни в боях брали участь 216 жителів села, 84 з них не повернулися з фронтових доріг, 132 відзначено урядовими нагородами.
Під час спорудження Кременчуцької ГЕС Подорожнє потрапило в зону затоплення. Забудова села за генеральним планом розпочалася на новому місці у 1956 році. Сюди переселилися і жителі сусідніх сіл. Нове село Подорожнє розташоване на правому березі Дніпра і Кременчуцького водоймища, за 16 км на захід від міста обласного значення Світловодська.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2001 особа, з яких 904 чоловіки та 1097 жінок.[4]
Населення села станом 01.01.2016 року складає 1691 осіб, з яких 143 дитини шкільного віку та 128 дошкільного віку. В селі розташовано україно-болгарське підприємство НАК з виробництва сирів та кисломолочної продукції. На території села знаходиться амбулаторія, навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа I—III ступенів та дитячий садочок, районний будинок дитячої та юнацької творчості. В селі працюють сільський будинок культури, сільська бібліотека, аптека, 5 магазинів, церква та апарат управління.
Плющ Михайло Вікторович (1987—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки
↑// Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, у пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. - Біла Церква: Видавець О.В.Пшонківський, 2005. - с. 526-527
