PROFILPELAJAR.COM

	Петро Друґов
	Єпископ Смоленський і Дорогобузький
	Єпископ Смоленський і Дорогобузький
30 травня 1899 — 15 лютого 1908
Попередник:	Митрофан (Невський)
Наступник:	Феодосій (Феодосіїв)
	Єпископ Сумський,; вікарій Харківської єпархії
	Єпископ Сумський,; вікарій Харківської єпархії
17 січня 1895 — 30 травня 1899
Попередник:	Іоанн (Кратіров)
Наступник:	Іннокентій (Беляєв)
Альма-матер:	Московський університет, Московська духовна академія
Науковий ступінь:	кандидат богослов'я
Професія:	священник
Діяльність:	священник
Національність:	московит
Громадянство:	Російська імперія
Ім'я при народженні:	Олексій Миколайович Друґов
Народження:	25 березня 1858; Москва, Російська імперія
Смерть:	1917
Священство:	3 червня 1884
Чернецтво:	23 березня 1884
Єп. хіротонія:	19 вересня 1893

Єпископ Петро (в миру Олексій Миколайович Другов або Дугов; 25 березня 1858, Москва — 1917) — єпископ Російської православної церкви в добу Російської імперії з титулом «Сумський, вікарій Харківської єпархії» (1895–1899).

Життєпис

Початкову освіту отримав у другій Московській гімназії^[ru].

У 1881 закінчив історико-філологічний факультет Московського університету зі ступенем кандидата.

У 1883 склав іспит на магістра російської словесності.

23 березня 1884 пострижений у чернецтво.

7 квітня рукоположений у сан ієродиякона, а 3 червня — у сан ієромонаха.

У тому ж році склав іспит в Московській духовній академії на ступінь кандидата богослов'я і залишений при академії.

З 28 січня 1885 — інспектор Віфанської духовної семінарії.

З 27 січня 1889 призначений ректором Володимирської духовної семінарії, 12 лютого зведений в сан архімандрита.

У 1891 — виконувач обов'язків інспектора Московської духовної академії.

З 23 квітня 1892 — ректор Київської духовної семінарії.

19 вересня 1893 хіротонізований на єпископа Сухумського. Хіротонія відбулася в Успенській церкві Києво-Печерської Лаври.

З 17 січня 1895 — єпископ Сумський, вікарій Харківської єпархії.

20 травня 1899 призначений єпископом Смоленським і Дорогобузьким.

Восени 1907 розгорівся справжній скандал — до Смоленська прибула ревізія. Непорядки виявили буквально в кожній з галузей єпархіального життя — фінансові зловживання, богослужбовий статут не дотримувався навіть в кафедральному соборі, що свідчило про богослужбову некомпетентність правлячого архієрея, було розкрите розкрадання цінностей в ризниці архієрейського будинку, кафедрального собору, в низці монастирів, не дорахувалися цінностей і в церковно-археологічному комітеті. Наприкінці 1907 єпископ Петро, намагаючись оперативно реагувати на ситуацію, навіть встиг звільнити від обов'язків настоятеля смоленського Спасо-Авраамового монастиря архімандрита Ігнатія, який, проте, відчайдушно оскаржував це рішення в Синоді.^[1].

У єпископа Петра знайшлися прихильники: його підтримало привілейоване і залежне від прихильності єпископа міське духовенство і окремі представники чиновництва. Проти єпископа виступив археологічний комітет, викривальну позицію зайняв світський друк. Але масштаб виявлених ревізією порушень однозначно вирішив долю єпископа.

15 лютого 1908 звільнений «за проханням, у зв'язку із хворобою» в Новоєрусалимський Воскресенський монастир^[1].

Про свою відставку дізнався лише тоді, коли рішення було підписане імператором, опубліковане і набуло чинності. Після цього єпископ Петро з обуренням писав обер-прокурору П. П. Ізвольському про те, що прохань не подавав, домагаючись «прозорого» вирішення свого питання^[1].

Петро Друґов уже ніколи більше не вийшов з опали, проживши залишок життя «на спокої» в Воскресенському Новоєрусалимському монастирі^[1].

Помер у 1917. Похований в Новоєрусалимському монастирі^[2].