В середині 30-их років американська компанія Douglas сконструювала революційний транспортний літак Douglas DC-3. Літак мав високі льотні характеристики і велику місткість, що дозволило йому успішно продаватись не тільки в США, а і за кордоном. Окрім безпосереднього імпорту деякі країни купили ліцензію на виготовлення літака, серед останніх був і Радянський Союз. Випуск перших ліцензійних DC-3, які отримали позначення ПС-84 (Пасажирський літак, рос.пассажирский самолёт) почався на заводі № 84 ще в 1939 році в Хімках.
Після початку німецько-радянської війни завод був евакуйований в Ташкент, а літаки отримали нове позначення Лі-2 (на честь В. П. Лісунова, який впроваджував літак в виробництво). Також почався випуск воєнної модифікації Лі-2ВВ (Воєнний Варіант, рос.Военный Вариант), який використовувався як транспорний літак і бомбардувальник. Випуск літаків продовжувався до 1952 року і склав 4937 літаки в усіх модифікаціях.
Військовий варіант, як і цивільний, оснащувався двигунами М-62ІР (ліцензійним варіантом американського Wright Cyclone) потужністю 1000 к.с. (декілька літаків також мали двигуни М-88 потужністю 1100 к.с.). Захисне озброєння складалось з чотирьох 7,62-мм кулеметів ШКАС в носовій установці, верхній турелі і по боках літака. Пізніше в верхній турелі почали використовувати 12,7-мм кулемет УБТ. Максимальна маса бомбового навантаження складала 2000 кг, нормальна — 1000 (4 × 250 кг бомби на зовнішній підвісці)[3]
Спочатку літаки Лі-2 використовувались тільки як транспортні. В квітні 1942 була сформована 1-а авіатранспортна дивізія (101-й і 102-й полки), яка ввійшла в склад новоствореної авіації далекої дії (АДД). Через брак бомбардувальників деякі Лі-2 були модифіковані в польових умовах для бомбометання. Трохи пізніше на озброєння прибули вже заводські бомбардувальні Лі-2ВВ. До середини 1942 року бомбардувальних Лі-2 було вже 180 машин, і почалось переобладнання інших частин які літали на ТБ-3. До 1944 року в АДД вже було 5 дивізій (10 полків) з Лі-2ВВ.
Лі-2 використовувався для багатьох задач — транспортні перевезення, постачання припасів партизанам, десантування піхоти і перетягування планерів. Проте більшість операцій проводилась вночі, оскільки літак був повільним. Здебільшого нічне використання навіть впливало на планування операцій: коли в вересні 1943 року мала здійснюватись велика повітряно-десантна операція на Букринському плацдармі, висадку було вирішено проводити вночі, оскільки більшість екіпажів Лі-2 не мали достатнього досвіду польотів вдень.
Як бомбардувальник Лі-2 використовувався теж тільки вночі, цілями були комунікації і аеродроми в тилу противника. В цій ролі Лі-2 використовувались в усіх великих битвах 1942-45 років. Окрім дій проти військових об'єктів, Лі-2 також залучались до нальотів на міста. В лютому 1944 року вони здійснили масовані нальоти на Гельсінкі, Оулу, Котку і Турку, а в вересні — на Будапешт, Дебрецен і Сегед. Єдиний денний бомбардувальний наліт відбувся 7 квітня 1945 року — коли Лі-2 бомбили Кенігсберг.
10 травня 1945 року в складі 18-ї повітряної армії (АДД) було 593 Лі-2, що складало найбільшу кількість літаків за типом. Три дивізії було перекинуто на Далекий схід для участі в радянсько-японській війні, але там вони використовувались тільки як транспортні. В 1946 році всі Лі-2 дальньої авіації було передано в десантно-транспортні частини.[3]
Цивільне використання
Один Лі-2 входив до складу експедиції Північ-2 і 23 квітня 1948 року здійснив першу в історії посадку на Північному полюсі.[4]
Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877.(рос.)
.jpg)
,_Flag_of_Syria_(1980%E2%80%932024).svg){kind=small}
.svg){kind=small}
