Матіас Енар

Матіас Енар
Mathias Énard
Матіас Енар на Паризькому книжковому салоні. Березень 2010 року.
Народився11 січня 1972(1972-01-11) (53 роки)
Ніор
ГромадянствоФранція Франція
Національністьфранцуз
Діяльністьпрозаїк, перекладач
Сфера роботифранцузька література[1], переклади з арабськоїd[1] і translations from Persian languaged[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materНаціональний інститут східних мов і цивілізацій і Луврська школаd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладАвтономний університет Барселони Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівфранцузька
Роки активності2003 — донині
Жанрроман, оповідання
Magnum opus«Досконалість пострілу» (2003)
«Зона» (2008)
«Розкажіть їм про битви, королів і слонів» (2010)
«Компас» (2015)
ЧленствоSocietat Catalana d'Amics de Marcel Proustd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
ПреміїҐонкурівська премія (2015)
CMNS: Матіас Енар у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Матіа́с Ена́р (фр. Mathias Énard; 11 січня 1972(19720111), Ніор) — французький письменник і перекладач, лауреат Ґонкурівської премії (2015) за роман «Компас»[4].

Біографічні дані

Матіас Енар здобув вищу освіту у Луврській школі як знавець сучасного мистецтва, а тоді вивчав арабську і перську мови в Національному інституті східних мов і цивілізацій. Слухав лекції перської мови в Бріжитт Сімон-Хаміді. 2000 року, після тривалого перебування на Близькому Сході, він переїхав до Барселони й співпрацював там із кількома культурними журналами. Переклав дві книжки — з перської та арабської. Брав участь у роботі редакційної колегії журналу «Inculte» в Парижі. З 2010 року Матіас Енар викладав арабську мову в Автономному університеті Барселони[5].

У 2003 році вийшов перший роман «Досконалість пострілу». Дія твору відбувається під час громадянської війни. Країну не вказано, але нею може бути Ліван[6]. Головний герой — снайпер, одержимий смертю. Про себе він каже:

Я сам не знав, хто я: стрілець чи мішень.

Оригінальний текст (фр.)
Je ne savais plus si j'étais celui qui tirait ou celui sur lequel on tirait.

Наступного року цей твір здобув Премію п'яти континентів франкофонії[fr], Премію Едме Ларошфуко[fr] й був відзначений на Фестивалі першого роману[fr][7].

У 2005–2006 роках Матіас Енар був стипендіатом Французької академії в Римі.

У 2008 році він опублікував у видавництві «Actes Sud» роман «Зона» про ізраїльсько-палестинську війну. Автор, з його слів, «хотів створити сучасну епопею». Роман має цікаву особливість: на всіх його п'ятиста сторінках простягається одне речення від першої особи[8]. «Зону» нагороджено Грудневою премією[fr], Літературною премією «Кандід»[fr] і Книжкова премія радіостанції «France Inter»[fr].

2010 року в тому ж видавництві вийшло оповідання Енара «Розкажіть їм про битви, королів і слонів». Йдеться про перебування Мікеланджело в Константинополі, куди він прибув 13 травня 1506 року на запрошення султана Баязида II. Показано толерантний і цілком європейський Константинополь, що приймав євреїв, яких вигнали з Іспанії католицькі королі. Це оповідання здобуло Ґонкурівську премію ліцеїстів (2010), Книжкову премію Пуату-Шаранта (2011)[9], Премію «Голос слухачів» (2011), а також відзнаку Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті.

2011 року Матіас Енар разом із графіком Тома Мареном і філософом Жульєном Безієм заснував у Парижі галерею «Scrawitch», яка влаштовує виставки естампів сучасних митців[10].

У 2012 році Енар опублікував роман «Вулиця злодіїв» — розповідь про пригоди молодого марокканця в Іспанії під час Арабської весни, коли почалися Протести в Іспанії (2011-2015)[es]. «Вулицею злодіїв» письменник відгукнувся на ці події, оцінив їх, а також дав свої погляди на акції протесту та повстання[11]. 2012 року в Бейруті роман здобув першу премію «Список кандидатів на Ґонкурівську премію: вибір Сходу», яку присудило журі із студентів із Лівану та інших країн Близького Сходу[12]. У 2013-му «Вулицю злодіїв» нагороджено Премією Літературної академії Бретані і Пеї-де-ла-Луар.

2015 року Матіас Енар здобув Ґонкурівську премію за роман «Компас», у якому йдеться про погляди Заходу на Схід. Головний герой роману, музикознавець Франц Рітер, щойно дізнавшись про свою смертельну хворобу, під час безсонної ночі у віденському готелі згадує свої численні поїздки на Схід[13].

На вересень 2015 року твори Енара опубліковано у 22 країнах[14], їх перекладено, зокрема, англійською, данською, івритом, іспанською, каталанською, нідерландською, німецькою, хорватською, чеською і японською мовами.

Твори

Авторські

  • La Perfection du tir, Actes Sud,‎ 2003 ; rééd. Babel, Actes Sud, n°903, 2008 — «Досконалість пострілу»
Премія п'яти континентів франкофонії, 2004
Премія Едме Ларошфуко, 2004
Відзнака на Фестивалі першого роману, 2004
  • Remonter l'Orénoque, Actes Sud,‎ 2005 — «Ще раз піднятися рікою Ориноко»
  • Bréviaire des artificiers (ill. Pierre Marquès), Éditions Verticales / Gallimard,‎ 2007 — «Підручник для підривників»
  • Zone, Actes Sud,‎ 2008 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1020, 2010 — «Зона»
Стипендія Тід Моньє Спілки французьких літераторів, 2008
Премія Кадму, 2008
Груднева премія, 2008
Премія «Кандід», 2008
Премія для початківців (Prix Initiales), 2009
Книжкова премія радіостанції «France Inter», 2009
  • Parle-leur de batailles, de rois et d'éléphants, Actes Sud,‎ 2010 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1153, 2013 — «Розкажіть їм про битви, королів і слонів»
Ґонкурівська премія ліцеїстів, 2010
Книжкова премія Пуату-Шаранта, 2011
Премія «Голос слухачів», 2011
Відзнака Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті, 2011
  • L'Alcool et la Nostalgie, Éditions Inculte,‎ 2011 (ISBN 978-2-916940-48-9)16 ; rééd. Babel, Actes Sud, n° 1111, 2012 — «Алкоголь і ностальгія»
  • Rue des voleurs, Actes Sud,‎ 2012 (ISBN 978-2-330-01267-0) — «Вулиця злодіїв»
Перша премія «Список кандидатів на Ґонкурівську премію: вибір Сходу», 2012
Премія «Roman-News», 2013
Премія Літературної академії Бретані і Пеї-де-ла-Луар, 2013
Ґонкурівська премія, 2015

Переклади українською

Екранізації творів Енара

  • «Відкритому серцю» (À cœur ouvert), 2012, фільм за мотивами «Ще раз піднятися рікою Ориноко». Режисер Маріон Лен

Примітки

  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. ↑ Le Goncourt 2015 remis à Mathias Enard ! (фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 3 листопада 2015.
  5. ↑ Notice d'autorité de la BnF.
  6. ↑ Стаття в журналі «Transfuge» [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], № 50, травень 2011 року
  7. ↑ Фестиваль першого роману — 2004, офіційний сайт. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 14 листопада 2015. {{cite web}}: символ нерозривного пробілу в |title= на позиції 25 (довідка)
  8. ↑ Zone, de Mathias Énard: «J'ai voulu faire une épopée contemporaine». Сайт газети «Le Monde» (фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 11 вересня 2008.
  9. ↑ «Mathias ÉNARD». Сайт Центру книжки і читання в Пуату-Шаранті. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.
  10. ↑ Сайт галереї «Scrawitch». Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 14 листопада 2015.
  11. ↑ «Rencontre avec Mathias Énard». Сайт «Oufipo», 19.10.2012. Перевірено 16.11.2015. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 14 листопада 2015.
  12. ↑ « RUE DES VOLEURS » DE MATHIAS ÉNARD, LISTE GONCOURT/LE CHOIX DE L'ORIENT. Paris Match. Процитовано 1.11.2012.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 20 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Grégoire Leménager. «Mathias Enard, le nouveau Balzac». Сайт «L'Obs». Перевірено 16.11.2015. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015.

Зовнішні зв'язки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Матіас Енар (чорно-білі)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Матіас Енар (барвисті)
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Матіас Енар