PROFILPELAJAR.COM

мінські мови
閩語 / 闽语
мінські мови; 閩語 / 闽语
	Райони поширення мов мінь
Регіон	Китай, Південно-Східна Азія
Носії	> 70 млн
Писемність	китайська писемність
Класифікація	Сино-тибетська сім'я Китайська група
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1	zh
ISO 639-3	nan (всі мінські мови)

Мінські мови (мінь; кит. 閩方言: Mǐn fāngyán; POJ: Bân hong-giân; BUC^[en]: Mìng huŏng-ngiòng) — група наріч у складі сино-тибетської мовної родини або діалект китайської мови, яким розмовляє приблизно 60 млн людей, здебільшого в провінції Фуцзянь Китайської Народної Республіки, на Тайвані та в інших краях, куди порозкидало китайців життя. Одним із популярних діалектів мови мінь є гоккієн. Мінь має багато архаїчних рис, що збереглися від стародавньої та середньої китайської мови.

Термінологія

Мінь — стародавня самоназва провінції Фуцзянь, яке використовують іноді й сьогодні.
Гок-К'єнь (Hokkien, Hokkienese, Fukien, Fuchien) — назва провінції Фуцзянь південномінською. В принципі синонімічно поняттю мінь, але частіше використовуються лише по відношенню південномінських діалектів, особливо за межами Китаю, наприклад в Південно-Східній Азії.
Гокло (Hō-ló-oē, Hoklo) — назва південномінської мови і особливо етнічної групи, яка на ній говорить, особливо на Тайвані. У широкому сенсі використовується як еквівалент назви тайванці.

Склад

У більш широкому (швидше географічному) сенсі всі мінські мови діляться на дві групи: південну (власне гоккієн, хайнань, пусянь) та північну (решта).

Південномінська мова включає тайванське наріччя, яке займає одне з перших місць за кількістю носіїв серед мінських ідіом.

Мінь

північні говірки

	Міньбей^[en]

	Шаоцзянь^[en]

Міньдунь

Міньчжунь^[en]

Пусянь^[en]

південні говірки

Гоккієн

	Сямень

	Гокло (тайванська)

Чаошань^[en]

	Лейчжоу^[en]

	Хайнанська мова^[en]

Література

Margaret Mian Yan (2006), Introduction to Chinese Dialectology, LINCOM Europa, ISBN 978-3-89586-629-6
Anne O. Yue (2003), Chinese dialects: grammar, The Sino-Tibetan languages, Routledge, с. 84—125, ISBN 978-0-7007-1129-1
Zhenxing Zhang (1987), Min Supergroup, у Stephen Wurm; Li Rong (linguist) (ред.), Language Atlas of China, Longman, B-12, ISBN 978-962-359-085-3
David Prager Branner (2011). Problems in Comparative Chinese Dialectology — the Classification of Miin and Hakka (PDF). Trends in Linguistics series. Т. 123. Berlin, New York: Mouton de Gruyter. ISBN 3-11-015831-0.
Jean DeBernardi (1991). Linguistic Nationalism: The Case of Southern Min (PDF). Philadelphia: University of Pennsylvania.
William H. Baxter; Laurent Sagart (2014), Old Chinese: A New Reconstruction, Oxford University Press, ISBN 978-0-19-994537-5
Nicholas Bodman (1985), The Reflexes of Initial Nasals in Proto-Southern Min-Hingua, For Gordon H. Fairbanks, Oceanic Linguistics Special Publications, т. 20, University of Hawaii Press, с. 2—20, ISBN 978-0-8248-0992-8, JSTOR 20006706
Jerry Norman (sinologist) (1973), Tonal development in Min, Journal of Chinese Linguistics, 1 (2): 222—238, JSTOR 23749795
Jerry Norman (1988), Chinese, Cambridge: Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-29653-3
Jerry Norman (1991), The Mǐn dialects in historical perspective, Languages and Dialects of China, Journal of Chinese Linguistics Monograph Series, т. 3, № 3, Chinese University Press, с. 325—360, JSTOR 23827042, OCLC 600555701
Kuang-yu Chang (1986), Comparative Min phonology (Ph.D.), University of California, Berkeley
Maria Kurpaska (2010), Chinese Language(s): A Look Through the Prism of «The Great Dictionary of Modern Chinese Dialects», Walter de Gruyter, ISBN 978-3-11-021914-2
Chinfa Lien (2015), Min languages, The Oxford Handbook of Chinese Linguistics, Oxford University Press, с. 160—172, ISBN 978-0-19-985633-6
Jerry Norman (2003), The Chinese dialects: phonology, The Sino-Tibetan languages, Routledge, с. 72—83, ISBN 978-0-7007-1129-1
Tsu-lin Mei (1976), The Austroasiatics in Ancient South China: Some Lexical Evidence (PDF), Monumenta Serica, 32: 274—301, doi:10.1080/02549948.1976.11731121, JSTOR 40726203
Gary F. Simons (2017), Ethnologue: Languages of the World (вид. 20th), Dallas, Texas: SIL International
Pang-Hsin Ting (1983), Derivation time of colloquial Min from Archaic Chinese, Bulletin of the Institute of History and Philology, 54 (4): 1—14