PROFILPELAJAR.COM

Паскуале Вілларі
Паскуале Вілларі
італ. Pasquale Villari
Ім'я при народженні	італ. Pasquale Villari
Народився	3 жовтня 1827; Неаполь, Італія
Помер	7 грудня 1917[…] (90 років); Флоренція, Королівство Італія
Поховання	Цвинтар Порте-Сантеd
Країна	Королівство Італія
Діяльність	політик, медієвіст, історик, викладач університету, директор школи, письменник, міністр освіти
Галузь	medieval historyd, історія Італії, філософія історії, медієвістика, політична діяльність і історія
Відомий завдяки	Southern Questiond, Каморра і еміграція
Alma mater	Пізанський університет
Науковий ступінь	лауреат[d]
Вчителі	Basilio Puotid і Francesco de Sanctisd
Відомі учні	Antonio Mazzeid і Gaetano Salveminid
Знання мов	італійська
Заклад	Пізанський університет, Вища нормальна школа, Istituto di Studi Superiori di Firenzed, Istituto Cesare Alfierid, Nuova Antologiad і Корр'єре делла Сера
Членство	Прусська академія наук, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія дей-Лінчей, Академія делла Круска, Туринська академія наук і Академія витончених мистецтвd
Посада	міністр суспільної освіти Королівства Італіяd, Director of the Scuola Normale Superiored, сенатор Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd, член Палати депутатів Королівства Італіяd і генеральний секретар
Родичі	Domenico Morellid
Брати, сестри	Emilio Villarid
У шлюбі з	Linda White Mazini Villarid
Діти	Luigi Villarid
Нагороди	Премія Бресси (1881)
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

Паскуале Вілларі (італ. Pasquale Villari; рід. 3 жовтня 1827, Неаполь — 11 грудня 1917, Флоренція) — італійський історик і політичний діяч. Професор історії у Флоренції 1866, член парламенту, 1884 сенатор, 1892 міністр народної освіти в кабінеті Рудини^[14].

Біографія

Брав участь у повстанні 15 травня 1848 року в Неаполі проти уряду Бурбона, внаслідок чого змушений був шукати притулку у Флоренції, де навчався і займався історичними дослідженнями в публічних бібліотеках. В 1856 році він почав публікувати перші історичні статті в Archivio Storico Italiano, а в 1859 році видав перший том своєї праці Storia di Girolamo Savonarola e de' suoi tempi, завдяки якому був призначений викладачем історії в Пізі. Другий том з'явився в 1861 році, і робота, яка скоро стала на його батьківщині визнаною класикою, була перекладена на різні іноземні мови. Незабаром Виллари почав роботу над ще більш серйозною працею, Niccolò Machiavelli e i suoi tempi (1877—1882). В цей час він виїхав з Пізи і зайняв посаду завідувача кафедри філософії історії в інституті Studii Superiori у Флоренції, де він був призначений членом ради освіти (1862 рік). Він служив присяжним засідателем на міжнародній виставці того ж року в Лондоні і написав важливу монографію про освіту в Англії і Шотландії.

У 1869 році він був призначений заступником державного міністра освіти і незабаром після цього був обраний членом парламенту, займаючи цю посаду протягом декількох років. У 1884 році він був сенатором, а в 1891—1892 роках — міністром освіти в першому кабінеті маркіза ді Рудини. У 1893—1894 роках Паскуале опублікував численні есе з флорентійської історії, спочатку виданої в Nuova Antologia під загальною назвою I primi due secoli della storia di Firenze, а в 1901 році написав Le Invasioni barbariche in Italia, науково-популярну роботу, що розповідає про події відразу після падіння Римської імперії. Всі ці роботи були перекладені на англійську мову дружиною історика, Ліндою Вайт Виллари. Іншою стороною діяльності Виллари був його інтерес до політичних і соціальних проблем сучасного йому світу; хоча він ніколи не був членом якої-небудь політичної партії, його мови і листи завжди привертали значну увагу італійської громадськості.

Членкор Британської академії (1914).

Твори

Saggio sulla filosofia storia della, 1854;
Storia di Gerolamo Savonarola e dei suoi tempi, 2 volumi, 1859—1861;
Lettere meridionali, 1875;
Niccolò Machiavelli e i suoi tempi, 3 volumi, 1877—1882;
Arte, storia e filosofia, 1884;
I primi due secoli della Storia di Firenze, 2 volumi, 1893—1894;
Le invasioni barbariche in Italia, 1901;
L'italia da Carlo Magno ad Arrigo VII, 1910;

Посилання

↑ ^а ^б http://notes9.senato.it/Web/senregno.NSF/e56bbbe8d7e9c734c125703d002f2a0c/db3fa856df3946aa4125646f00617cc8?OpenDocument
↑ ^а ^б ^в ^г ^д www.accademiadellescienze.it
d:Track:Q107212659
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Moretti M. Dizionario Biografico degli Italiani — 2020. — Vol. 99.
d:Track:Q1128537
↑ SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ Annuaire prosopographique : la France savante / за ред. B. Delmas, Р. Матіс — 2009.
d:Track:Q673718 d:Track:Q2926731 d:Track:Q55740543
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Чеська національна авторитетна база даних
d:Track:Q13550863
↑ ^а ^б ^в (unspecified title) — С. https://it.wikipedia.org/wiki/Pasquale_Villari.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д storia.camera.it
d:Track:Q28025846
↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ CONOR.Sl
d:Track:Q16744133
↑ https://www.sns.it/scuola/governo-e-istituzione/il-direttore/i-direttori-della-scuola-normale-superiore/pasquale-villari-1862-1865
↑ Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 1115.
d:Track:Q47119734 d:Track:Q18328141 d:Track:Q47119724 d:Track:Q47119715
↑ наукова стаття
d:Track:Q13442814
↑ Виллари // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)(рос.)

Виллари // Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 4 т. — СПб., 1907—1909. (рос.)(рос.)
Scheda senatore VILLARI Pasquale (італ.)

Ця стаття включає текст з публікації, яка тепер перебуває в суспільному надбанні:
Hugh Chisholm, ред. (1911). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. Cambridge University Press. {{cite encyclopedia}}: Пропущений або порожній |title= (довідка) (англ.) (англ.)