Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (жовтень 2023)

Нижнє Бургундське королівство (Прованське королівство) лат. Regnum Provinciae, фр. Basse Bourgogne ← 879 – 933 Бургундські держави у 925 році    Нижнє Бургундське королівство    Верхнє Бургундське королівство    Західне Франкське королівство    Східне Франкське королівство    Італійське королівство пунктиром позначена територія Бургундії, яка відійшла в 843 до Західного Франкського королівства (майбутнє Бургундське герцогство) Столиця В'єнн, Арль (з 928 року)

Ни́жє Бургу́ндське королівство (фр. royaume de Basse-Bourgogne), також відоме як Цис'юранська Бургундія (лат. Cisjurania Burgundia) або Прованське королівство (лат. Regnum Provinciae, фр. Royaume de Provence) — держава, утворена після розділу Середнього Франкського королівства, яке саме постало внаслідок поділу імперії Карла Великого. Королівство включало південно-східну частину сучасної Франції: історичні регіони Прованс, Дофіне, Комта-Венессен, Савою, а також деякі території на правому березі Рони (Ліонне і Вівар). Королівство було утворене в 879 році і проіснувало пів століття до 933 року, коли воно була об'єднане з Верхнім Бургундським королівством в єдине Бургундське (Арелатське) королівство.

Назва Цис'юранська Бургундія виникла через те, що ця частина Бургундії лежала «з цього боку» гірського масиву Юра, на відміну від «транс'юранської» Верхньої Бургундії.

Виникнення королівства Нижня Бургундія пов'язано з розпадом Каролінзької імперії Карла Великого в середині IX століття. У 855 році Середнє Франкське королівство старшого онука Карла Лотара I, згідно з Прюмським договором, було розділено між його дітьми, в результаті чого було створено нову державу, що охоплювало більшу частину колишнього франкського Бургунського королівства від Юрських гір до Середземного моря, на чолі якого став молодший син Лотара I Карл. Адміністративний центр держави Карла перебував у Провансі, що і дало йому назву Прованське королівство (лат. Regnum Provinciae).

Після смерті Карла у 863 році Прованс і Дофіне потрапили під владу Італійського королівства брата Карла, імператора Людовика II. Однак на ці території також висунули претензії сильніші сусідні держави: Західного Франкського королівства (майбутньої Франції) і Східного Франкського королівства (майбутньої Німеччини), які очолювали рідні дядьки Людовика II. У 869 році вони уклали між собою Мерсенску угоду, в якій домовилися про розподіл територій колишнього «серединного королівства». Землі вздовж нижньої течії Рони і Прованс дісталися королю Західної Франкії Карлу II Лисому.

Карл Лисий помер у 877 році, а у 879 році помер і його син Людовик II, після чого в Західній Франкії настав період анархії. Аристократія і духовенство Провансу відмовилося визнати владу його наступників Людовика II. На синоді у Мантайлі вони обрали своїм королем впливового графа В'єннського і Прованського Бозона, який став таким чином першим за століття монархом на території Франкської імперії, що не належав до династії Каролінгів. До складу держави Бозона увійшла південна частина колишнього Бургундського королівства, тобто землі дієцезій Арля, Екса, В'єнна, Ліона, а також Савоя і Вівар. На цих територіях утворилась нова незалежна державу — Прованське королівство, що також було відоме як Нижнє Бургундське королівство.

Молода держава відразу піддалася атаці королів Західного Франкського королівства. У 880 році був захоплений Макон і ряд територій на північ від Ліона, однак взяти В'єнн не вдалося, і королівство Бозона в цілому зберегло територіальну цілісність.

Після смерті Бозона у 887 році, імператор Карл III Товстий визнав права його сина і спадкоємця Людовика III на королівство, і в 890 році Людовик був офіційно обраний королем Арля, Провансу і Нижньої Бургундії на зборах баронів королівства у Валансі. У 890-х роках Людовику довелося відбивати напади арабських піратів, які влаштували на землях його держави в гирлі Рони свою базу.

Зовнішня політика Нижньої Бургундії на початку X століття була орієнтована на боротьбу за імператорську корону. Король Людовик III, по матері був онуком імператора Людовика II, у 900 році висунув претензії на італійський престол і, зробивши похід через Альпи, коронувався в 901 році у Римі імператором Римської імперії. Однак незабаром війська Людовіка були розбиті маркграфом Фріульським Беренгаром I, а сам він був змушений повернутися до Провансу. Більш того, у 905 році король потрапив в полон до Беренгара, був осліплений і відмовився від претензій на Італію.

Після повернення до Провансу Людовик відійшов від управління, передавши значну частину своїх повноважень Гуго, графу Арльському, одруженому з сестрою короля. Гуго фактично правив Нижньою Бургундією до смерті Людовіка Сліпого в 928 році, після чого став його наступником.

Він переніс столицю держави з В'єнна в своє родове місто Арль, що різко підвищило значення Провансу в складі королівства. З 925 року Гуго носив титул короля Італії і продовжував боротьбу за владу на Апеннінському півострові. Його головним противником в Італії був Рудольф II, король Верхнього Бургундського королівства, що також поклав на себе лангобардську корону.

Для боротьби з ним Гуго спробував привернути на свій бік Францію, результатом чого стало пред'явлення французьким королем претензій на сюзеренітет над Ліоном і В'єннським графством. Це стало однією з причин укладання в 933 році договору між двома бургундськими монархами: Рудольф II відмовлявся на користь Гуго від своїх претензій на Італію, а Гуго поступався Рудольфу престолом Нижньої Бургундії. Наслідком угоди 933 року стало об'єднання Верхньої і Нижньої Бургундії в єдине Бургундське королівство, столиця якого залишилась в Арлі, через що держава отримала свою другу назву — Арелатське королівство.

Після смерті останнього монарха незалежної Бургундії Рудольфа III у 1032 році, королем був обраний імператор Конрад II. У результаті Нижня і Верхня Бургундії опинилися в складі Священної Римської імперії. Однак фактична влада в регіоні перейшла місцевим правителям: графам Прованським на півдні та графам Савойським і Альбонським^[1] на півночі. Хоча імператори до XIV століття продовжували носити титул короля Бургундії, в цьому регіоні стали посилюватися позиції Франції, яка поступово підпорядкувала своїй владі майже всі державні утворення, що склалися на території колишнього Арелатського королівства (Нижньо Бургундії)^[2].

• 855—863: Карл, король Провансу;

• 863—875: Людовик II, імператор Священної Римської імперії;
• 875—877: Карл II Лисий, імператор Священної Римської імперії;
• 877—879: Людовик II Заїка, король Західнофранкського королівства;

• 879-887: Бозон В'єнський, король Нижнього Бургундського королівства;
• 887—928: Людовик III Сліпий, король Нижнього Бургундського королівства, імператор Священної Римської імперії;
• 928—933: Гуго, король Нижньої Бургундії, король Італії;

• 933—937: Рудольф II, король Верхнього і Нижнього Бургундських королівств;
• 937—993: Конрад I, король Бургундського (Арелатського) королівства;
• 993—1032: Рудольф III, король Бургундського (Арелатського) королівства.
• 1034: входження Бургундського (Арелатського) королівства до складу Священної Римської імперії.

• René Poupardin:
  • Le royaume de Provence sous les Carolingiens (855—933), É. Bouillon, 1901 (lire en ligne).
  • Le royaume de Bourgogne (888—1038) : étude sur les origines du royaume d'Arles, Librairie Honoré Champion, Paris, 1907 (lire en ligne).
• Honoré Bouche, Histoire de Provence.
• Frédéric Charles Jean de Gingins de la Sarraz, Mémoires pour servir à l'histoire des royaumes de Provence et de Bourgogne jurane, Lausanne, 1851.
• E.-F. Grasset, Notice sur les chartes impériales du royaume d'Arles, existant aux archives départementales des Bouches-du-Rhône, parue dans : Répertoire des travaux de la société de statistique de Marseille.
• François Demotz:
  • L'An 888. Le Royaume de Bourgogne. Une puissance européenne au bord du Léman, Lausanne, Presses polytechniques et universitaires romandes, coll. " Le savoir suisse ", 2012, 142 p., chap. 83.
  • La Bourgogne, dernier des royaumes carolingiens, Lausanne, Société d'histoire de la Suisse romande, 2008.
• Bertrand Schnerb, L'État bourguignon 1363—1477, Éditions Perrin, 1999.
• Paul Bonenfant:
  • Philippe le Bon: sa politique, son action, De Boeck Université, 1996, 476 p., ISBN 2804121151.
  • La persistance des souvenirs lotharingiens, dans Bulletin de l'Institut Historique Belge de Rome, fascicule XXVII, 1952, p. 53 — 64.
  • Les projets d'érection des Pays-Bas en royaume du XV au XVIII, dans Revue de l'Université de Bruxelles, tome XLI, 1935—1936, p. 151—169.
• Chaume (Abbé), Le sentiment national bourguignon de Gondebaud à Charles le Téméraire, 1922, dans Mémoires de l'Académie de Dijon, p. 195—308.
• Yves Cazaux, L'idée de Bourgogne, fondement de la politique du duc Charles, " 10e rencontre du Centre Européen d'Études Burgondo-médianes ", Fribourg, 1967, Actes publiés en 1968, p. 85 — 91.
• État bourguignon et Lotharingie, Académie royale de Belgique, dans Bulletin de la classe des lettres et des sciences morales et politiques, 5e série, tome XLI, 1955, p. 266—282.
• Alexandre Pahud, Les assemblées judiciaires du royaume de Bourgogne (xe — xie siècles), Orbe, Alexandre Pahud, coll. Cahiers d'études indépendantes, 2019, 83 p.