Будувався серійно до 1952 року, було збудовано 20,000-30,000 машин[2][3]. Після смерті його творця М. М. Полікарпова в 1944 році перейменований в По-2 (на честь конструктора). Народне прізвисько «Кукурузник»[1][4] цей літак отримав за його активне застосування в сільському господарстві.
У-2 розроблявся для початкового навчання льотчиків і мав видатні пілотажні якості.
Історія створення
У 1927, на заміну У-1, Полікарповим створено безпечний літак початкового навчання У-2, «Навчальний-другий», який отримав всесвітнє визнання. Перший політ 24 червня 1927 здійснив льотчик-випробувач Михайло Громов. Він же, 7 січня 1928, підняв у повітря другий, доопрацьований, примірник У-2[5].
В ході поточного виробництва У-2 безперервно удосконалювався. Перші серійні У-2 почали надходити в навчальні школи в 1930. Протягом багатьох років У-2 були єдиними машинами початкового навчання в льотних школах та аероклубах ОСОАВІАХІМу. На ньому пройшли підготовку близько 100 тисяч льотчиків, які вчилися пілотувати у 30-х — 50-х роках[6]. Біплан активно використовувався як нічний бомбардувальник у період німецько-радянської війни. Експлуатація тривала з 1929 до 1959 рр.
У-2, разом з декількома іншими радянськими літаками вперше експонувався на 3-й Міжнародній авіаційній виставці в Берліні восени 1928.
У 1944, після смерті М. М. Полікарпова, У-2 перейменовано в По-2.
У-2ЛШ: легкий штурмовик; велика кількість передвоєнних літаків була перероблена в цей стандарт; озброєний одним кулеметомШКАС калібру 7,62 мм (0,30 дюйма), мав кріплення для 120 кг (264 фунтів) бомб плюс рейкові напрямні для чотирьох реактивних снарядів РС-82.
У-2ВС: основний літак радянських ВПС, використовувався старшим командним складом як літак зв'язку; понад 9000 екземплярів знаходилося на службі в 1945 р. під новим позначенням По-2ВС.
На основі По-2 польська PZL розробила власну модель CSS-13[pl][7]. Також вона випускала По-2 за ліцензією[7].
З огляду на мале бомбове навантаження в цілому матеріальні наслідки цих місій можна вважати незначними, але психологічний вплив на німецькі війська був помітним. Зазвичай У-2 атакували зненацька посеред ночі[en], постійно тримаючи німців насторожі й посилюючи стрес. Тактика передбачала політ на дуже малій висоті над землею, набір висоти для заходу на цільк, вимкнення двигуна і скидання бомб у планеруванні, через що присутність літака видавав лише свист вітру в кріпленнях крил і розриви бомб.[8][9]
Винищувачам Люфтваффе було надзвичайно важко збити «кукурудзник» через через два основні фактори: по-перше, У-2 летіли на рівні верхівок дерев, де їх було важко побачити і поцілити, а по-друге, німецькі винищувачі не могли летіти настільки повільно, щоб тримати У-2 у прицілі протягом достатнього періоду часу, оскільки максимальна швидкість цього літака приблизно дорівнює швидкості звалювання у таких винищувачів, як Messerschmitt Bf 109 і Focke-Wulf Fw 190[8].
Особливу роль У-2 грали у вуличних боях, коли відстані між радянськими і ворожими позиціями скорочувалися до кількох десятків метрів. В таких умовах звичайна бомбардувальна авіація не працювала з побоювання влучити по своїх, але досвідчені екіпажі У-2, що літали на малих швидкостях і висотах, могли з ювелірною точністю «укладати» бомби навіть в окремі будівлі.
Останні бойові вильоти «полотняні бомбардувальники» Полікарпова зробили в квітні 1945 року за програмними цілями в обложеному Берліні.
Повітряні сили КНДР використовували значну кількість По-2 для нічних нальотів на бази Командування ООН. Зі збиттям цих літаків винищувачами виникали проблеми: дерево-тканинний По-2 погано виявлявся радаром та летів надто низько й надто повільно. Відомий лише один випадок, коли По-2 вдалося збити (це зміг зробити Douglas A-1 Skyraider у 1953 році). Крім того, По-2 є єдиним біпланом, який зміг перемогти у бою з реактивним літаком: Lockheed F-94 Starfire під час спроби перехопити По-2 уповільнився до 160 км/год, що нижче його швидкості звалювання, і розбився[8].
↑ абCSS-13 (CSS S-13), 1948. samolotypolskie.pl(пол.). Процитовано 15 грудня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
↑Так, у вересні 1943 року екіпаж лейтенанта Шибанова, залишаючись непоміченим, пролетів над забитою військовими складами залізничною станцією Пологи під Мелітополем і скинув бомби на ешелон з боєприпасами. Серія потужних вибухів буквально стерла станцію з лиця землі. Після звільнення там нарахували 120 розбитих вагонів і сім локомотивів.