PROFILPELAJAR.COM

Немезида
дав.-гр. Νέμεσις
Немезида ; дав.-гр. Νέμεσις
Божество в	давньогрецька релігія
Покровитель для	покарання
Батько	Ереб або Океан
Мати	Нікс або Тетія
Діти	Тельхіни і Єлена Троянська
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Немезида (значення).

Немезида^[6], або Немезі́да (грец. Νέμεσις) — богиня людської долі, покровителька суспільного порядку, уособлення кари богів у давньогрецькій міфології. Римляни називали її також Інвідія чи Рівалітас.

Атрибутами Немезиди були яблунева гілка, батіг, меч або терези^[7], а також колесо^[8]. У переносному значенні Немезида — кара, відплата.

Образ і функції

У ранніх описах Немезида була уособленням почуття страху чи сорому за порушення закону^[9]. В пізніших джерелах вона виступає богинею-заступницею справедливості, котра забирає у людей те, чого в них забагато, та додає те, чого бракує^[10].

Немезида наглядала за богинею удачі Тіхе, здатною непередбачувано давати людям як блага, так і злигодні. Якщо Тіхе проявляла до когось прихильність, а ця людина не віддячувала жертвами чи не допомагала бідним, Немезида карала їх^[8].

Немезида в міфах

Ця богиня вважалася донькою Нікс, яку та народила без батька^[11], або від Ереба^[12] чи Океана^[13]. У втраченій поемі «Кіпрії» її батьком називався Зевс^[14].

Немезида згадується у зв'язку з народженням Єлени Троянської. Зевс, запалившись пристрастю до Немезиди, став переслідувати її, а та тікала, перетворюючись на різних тварин, останньою з яких була гуска. Зрештою Зевсу вдалося наздогнати Немезиду, перетворившись на лебедя, та зґвалтувати її. Немезида помстилася, знісши яйце^[15]. Потім це яйце знайшла Леда — дружина спартанського царя Тіндарея, та сховала у скриню. З яйця з'явилася Єлена, котра стала приводом до Троянської війни^[16].

За іншим міфом, Зевс обманув Немезиду, перетворившись на лебедя, котрого переслідував орел. Немезида прихистила лебедя в себе, а той зґвалтував її. Знесене Немезидою яйце Гермес потім закинув у лоно Леди. Зевс увіковічнив свою хитрість, помістивши лебедя та орла на небо як сузір'я^[17].

Ще один варіант міфу стверджує, що Немезида — це сама Леда, що отримала нове ім'я, коли була піднесена в ранг божества^[18].

Крім Єлени, Немезида народила від бога підземного світу Тартара тельхінів — божеств морських глибин^[19].

Трактування образу

Роберт Грейвс вважав, що первісно Немезида була богинею Місяця, що під час розігрування міфу в ритуалі на день сонцестояння наздоганяла царя-жерця, котрий перевтілювався в різних тварин, і з'їдала його^[20]. Ритуал був щорічним і оскільки завершувався смертю жерця, Немезида стала уособлювати неминуче лихо. Звідси також її атрибут — колесо, що символізувало повним оборотом настання нового жертвопринесення. Батіг імовірно використовувався в ритуальних бичуваннях, метою яких було забезпечити гарний врожай. Яблунева гілка слугувала пропуском померлого царя-жерця в Елісій^[21].

З настанням патріархату персонажі помінялися ролями і тепер Зевс у подобі царя-жерця переслідував Немезиду. Єлена та Селена, як вважав Грейвс, були іншими назвами тієї самої богині^[20].

Епізод зі знесенням Немезидою яйця та його віднайденням Ледою може відображати великодній ритуал друїдів з пошуками фарбованого яйця. Варіант, де Гермес закидає яйце Леді в лоно можливо виник від зображення Леди/Лето при пологах, коли вона народжувала Аполлона^[20].

Обман Зевсом Немезиди відображає прихід еллінів у міста критян і пеласгів. Спершу елліни поділяли місцевий культ богині Місяця та забезпечували її жриць консортами, але врешті позбавили їх головування^[20].

Богинею божественної кари Немезида напевне (принаймні як вказує Павсаній) стала після завоювання Рамнунта персами. Оскільки перси слідом зазнали поразки свого флоту біля острова Саламін і були змушені відступити, греки використали завезений ворогами для спорудження тріумфального монумента мармур, щоб створити статую шанованої в місті Немезиди^[22]. Грейвс виводив походження функції месниці також із того, що Немезида мала епітет Адрастея («невідворотна»), як називали і названу матір Зевса, німфу ясена. Німфи ясена разом з ериніями народилися з крові Урана, убитого його сином Кроносом, і виховавши Зевса, Адрастея помстилася Кроносу^[21].

Див. також

Фортуна — римська богиня щастя, удачі.
Еринії — богині помсти.
128 Немезида — астероїд, названий на честь богині.
Немезида — гіпотетична зоря.

Примітки

↑ Mythographus H. (unspecified title)
d:Track:Q1231590
↑ Цицерон (unspecified title)
d:Track:Q1541
↑ Павсаній (unspecified title)
d:Track:Q192931
↑ Гесіод 223 // Θεογονία — 0700.
d:Track:Q156498 d:Track:Q44233
↑ Любкер Ф. Nemesis // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 912.
d:Track:Q4249594 d:Track:Q45183393 d:Track:Q656 d:Track:Q694826 d:Track:Q4135787 d:Track:Q24933120 d:Track:Q30059240 d:Track:Q101490 d:Track:Q1459210
↑ Немезида. Електронна версія «Великої української енциклопедії». Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво».
↑ NEMESIS - Greek Goddess of Retribution & Indignation. www.theoi.com. Процитовано 11 жовтня 2021.
↑ ^а ^б Піндар. Олімпійські оди XII.1-2; Геродот I.34 і III.40; Аполлоній Родоський IV. 1042—1043; Софокл. Філоктет 512.
↑ Гесіод. Теогонія 223, Походження богів 183
↑ Геродот i. 34, iii. 40; Піндар, Олімпійці viii. та далі, Піфійські оди. x. 67
↑ Гесіод. Теогонія 223, Павсаній 7.5.3
↑ Гігін. Оповіді. Доповнення
↑ Цец. До Лікофрона. 88; Павсаній i. 33. § 3, vii. 5. § 1
↑ Кіпрії, фрагмент 8
↑ Павсаній I.33.3; Кіпрії цитовані Атенеєм с. 334 b; Аполлодор III.10.7.
↑ 1 Гомер. Кіпрія. Цит. за: Атеней с. 334; Аполлодор III.10.7; Сапфо. Фр. 105; Павсаній I.33.7.
↑ Гігін. Поетична астрономія II.8.
↑ Лактанцій 1.21; Гігін. Міфи 77.
↑ Вакхілідський фрагмент 52
↑ ^а ^б ^в ^г Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 162—164.
↑ ^а ^б Грейвс, Р. (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 90—92.
↑ Павсаній. Опис Еллади 1.33.2-3