PROFILPELAJAR.COM

Дата:	6 листопада 1921 — 21 березня 1922
Місце:	Східна Карелія
Результат:	Перемога РРФСР

Карельське повстання
	Громадянська війна в Росії
Дата:	6 листопада 1921 — 21 березня 1922
Місце:	Східна Карелія
Результат:	Перемога РРФСР
Сторони
Північнокарельська держава; * Фінські волонтери	РРФСР
Командувачі
Василь Левонен (Ідеологічний лідер); Ялмарі Таккінен (Воєначальник); Оссіппа Боріссайнен (Член ради)	Олександр Гнатович Седякин (грудень 1921)
Військові сили
2500 осіб; 550 осіб (на листопад 1921)	13000 осіб
Втрати
50 вбитих; 150 поранених; 500 обморожені	352 вбитих та зниклих безвісти; 1042 поранених

Біломорська та Олонецька Карелія на карті розпаду Російської імперії

Карельське повстання (фін. Itäkarjalaisten kansannousu Східнокарельське повстання, Друга радянсько-фінська війна) — збройний конфлікт між Радянською Росією і Північнокарельською державою за підтримки фінських волонтерів на завершальному етапі Громадянської війни в Росії.

Передісторія

На початку XIX століття, після приєднання Фінляндії до Російської імперії, між Фінляндією і Олонецкою губернією починають встановлюватися тісні зв'язки, в тому числі культурні, що супроводжувалися двосторонньої міграцією населення і змішаними шлюбами.

До початку XX століття у Фінляндії сформувалася численна та активна карельська діаспора.

В 1906 році в Тампере пройшов установчий з'їзд «Союзу біломорських карелів». З'їзд затвердив статут, головною метою якого було проголошено об'єднання споріднених карельського і фінського народів, що населяли Олонецьку та Архангельську губернії, поліпшення духовного і матеріального становища біломорських карелів. Союз об'єднував близько 750 осіб, як громадян Фінляндії, так і підданих Російської Імперії. Пізніше члени «Союзу біломорських карелів» зіграли важливу роль в Карельському повстанні^[2], ставши його ідейними натхненниками та організаторами. Крім членів Союзу, в підготовці повстання брали участь члени «Карельського академічного товариства»^[3] (фін. Akateeminen Karjala-Seura, AKS), шюцкора, «Братів по ненависті» (фін. Vihan veljet) та інших організацій.

Не менш важливу роль у повстанні зіграла фінська діаспора, яка проживала на території Карельської трудової комуни і мріяла про «Велику Фінляндію», межа якого повинна була пройти по Неві, Свірі та від Повенца до Онезької затоки Білого моря^{[джерело?]}.

10 жовтня 1920 року в Гельсінкі був створений «Карельський союз», до керівництва якого увійшли представники правлячих кіл Фінляндії.^[4]^{[неавторитетне джерело]}

Причини війни

Невдоволення населення східної Карелії нестачею продовольства, важким економічним становищем, недоліками в політиці радянської влади;
Бажання виправити «ганебний мир» Тартуського договору, прагнення до створення «Великої Фінляндії» серед фінської політичної еліти та емігрантів зі східної Карелії^{[джерело?]}.

Пов'язані нагороди

Нагрудний металевий жетон «Чесному воїну Карельського фронту» — пам'ятний знак, встановлений наказом РВР № 570 від 5 березня 1922 року, їм нагороджували відзначилися червоноармійців і командирів.^[5]

Примітки

↑ Krivosheyev, Grigoriy (1997b). Soviet Casualties and Combat Losses in the Twentieth Century (вид. 1st). Greenhill Books. ISBN 1-85367-280-7. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 6 липня 2015.(англ.)
↑ Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 106—107, 110—114.
↑ User, Super. Забута історія карельського чину проти більшовиків — Часопис Січовик. sichovyk.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.
↑ Білофінська авантюра в Карелії 1921—1922 років // Радянська історична енциклопедія / редколл., Гл. ред. Е. М. Жуков. Т. 2. — М .: Велика Радянська енциклопедія, 1962. — С. 275—277.
↑ П. А. Кабанов. Сталеві перегони. М., «Воениздат», 1973. стор.45