PROFILPELAJAR.COM

Класична гітара
	Класична шестиструнна гітара
Класифікація	Струнний інструмент; Хордофон;
Класифікація Горнбостеля-Закса	321.322-5
Діапазон
Подібні інструменти	Гітара, Лютня
	Класична шестиструнна гітара у Вікісховищі

Класична (іспанська, шестиструнна) гітара — основний представник сімейства гітар, щипковий струнний музичний інструмент басового, тенорового і сопранового регістрів. У сучасному вигляді існує з другої половини XVIII століття, використовується як акомпанувальний, сольний і ансамблевий інструмент. Гітара має багаті засоби художньої виразності — застосування різноманітних прийомів звуковидобування, тембрального забарвлення.

Класична гітара має шість струн, основний лад яких — E, A, d, g, b, e¹ (мі малої октави, ля, ре першої октави, соль, сі, мі другої октави). Багато музикантів експериментували з додаванням струн (десятиструнна гітара Фердінандо Каруллі і Рене Лакота, п'ятнадцятиструнна гітара Василя Лебедєва, дев'ятиструнна, ГРАН -гітара та ін), однак такі інструменти широкого поширення не отримали.

Характерні особливості

Класична гітара має певні особливості:

Це акустичний інструмент. Звук посилюється лише дерев'яним корпусом гітари.
Використовуються струни з синтетики: нейлону, рідше — карбону. У дуже рідкісних випадках — струни з кишок тварин (жильні струни).
Найпоширеніші породи деревини для виготовлення корпусу класичної гітари: палісандр або червоне дерево для задньої деки і обичайок, ялина або кедр для верхньої деки. Гриф може бути виготовлений з кедра або червоного дерева.
Гриф гітари більш широкий — становить 53 мм, що, з одного боку, дозволяє легше притиснути потрібну ноту, але, з іншого боку, вимагає великих зусиль при грі (наприклад, для баре).
Струни зазвичай перебирають пальцями. Часто гітаристи під час гри використовують нігті, це дозволяє досягти кращого, яскравішого звучання.
Мітки ладів на грифі розташовані збоку, а не на площині грифа. Це відповідає стриманому дизайну гітари. На дорогих інструментах мітки ладів можуть бути відсутні.
У класичних гітар між головкою грифа і корпусом гітари розташовані тільки 12 ладів, а не 14, як у інших.
Зазвичай класичні гітари роблять без пластмасової пластинки (гольпеадора) під струнами. У цьому немає необхідності, так як немає медіатора (плектра), яким можна пошкодити корпус, а кожна зайва деталь на верхній деці погіршує її акустику. Виняток становлять гітари-фламенко, де по корпусу часто б'ють пальцями і нігтями — там така платівка просто необхідна.
Грають на класичній гітарі зазвичай без мікрофона чи підсилювачів. Однак, у великих приміщеннях, або в галасливій атмосфері використовують простий мікрофон, п'єзоелектричні звукознімачі: прикріпляється до верхньої деки (так звана «таблетка»), порожковий (вставляється замість нижнього порожка) — або контактні датчики.
Гра на класичній гітарі передбачає класичну посадку, при якій корпус гітари лежить на лівій нозі, а гриф розташовується під кутом близько 45° до підлоги. Для зручності під ліву ногу ставиться підставка. Останнім часом також з'являються так звані «супорти» — підставки, що встановлюються на коліно. У цьому випадку підставка під ногу не потрібна.

Складові частини класичної гітари

Основними частинами гітари є корпус, гриф і 6 струн. Корпус має 4 поверхні: передню, задню і дві бічних — ліву і праву. Вони називаються відповідно: верхня дека, нижня дека та обичайки^[1].

Верхня дека

Верхня дека впливає на милозвучність інструменту. Це ялинова або кедрова дошка, товщиною 2.5-4 мм, склеєна по поздовжній лінії з двох половин. В її контурі видно 2 опуклі частини — верхня і нижня — розділені увігнутістю. Трохи вище центру верхньої деки знаходиться розетка — круглий отвір, діаметром 8,5 см.^[1]

На нижній, більш широкій частині верхньої деки, знаходиться підставка. Вона являє собою прямокутну пластину довжиною 19-20 см і шириною 3 см з дерева твердих порід (чорного або палісандра). У центрі підставки є піднесення довжиною 8,4 мм з прорізом, в яку вставлений нижній поріжок — прямокутна платівка з кістки або пластику. Поріжок тримає струни піднятими над декою, закріплює їх нижні кінці і передає коливання струн корпусу. У нижній частині підставки є 6 отворів для закріплення нижніх кінців струн.^[1]

Верхня дека закріплена з внутрішньої сторони системою пружин — дерев'яних поперечок, що перешкоджають її деформації через натяжіння струн. В основі системи пружин лежать 2 поперечини, одна кріпиться поперек деки вище розетки, інша — паралельно їй нижче. Ці планки з'єднуються з двох сторін розетки двома іншими, похилими. На нижній частині деки поміщаються 2 планки, що утворюють тупий кут в найнижчій точці деки. Від поперечини, укріпленої нижче розетки, до цих 2 планок віялоподібно розходяться сім ретельно відшліфованих, невеликих планок різної товщини: три до однієї, три до іншої і одна посередині, по лінії склеювання деки з половин.^[1]^[2]

Нижня дека

Нижня дека, або задня стінка корпусу гітари, виготовляється з палісандра, кипариса, червоного, амарантового або іншого спеціального дерева. Складається вона з половин, а розмірами і контуром схожа з верхньою декою. Іноді для досягнення повного і м'якого звуку — нижня дека робиться з скрипкового клена. Кленові нижні деки властиві російській семиструнній гітарі. Але найкращі — палісандрові, що миттєво віддають яскравий звук. Також, нижня дека може бути зробленою з тонких половин однакової товщини, бути абсолютно плоскою — що характерно палісандру і червоному дереву, або злегка куполоподібної, тобто трохи опуклої форми. Якщо заздалегідь були обрані плоскі заготовки, то їх трохи вигинають під паром і склеюють. Саме тому, інколи, дерево всередині знаходиться під напругою. Дека з скрипкового клена може бути «довбленою», тобто мати різну товщину, нагадуючи при цьому деку альта або віолончелі. Наразі такі деки, що зроблені виключно з клена, можна побачити у старовинних інструментах або виготовлених на замовлення.

Обичайки

Обичайки — дві смуги шириною 9–10 см, що з'єднують деки між собою і утворюють бічні стінки корпусу. Виготовляються з того ж дерева, що і нижня дека. З'єднання обичайок з деками зміцнюється окремими смужками з австралійської ялини, які широкою стороною прикріплюються до обичайок, а вузькою — до дек^[1]. Обичайки також виготовляють за допомогою декількох зклеєних між собою слоїв шпону. За підтвердженням фахівців шпоновані мають краще звучання.

Гриф

Докладніше: Гриф (музика)

Гриф виготовляється найчастіше з клену, можуть використовуватися кедр, червоне дерево тощо. Його довжина 60–70 см, ширина 5–6 см і товщина 2,3 см. З лицьового боку гриф плоский, із зворотного — злегка опуклий. Він кріпиться до корпусу гітари в місці з'єднання обичайок допомогою закріпленого виступу, званого кілем (п'ятою або коліном). Плоска верхня частина грифа покривається накладкою — пластиною товщиною в кілька міліметрів з твердого дерева (чорного, палісандра). У накладку врізаються 19 металевих порожків, з них — кілька заокруглених догори. Відстань між ладами поступово збільшується, в міру наближення до верхнього кінця грифа.^[1]

На верхньому кінці грифа знаходиться голівка. Голівка продовжує гриф, розширюючись і відхиляючись назад. Виготовляється з цілісного шматка дерева, покривається тонкою пластинкою, зазвичай з палісандра. У голівці випиляні 2 поздовжніх отвори, кожний перетинають три кілочки з гвинтовим механізмом^[1].

Відомі гітаристи (класики)

Докладніше: Список гітаристів

Роланд Діенс

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Э. Пухоль. Школа игры на шестиструнной гитаре. — 1977. — Москва : Советский композитор, 1977. — С. 9-11. — 80000 прим.
↑ про форму розкосів див. також Bracing Styles for Classical Guitars [Архівовано 13 вересня 2014 у Wayback Machine.]