Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значущість, додавши посилання на надійні вторинні джерела, які є незалежними для цієї теми. Якщо значущість залишиться непідтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статтею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (грудень 2020) Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (грудень 2020) Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (грудень 2020)

Крайківський Пантелеймон Іванович
Прізвисько	Дрешер, Герасим, Дядько
Народився	22 березня 1891(1891-03-22) Різдвяни, Рогатинський повіт (Королівство Галичини та Володимирії), Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер	квітень 1945 (54 роки) Витань, Рогатинський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Польська Республіка
Діяльність	політик, громадський діяч
Партія	Комуністична партія Західної України

Пантелеймон Іванович Крайківський (22 березня 1891(18910322) року, с. Різдвяни, Рогатинський повіт, Австро-Угорщина — пом. квітень 1945 року) — борець за незалежність Украïни початку XX ст., громадський та політичний діяч, педагог, жертва сталінського терору.

Після навчання у Станіславській семінарії та трьох років вчителювання у с. Німшин, вступив до лав Украïнських січових стрільців (УСС). Учасник боїв у квітні-травні 1915 року за гору Маківка у Карпатах, поблизу с. Тухлі, яка призвела до відступу російських військ з Галичини. Потрапив у російський полон, перебував на засланні в Омську (чи Томську).

У 1918 році, після трьох років заслання, повернувся у Східну Галичину, котра була вже під владою Польщі. В роботі вчителем йому було відмовлено. Певний час переховувався, як і більша частина галицькоï інтелігенціï, згодом включився у революційну боротьбу. У лютому 1919 року взяв участь у створенні Комуністична Партії Східної Галичини (КПСГ), котру, 9 вересня 1920 року, було перейменовано на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Пантелеймон став членом КПЗУ, вплив якої зростав через успіхи НЕП-у й українізації в Українській Соціалістичній Радянській Республіці. Сприяв організації та діяльності читалень і товариств «Просвіта» у Рогатинському повіті. У 1923—1928 роках обраний членом Політбюро ЦК КПЗУ та делегатом ІІІ з'ïзду КПП та ІІ з'ïзду КПЗУ в місті Большево, під Москвою.

У кінці 20-х років П. Крайківський з дружиною Катериною проживали у Львові, він редагував прогресивний львівський часопис «Наше Слово» та займав посаду секретаря «Сельробу» — масової революційноï організаціï КПЗУ, яка піднімала робітників та селян до страйків і непокори щодо польських панів. Він мав дружні стосунки з Денисом Лукіяновичем (письменник, педагог, літературозеавець); та громадським діячем Антіном Володиславовичем Крушельницьким (письменник, публіцист, педагог, журналіст, редактор, видавець, літературознавець, громадський діяч). Після лютнево-березневого пленуму ЦК КП (б) у 1927 р., коли Москва усунула з посади Народного комісаріату освіти УСРР (УРСР) Олександра Яковича Шумського, П. Крайківський разом з товаришами КПЗУ-більшості «васильківцями» або «шумськістами» — Й. В. Кріликом (Васильків) та К. Савричем (Максимовичем) — виступив на захист позиції О. Шумського та зайняв опозиційну позицію до сталінської політики в УСРР. П. Крайківський не поїхав на відкликання Л. Кагановича (нібито для навчання, роботи чи відпочинку) в УСРР. На початку 30-х рр. він відійшов від революційноï роботи і знову оселився на родинному галицькому хуторі Клин. Провадив культурно-просвітницьку діяльність у селі Різдвянах, керував хором, категорично попереджав своїх колишніх соратників, не ïхати для своєї дальшої реалізації у Радянську Украïну, де почалися масові сталінські репресіï проти украïнськоï інтелігенціï (його соратників — членів КПЗУ було звинувачено в «украïнському буржуазному націоналізмі» і репресовано: А. Крушельницького, чотирьох його синів та дочку було розстріляно протягом 1934—1937 рр. (на Соловках і у Ленінграді); Й. В. Крілик (Орловська в‘язниця) отримав вищу міру наказання, страчено в лісі; К. Саврич (Максимович) відбував 10 р. в‘язниці у Біломор-балтійському таборі НКВД, позбавив себе життя). У 30-х рр.. П. Крайківський займався бджільництвом, продавав бочками мед у Львів, Варшаву та Відень, побудував за ці кошти власну хату. Давав гроші та бджільницьку продукцію у Комітети порятунку голодуючих для постраждалих (1932—1933 рр. Голодомор — геноцид української нації), станом на зараз відомо, що більшовики не пропускали продукти, а гроші — просто вилучали. Включення (вереснень 1939 р.) західноукраїнських земель до складу Радянського Союзу П. Крайківський сприйняв як окупацію, не співпрацював з місцевими комуністами та комсомольцями, відкрито говорив їм, що зраджують націнальній ідеї, працюючи на радянську систему. Його переслідували, за все життя П. Крайківський був десять раз заарештований (як поляками, так і окупантами-фашистами). Після повернення в 1944 р. радянської влади у Західну Украïну, за наказом радянського полковника — начальника УНКВД Николая Садовника — П. Крайківського намагалися застрілити. 5 квітня 1945 року Пантелеймона і його жінку Катерину взяли в полон поблизу дому озброєні спецгрупи УНКВС і повели в сторону лісу. Дружину Катерину після тортур через добу відпустили, дома ïï спаралізувало і вона незабаром померла. Пантелеймона Крайківського катували кілька днів у крайній до лісу хаті села Витань методом «розривання людини на частини»: прив'язали за руки і ноги до ліжок, які розтягували. Після кількох днів він пропав, що зробили з тілом — досі невідомо. Катерину Крайківську поховали на цвинтарі села Різдвяни, кілька десятиліть пізніше родина замінила табличку на її пам'ятнику, вписавши туди також ім'я безслідно зниклого Пантелеймона Крайківського: «В пам'ять Катерини і Пантелеймона Крайківського».

• «Спогади про Клин», О. Білан, Т. Гусар, 2008;
• «Трагедія КПЗУ», С. Грабовський, 2017;
• Реабілітовані історією [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]