PROFILPELAJAR.COM

Осно́ви Ши́ффа (шиффові основи, азометини) — N-заміщені іміни, органічні сполуки загальної формули R¹R²C=NR³, в яких атом Нітрогену пов'язаний з арильною або алкільною групою, але не з атомом Гідрогену. Підклас шиффових основ, синтезованих з аніліну і його похідних (R³ — феніл або заміщений феніл) і карбонільних сполук, тобто N-феніліміни, називаються анілами^[1].

Основи Шиффа — сполуки зі структурою RN=CR₂ (R ≠ H). Включають також сполуки RN=CRH (R ≠ H). Слабкі основи, в лужному середовищі порівняно стійкі, розведеними кислотами гідролізуються до амінів і альдегідів, гідруються до втор-амінів.

Основи Шиффа названі на честь німецького біохіміка Гуго Шиффа, який вперше синтезував ці сполуки.

Властивості

Основи Шиффа — нерозчинні у воді і розчинні в органічних розчинниках маслянисті рідини або кристалічні речовини, в ІЧ-спектрах присутня характеристична смуга зв'язку C=N при 1690—1640 см⁻¹ у N-заміщених алкіліденімінів, у бензиліденанілів — при 1631—1613 см⁻¹. Більшість основ Шиффа безбарвні, проте в разі участі іміногрупи в спряженій системі, можуть мати забарвлення (азометинові барвники).

Синтез

Основи Шиффа можна синтезувати з ароматичних амінів і карбонільних сполук: реакція відбувається через нуклеофільне приєднання аміну до карбону альдегідної групи з утворенням нестійкого 1,1-аміноспирту з подальшою його дегідратацією до іміну. У типовій реакції 4,4'-діамінодіфенільний етер реагує з o-ваніліном:

При цьому суміш 4,4'-диамінодифенілового етеру 1 (1,00 г, 5,00 ммоль) і o-ваніліну 2 (1,52 г, 10,00 ммоль) в метанолі (40,00 мл) перемішується при кімнатній температурі протягом однієї години. У результаті утворюється оранжевий осад і після фільтрації і промивання з метанолом виходить чиста шиффова основа 3 (2,27 г, 97,00 %).

Біологічна роль

Інтермедіат, що містить основу Шиффа, утворюється в ході гліколізу в результаті активності ферменту фруктозо-1,6-бісфосфатальдолази.

Література

Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0.