PROFILPELAJAR.COM

Кароль Ратгауз
Кароль Ратгауз
Karol Rathaus
	Зображення
	Кароль Ратгауз, бл. 1945
Основна інформація
Повне ім'я	Кароль Леонгард Бруно Ратгауз
Дата народження	16 вересня 1895
Місце народження	м. Тернопіль, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Дата смерті	21 листопада 1954 (59 років)
Місце смерті	м. Нью-Йорк, США
Громадянство	США; Австрія; Республіка Польща
Національність	єврей
Професія	піаніст, композитор, музичний педагог
Освіта	Віденська музична академія, Берлінська вища школа музики, Віденський університет
Інструменти	фортепіано
Жанри	класична музика
Псевдоніми	Леонгард Бруно
Заклад	Берлінський університет мистецтв і Квінс-коледжd
	Файли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ратгауз.

Кароль Ратгауз (пол. Karol Rathaus, Карл Леонгард Бруно Ратгауз, нім. Karl Leonhard Bruno Rathaus, псевдонім: Леонгард Бруно; 16 вересня 1895, Тернопіль — 21 листопада 1954, Нью-Йорк) — польський, німецький і американський композитор австрійського походження, піаніст, педагог.

Життєпис

Народився в 16 вересня 1895 року в Тернополі в сім'ї міського ветеринара австрійського єврея Бернарда Ратгауза і Амалії з дому Зіппер. Мав брата Рудольфа^[1] і сестру Дору. Почав складати музику в шестирічному віці^[2].

У 1913 році склав із відзнакою іспит зрілості в Першій тернопільській гімназії^[3] і вступив до Віденської музичної академії в клас композиції Франца Шрекера, проте з початком Першої світової війни був покликаний на військову службу і зміг відновити навчання лише в 1919 році. У 1920 році разом зі своїм учителем Шрекером переїхав до Берліна, щоб продовжувати освіту під його керівництвом в Берлінській вищій школі музики, однак через неможливість знайти заробіток в Берліні, протягом шести років проводив більшість часу у Відні, де почав набувати розголосу як автор фортепіанних п'єс і одночасно закінчив історичний факультет Віденського університету. Репутацію Ратгауза-композитора зміцнили його перша і друга симфонії, вперше виконані відповідно в 1924 році в Дармштадті (диригент Йозеф Розеншток) і в 1926 році у Франкфурті-на-Майні (диригент Герман Шерхен). Найбільшим успіхом стала прем'єра балету Ратгауза «Останній П'єро» (нім. Der letzte Pierrot, 1927) в Берлінській державній опері; опера «Чужа земля» (нім. Fremde Erde), поставлена там само три роки по тому, навпаки, зазнала невдачі. Від 1928 року Ратгауз, як театральний композитор, багато співпрацював із режисером Максом Райнгардтом, а в 1931 році дебютував як кінокомпозитор музикою до фільму Федора Оцепа «Вбивця Дмитрій Карамазов» (за романом «Брати Карамазови»).

У 1932 році емігрував із Німеччини, протягом двох років жив і працював у Парижі (продовжуючи співпрацювати з Оцепом, який теж сюди переїхав), потім у 1934—1938 роках у Лондоні, де серед іншого написав музику для спектаклю «Уріель Акоста» (п'єса Карла Гуцкова), який поставив театр «Габіма» для британських гастролей і частково відзняла на плівку компанія BBC, і балет «Закоханий лев» (фр. Le Lion Amoureux) для гастролей Російського балету Монте-Карло на сцені театру Ковент-Гарден (постановка Давида Лішина).

У 1938 році переїхав до США, де провів останні 16 років свого життя, оформивши перед тим польське громадянство для полегшення імміграції. У 1938 році написав музику для бродвейської постановки «Ірод і Маріамна» (англ. Herodes and Mariamne, театр Кетрін Корнелл). Від 1940 року викладав у Квінз-коледжі Міського університету Нью-Йорка. Продовжував займатися композицією, написавши, зокрема, Третю симфонію (1943), симфонічну поему «Драматичне видіння» (фр. Vision Dramatique; у 1945 році, на замовлення Дімітріса Мітропулоса), увертюру «Бухта Солсбері» (англ. Salisbury Cove; у 1949 році до 70 річчя Сент-Луїського симфонічного оркестру), однак вважав свою композиторську кар'єру занапащену нацистським переворотом і війною, тому приділяв більше уваги викладацькій діяльності. У 1952 році на замовлення Метрополітен-опери реконструював оригінальну оркестровку опери Модеста Мусоргського «Борис Годунов».

Піаніст і музикознавець Дональд Піроне, який навчався і викладав в тому ж Квінз-коледжі, захистив в 1984 році дисертацію, присвячену Ратгаузу, а згодом записав його фортепіанний концерт. Однак ґрунтовніше відродження інтересу до музики Ратгауза відноситься вже до кінця 1990-х років, коли Лондонський симфонічний оркестр, Німецький симфонічний оркестр Берліна і Симфонічний оркестр Словацького радіо випустили по диску з його творами; у 2000 році німецький музикознавець Мартін Шюсслер видав про Ратгауза книгу.