Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (жовтень 2016) Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (жовтень 2016)

д-р Євген Григорович Олесницький
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 30.03.1911
Посол до Австрійського парламенту
17.07.1911 — 26.10.1917
Посол до Галицького сейму
1901
Попередник	Кароль д'Абанкур
Наступник	Станіслав Павліковський
Посол до Галицького сейму
1901 — 1910
Попередник	Кароль Дідушицький
Наступник	Євген Петрушевич
голова Товариства «Просвіта»
1906 — 1910
Попередник	Юліан Романчук
Наступник	Кивелюк Іван
Народився	5 березня 1860(1860-03-05) с. Великий Говилів, Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, нині Теребовлянський район Тернопільської області.  Україна
Помер	26 жовтня 1917(1917-10-26) (57 років) м. Відень
Відомий як	правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Національність	українець
Alma mater	Львівський університет
Політична партія	Українська Національно-Демократична Партія
Рід Олесницькі
Батько	о. Григорій Олесницький
Мати	Софія Познанська
Діти	Софія (1888—1902)
Професія	адвокат
Звання	доктор права (1887, Львів)
Релігія	греко-католик
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Євген Григорович Олесницький гербу «Дембно» («Дубно»^[1] 5 березня 1860, с. Великий Говилів, тепер Теребовлянський район, Тернопільська область, Україна — 26 жовтня 1917, Відень) — український правник, політик, громадський діяч, публіцист, письменник, організатор кооперативного руху. Голова товариства «Сільський господар». Тесть Михайла Рудницького.

Народився 5 березня 1860 року в с. Великий Говилів (Копичинецький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія), в родині священика УГКЦ. Батько — Григорій Олесницький (1816—1905), священик у Великому Говилові з 1840 року; мати — Софія Познанська, дочка священика УГКЦ у Бірках Малих біля Скалата (нині с. Малі Бірки, Чортківського р-ну Тернопільської обл.); батьки одружилися у 1838 р.

Навчався в Першій тернопільській гімназії (у цей час був активістом Тернопільської гімназійної «Громади»,^[2] в 1876 році закінчив 6 клас,^[3] у 1878 році був учнем. 8-го, його однокласником був Вавжинець Тессейр^[4]) та на правничому факультеті Львівського університету (на університетські студії у Львові вписався безпосередньо після відомого «соціалістичного процесу» І. Франка, М. Павлика й товаришів).

Член редакції «Діла» (1885—1890 роки).

Восени 1890 року, коли проживав у батьків у Великому Говилові, де готувався до адвокатського іспиту, дістав листа зі Стрия, підписаного багатьма українцями міста й повіту. Вони запрошували Є. Олесницького відкрити свою адвокатську канцелярію в Стрию. Прийшов теж окремий лист від професора Івана Вахнянина, який дуже заохочував його приїхати до Стрия. В січні 1891 дістав подібного листа від о. Олекси Бобикевича — стрийського громадського діяча, який був також дуже зацікавлений у приїзді Є. Олесницького.

Організував будівництво Народного дому в Стрию, засновував читальні «Просвіти» в селах. Член повітової ради Стрийського повіту в 1893—1912 рр. (член комітету — 1897—1902 рр., заступник голови — 1903——1912 рр.).

Діяч народовецької партії, пізніше один із засновників Української Національно-Демократичної Партії.

Активно боровся з курсом «нової ери», підтримував зв'язки з Наддніпрянщиною.

Посол до Галицького сейму (1900—1910 роки; 1910 року склав мандат, замість нього було обрано доктора Евгена Петрушевича^[5]) і голова Українсько-руського соймового клубу (до складання мандату); у 1907—1917 — посол до Райхсрату (віденського парламенту) від двомандатного 57 округу (судові округи Меденичі, Стрий, Сколе, Жидачів, Ходорів, Миколаїв, Глиняни, Бібрка, а також села Горожанна Мала, Горожанна Велика, Колодруби, Новосілки Опарські, Лівчиці, Підзвіринець, Повергів, Монастирець, Ричигів, Тершаків і Татаринів (судовий округ Комарно), Вербіж, Кагуїв і Гонятичі (судовий округ Щирець)). У парламенті з 1907 р. входив до Руського клубу; "Український клуб" — з 1911 р. до 12 лютого 1913 року (розпуск); з 8 листопада 1916 р. входив до Української парламентської репрезентації.^[6]

Відіграв провідну роль у створенні «Маслосоюзу» — молочарського руху, що об'єднував селян у спілки для створення їм сильнішого економічного підґрунтя.

З політичних процесів були друковані численні оборони Є. Олесницького. Найважливіші з них: оборона посла Теофіла Окуневського в коломийському процесі за зневагу намісника Бадені, оборони в справах виборів у Черневі, Курнині, Викторові, Стрию, Комарному тощо.

Незадовго до своєї смерті намісник Галичини граф Анджей Потоцький приїхав автомобілем до Стрия на зустріч із Євгеном Олесницьким, запропонував йому уневажнення мандатів москвофілів, посаду віце-маршалка Галицького сейму, нову посаду другого віце-президента Крайової шкільної ради для українського шкільництва тощо. Угода була зірвана вбивством Потоцького (Євген Олесницький пережив інфаркт, наступний — через рік).^[7]

У 1908 році Євген Олесницький був нагороджений командорським хрестом ордена Франца Йосифа^[8]. З 1909 року — дійсний член НТШ.

Єдиний з українських політиків, хто удостоївся честі бути прийнятим престолонаслідником Францом Фердинандом і конферувати з ним про майбутнє України. Ця зустріч була таємною і присвяченою обговоренню перспектив українського руху в Росії. Є. Олесницький повертався з тривалої мандрівки по Росії, підготував поширений реферат про стан і перспективи українського руху, його можливу користь для Австро-Угорської імперії.

З 1915 — член Загальної Української Ради, утвореної у Відні з галичан і наддніпрянців, а після її саморозпуску 6 листопада 1916 р. — до Української парламентської репрезентації.

У «Дрібній бібліотеці», яку видавав гурток молодих соціалістів, з'явився у його перекладі і його коштом переклад із Добролюбова — «Значінье авторітету в вихованьу. Переклав з россійського Євгеній Олесницький» (1879, ч. 10), перший літературний твір Олесницького. За цією першою книжкою почалась його досить різнорідна літературна діяльність, що тривала аж до переселення до Стрия, тобто у 1878—1891 рр. (не припинялася й пізніше).

Як студент університету, працював у різних видавництвах. Коли 1881 року обрано його головою товариства «Дружній Лихвар», праця цієї спілки відразу пожвавішала. Передусім вирішено було видати антологію в 10-і роковини існування товариства. Авторів, яких твори мали ввійти до антології, запропонував Є.Олесницький.

Разом з ним на ширшу громадську арену виступили два майбутні письменники, Андрій Чайковський і Володимир Коцовський. Власним накладом Є.Олесницького вийшла у Львові 1884 року як число 2 «Русько-Української Бібліотеки» повість Володимира Барвінського (Василя Барвінка) «Сонні мари молодого питомця».

1884—1885 — видав інші книжечки того видавництва власним накладом (загалом 17 книжок). У цій своїй праці Олесницький наслідував німецьке видавництво «Рекляма». Як остання книжка того видавництва вийшла коштом Олесницького повість «Люборацькі — Семейна хроніка Ан. Свидницького».

Довгий час видавав «Українську Бібліотеку» (дешеві книжки для народа). Зокрема, 1886 року видав збірку всіх творів С. Руданського, які сам зібрав (37 співомовок).

Відкривши канцелярію в Стрию, не покидав публіцистичної та письменницької праці. Разом з Петром Огоновським очолював з 1906 Товариство «Просвіта». За допомогою доктора Володимира Охримовича почав тут видавати двотижневик «Стрийський Голос».

Свою працю обґрунтовував теоретично в статтях, що з'являлися майже в усій галицько-українській пресі та давав у них теоретичні основи для розвитку економічної й політичної думки в Галичині.

Почав був займатися також політичною історією. На жаль, весь зібраний ним матеріал загинув під час російської окупації 1914. Але продовжував збирати матеріал у Відні.

Цієї праці не покидав до останньої хвилини свого життя. Ще перед смертю читав рукопис двох публікацій, які мали вийти по-німецьки про українську справу. Писав особливо багато на правничі теми й не було, мабуть, ні одного важливішого закону, про який не появилася б його розвідка в «Ділі», «Часописі Правничій» чи окремим виданням.

Перед смертю почав надиктовувати спогади, які довів до 1895 року. Вперше надруковані у 2 томах видавництвом «Діла» у 1935. Перевидані у Стрию (2007) та Львові (2011).

Помер 26 жовтня 1917 року у Відні, похований у Стрию, разом з передчасно померлою дочкою (надгробок різця Григорія Кузневича).

Вулицю в Стрию, на якій жив Євген Олесницький, названо його іменем. На будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині це Стрийський краєзнавчий музей «Верховина»), 1998 року встановили бронзову таблицю з барельєфом «Стрийської трійці»: Євгена Олесницького, о. Олекси Бобикевича та о. Остапа Нижанківського.^[9]

Євген Олесницький став прототипом головного героя повісті Івана Франка «Перехресні стежки» — адвоката Євгенія Рафаловича.^[10]

У 2020 році Є. Олесницькому присвятили пам'ятник на Тернопільщині, який визнали витвором мистецтва. Ідея виникла у старости села Василя Балука під час роботи у іншій країні. Він спілкувався з українцями із Львівщини, а саме м. Стрий. Адже там певний період жив Євген Олесницький. Пан Василь Балук переконався, що цю історичну постать забувати не можна. Він вивчав біографію, запропонував проєкт громаді, а люди підтримали. Фінансово допомогли жителі села та меценати. Увесь процес тривав майже 10 місяців. Авторами пам'ятника є Роман Вільгушинський та Іван Жовнич. Це відомі тернопільські майстри скульптури й архітектури. Василь Балук не здивований, що пам'ятник визнали твором мистецтва, а жителі пишаються цією працею. Василь Балук коментує — пам'ять про людей, що багато вклали у майбутнє рідної землі, є обов'язковою у всі часи.^[11]

• Батько — Григорій Ілліч Олесницький (1816—1905), греко-католицький парох у селі Великий Говилів.
• Брат — Іван Григорович Олесницький (1850—1926), греко-католицький парох у Переволоці.^[12]
• Племінник — Ярослав Іванович Олесницький (1875—1933), адвокат, дипломат. Голова дипломатичного представництва УНР у Великій Британії.
• Племінник — Григорій Іванович Олесницький (1890—1952), адвокат у Підкамені і Золочеві, помер у США
• Донька — Софія Євгенівна Олесницька

• Справозданє інспектора промислового за р. 1888 // Дѣло, 16, 18, 22 травня 1889 (псевдонім — ω)
• Фінанси Галичини // Дѣло, 19.03.1890 (псевдонім — ω)
• Пятьдесятьлїтний ювілей українського театру в Галичинї. // Дїло, 23, 24 березня 1914
• Своя хата // Дїло, 01.04.1914
• Українські збігцї в зальцбурськім князівстві. // Дїло, 09.01.1915
• † Володимир Шухевич // Дїло, 24.04.1915 (некролог)

• Володимир Навроцкій, єго значенє і заслуги. Відчит д-ра Евгенія Олесницького, виголошений в памятний день шестих роковин смерти бл. п. Вол. Навроцкого // Діло, 9, 11, 12, 13 червня 1888
• Справозданє видїлу «Рускої Бесїди» у Львові з управи руским народним театром за час від 15 липня 1887 до 1 цвітня 1889. // Дѣло, 25.04.1889 (реферат)
• Справозданє видїлу «Руської Бесїди» з управи Русько-народним театром за час від 10 цвітня 1889 до 11 червня 1890 // Дѣло, 14.06.1890 (реферат)
• Річ д-ра Евгенія Олесницкого виголошена на загальних зборах «Підгірскої Ради» в Стрию дня 5-го н. ст. падолиста 1891 для умотивованя резолюції в справі беспосередних виборів з курії сельскої. // Дѣло, 12.11.1891
• Промова в австрійській Державній Раді (парламенті) // Дїло, 10.01.1914

• Історія літератури руської. Часть ІІ. (віддїл І. і ІІ.) Львів. 1889. // Дѣло, 24.07.1889 (рецензія; псевдонім — ω)

• Стрийщина на зламі XIX—XX століть у спогадах Євгена Олесницького // Vox Populi, 27.08.2012

• Чуйко І. С. Громадська та парламентська діяльність Євгена Олесницького (1860—1917 pp.) // Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2007.
• Євген Олесницький.
• Євген Олесницький. Сторінки з мого життя. — Львів : Медицина і право, 2011. — 432 с., іл.
• «Стрийська трійця». Євген Олесницький // Львівська газета. — 2012. — 26 серпня.
• Феномен «стрийського тигра» або «Маслосоюз» — економічне диво початку 20 століття // Новий Стрий. — 2012.
• Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — (Львівська сотня).
• Чорновол І. П. Олесницький Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 581. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Курас І. Ф. Провідники духовності в Україні
• 150 років від дня народження Євгена Олесницького (1860—1917) // ЦК ДонНТУ «Софійність»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Мороз Володимир. Як майбутній бурмістр Тернополя на “подарунках” маєток робив: спогади політика // 20minut.ua, 20.11.2016

• Олесницький Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1207. — 1000 екз.
• Євген Олесницький.
• Сайт «Місто над рікою Стрий».