PROFILPELAJAR.COM

село Могилівці
рос. Могилевцы
Країна	Росія
Суб'єкт Російської Федерації	Брянська область
Муніципальний район	Климівський район
Поселення	Сачковицьке сільське поселення
Код ЗКАТУ:	15228850001
Код ЗКТМО:	15628460151
Основні дані
Населення	447 осіб (2010)
Поштовий індекс	243074
Географічні координати:	52°22′45″ пн. ш. 32°17′03″ сх. д. / 52.379166666667° пн. ш. 32.284166666667° сх. д.
Водойма	струмок
	Мапа
	; Могилівці

Могилівці^[1] (рос. Могилевцы) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Входить до Сачковицького сільського поселення. Населення становить 447 осіб (2010). У селі міститься пам'ятка української архітектури XVIII століття — Миколаївська церква 1761 року.

Положення

Лежить над струмком Овечка^[2] (або Горбач^[3], Чадинка^[4]).

Історія

У Гетьманщині та Російській імперії

Вперше згадується як село в акті Стравинського 1620 року^[4]. Після створення держави Війська Запорозького (України), належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини^[4]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав власницьку Ропську волость, до якої серед іншого належала слобідка Могилівці, у володіння землевласнику Михайлові Рубцю, право власності на яку було підтверджено в універсалі 1670 року гетьмана Дем'яна Многогрішного^[4]. Як зазначав історик Олександр Лазаревський, те, що Могилівці в 1665 році згадувалися вже як слобідка, вказувало на те, що попереднє село було розорене й наново поселене власником Михайлом Рубцем^[4]. 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь^[4].

За переписом Малоросії 1723 року, Могилівці були селом Ропської волості, мали 20 козацьких дворів, 27 дворів «ґрунтових» посполитих і 14 хат «бобилів»^[4]. Після смерті гетьмана Данила Апостола у 1734 році волость перейшла у державне володіння^[4]. 1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський^[4]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 86 дворів і 113 хат, з них козацьких: 28 дворів, 39 хат; козацьких підсусідських: 4 дворів і 5 хат; селянських: 44 дворів, 52 хати, 3 бездвірних хат; різночинських підсусідських: 10 дворів і 14 хат^[4].

З другої половини XIX століття село належало до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії Російської імперії^[2]. Станом на 1859 рік Могилівці були державним, козацьким і власницьким селом, у якому налічувалося 161 двір і 983 мешканців (479 чоловіків і 504 жінок), діяла одна православна церква^[3]. Село тоді лежало в 1-му стані повіту, на поштовому тракті з Новозибкова в Чернігів^[3]. Відстань до Новозибкова становила 28 верст^[3]. У 1885 році у селі було 116 дворів і 1088 жителів, православна церква та 4 вітряні млини^[5]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 1050 осіб (464 чоловіків та 586 жінок), з них 1040 православних^[6]. У 1901 році в селі налічувалося 1204 жителів (641 чоловік і 563 жінок)^[2].

Українська державність у 1917—1919 роках

Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії^[7]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту^[8]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія^[9]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки^[10]. Після російської радянської окупації України Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року^[11].

Радянські часи

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1859^[3]	983	—
1885^[5]	1088	+10.7%
1897^[6]	1050	−3.5%
1901^[2]	1204	+14.7%
2002^[12]	507	−57.9%
2010^[13]	447	−11.8%
Динаміка населення

Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії^[11]. З 1926 року — у складі Брянської губернії^[11], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області^[11]. З 1944 року в Брянській області^[11].

Населення

За переписом 2002 року чисельність населення села становило 507 осіб^[12]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 447 осіб^[13].

Пам'ятки

Дерев'яна церква святого Миколи Чудотворця 1761 року^[14]. Пам'ятка українського церковного будівництва XVIII століття^[14]. У середині ХІХ року перебудована, добудовано дзвіницю та бічні приділи^[14]. На початку XXI століття здійснено нову реконструкцію храму, розібрано стару та наново зведено дзвіницю^[14].