В листопаді 2023 року Володимир Зеленський та тогочасний Головнокомандувач ЗСУ вступили в заочну полеміку щодо ситуації на російсько-українському фронті.[4] Якщо Валерій Залужний заявляв, що український наступ зайшов в глухий кут і тому потребує нових підходів та радикальних змін, то Зеленський з ним не погоджувався[4]. Якщо Валерій Залужний заявляв, що бої перейшли в позиційну фазу і ЗСУ треба думати про стратегічну оборону, то Володимир Зеленський наполягав, що український наступ ще не вичерпав свого потенціалу, і українці повинні воювати, аж поки не вийдуть на кордони 1991 року[5].
Після цього представники команди Зеленського ініціювали критичні випади на адресу Головнокомандувача ЗСУ.[4] Його звинувачували у поразництві та небажанні воювати до переможного кінця, ставили в вину намір захистити кандидатську дисертацію та трагічну загибель його помічника Геннадія Частякова[6].[5] Особливу активність проявляла депутатка від партії «Слуга народу» Мар’яна Безугла, яка просто вимагала відставки Валерія Залужного.[4] 19 грудня 2023 року Володимир Зеленський під час своєї пресконференції повідомив, що «військові запропонували додатково призвати 450—500 тисяч людей».[7][4] Натомість Валерій Залужний, виступаючи в етері телемарафону«Єдині новини», сказав, що жодних конкретних подань на Кабінет Міністрів України чи законопроєктів про мобілізацію до Верховної Ради України ЗСУ не робили та й не мають права цього робити, оскільки Генеральний штаб ЗСУ, на відміну від Президента та Кабінету Міністрів, не має права законодавчої ініціативи.[8]
Одним із передвісників звільнення Головнокомандувача називали звільнення 3 листопада 2023 року командувача Сил спеціальних операцій Віктора Хоренка, яке відбулось за ініціативою новопризначеного Міністра оборони Рустема Умєрова, але без участі Залужного.[9] 7 листопада видання BBC Україна, оцінюючи можливу відставку Залужного, написало[5]:
Так, ця відставка відповідатиме закону. Але вона очевидно не відповідатиме очікуванням суспільства від влади. І зовсім не факт, що суспільство, а особливо та його частина, яка зі зброєю в руках захищає саме право України на існування, поставиться до цього кроку спокійно.
Своєю чергою, в листопаді 2023 року Офіс президента публічно заявляв, що конфлікт між президентом і головнокомандувачем не існує.[9][2]
Кадрові зміни
29 січня 2024 року низка медіа та посадовців заявили, що Зеленський звільнив Залужного.[10] Після витоку такої інформації речник ОП Сергій Никифоров публічно заявив, що звільнення не відбулось. Достеменно причина відкладення рішення невідома, але однією з гаданих версій стала відмова обох претендентів на цю посаду, Олександра Сирського й очільника ГУР Кирила Буданова.[9]
8 лютого 2024 року Володимир Зеленський своїм указом звільнив генерала Валерія Залужного та призначив на його посаду генерал-полковника Олександра Сирського.[2][11] Наступного дня — Начальника Генерального штабу ЗСУ Сергія Шапталу.[12]
25 лютого Володимир Зеленський заявив, що Олександр Сирський проводить аудит серед бригад ЗСУ для з'ясування ситуації щодо резервів, ротацій, підготовки та оснащення.[15] Після цього, 2 березня, він анонсував кадрові зміни серед командувачів бригад, оскільки, за його словами, деякі командири не мають достатніх підготовки та досвіду.[16]
Кадрові зміни в вищому керівництві ЗСУ продовжилися і в наступні місяці. 4 березня 2024 року Володимир Зеленський указом № 140/2024[17] звільнив генерал-майора Дмитра Герегу з посади командувача Сил підтримки ЗСУ та призначив указом № 141/2024[18] на цю посаду Олександра Яковця[19]. А вже 9 травня Володимир Зеленський своїм указом № 315/2024 знову призначив Дмитра Герегу командувачем Сил підтримки ЗСУ.[20][21]
11 квітня 2024 року hromadske повідомило, що за даними, отриманими ним від Командування Сухопутних військ ЗСУ, Сергій Літвінов та Андрій Ковальчук не звільнені з лав ЗСУ, а переведені на інші посади.[24][25] Так генерал-майор Сергій Літвінов призначений заступником начальника Національного університету оборони України, а генерал-майор Андрій Ковальчук — начальником Одеської Військової академії.[24][25]
15 квітня 2024 року пресслужба оперативного командування «Захід» повідомила про призначення командувачем військ ОК «Захід» бригадного генерала Володимир Шведюка.[26][27] 16 квітня 2024 року пресслужба оперативного командування «Південь» повідомила, що новим командувачем військ ОК «Південь» призначено бригадного генерала Геннадія Шаповалова.[28][29]
Олександр Сирський, призначений на посаду Головнокомандувача ЗСУ після зняття Валерія Залужного, в інтерв'ю Укрінформу сказав[44][45]:
У військових є один обов'язок — ми не обговорюємо наказів, ми їх виконуємо. Тож якщо у Президента країни, Верховного Головнокомандувача, були причини для такої заміни, особливо під час активної фази війни, — це означає, що ці причини — вагомі.
Сам президент Володимир Зеленський описав кадрові зміни «перезавантаженням», необхідністю змінити підхід до ротацій, мобілізації та управління фронтом.[2]
Володимир Кличко в інтерв'ю німецькомовному виданню Focus online на запитання «Чи бачите ви ризик у заміні керівництва країни у воєнний час?» (нім.Sehen Sie ein Risiko darin, die Führung des Landes in Kriegszeiten auszutauschen?) відповів:[46][47]
Якщо у воєнний час можна замінити головнокомандувача ЗСУ, то це ж стосується і президента, так? Ми живемо в умовах воєнного стану — все централізовано контролюється: суд, міліція, ЗМІ. Але ми все ще демократія. Не влада повинна командувати народом, а навпаки. Нам потрібні вибори, інакше у нас будуть такі умови, як у Росії.
Оригінальний текст (нім.)
Wenn man den Oberbefehlshaber der Streitkräfte in Kriegszeiten austauschen kann, dann gilt das auch für den Präsidenten, oder? Wir leben unter Kriegsrecht – alles wird zentral kontrolliert: Justiz, Polizei, die Medien. Aber wir sind immer noch eine Demokratie. Nicht die Regierung sollte den Menschen befehlen, sondern andersherum. Wir brauchen Wahlen, sonst haben wir Zustände wie in Russland.
Публікація Валерія Залужного в журналі The Economist викликала незадоволення в Володимира Зеленського, це було сприйнято як початок політичної кар'єри Головкома ЗСУ, тому ще в 2023 році стало зрозуміло, що його зняття з посади є лише питанням часу.[48] Попри те, що після свого звільнення Залужний зник з публічної сфери, його популярність у населення України і надалі залишилась високою.[48] Опитування, проведене у період з 22 лютого по 1 березня 2024 року соціологічною компанією SOCIS на замовлення ресурсу Цензор. НЕТ показало, що якби вибори Президента України відбулися в 2024 році, то серед тих, хто визначився та піде на вибори, найбільшу підтримку, 41,4 % голосів, отримав би саме Валерій Залужний, другу сходинку зайняв чинний президент з 23,7 %, третю — Петро Порошенко.[49][48] А, у випадку виходу Залужного та Зеленського до другого туру виборів, перемога першого стала б ще переконливішою — 67,5 % проти 32,5 %.[49][48]
Анонсоване призначення Валерія Залужного є вигідним для Зеленського.[48] Залужний, попри відсутність дипломатичного досвіду, закінчив магістратуру в Острозькій академії за спеціальністю «Міжнародні відносини», має повагу у західних партнерів України.[48] Призначення послом до Лондона віддалить його від політичного життя в Україні, змусить працювати в команді нинішнього президента в МЗС, коли міжнародний напрямок політики в Офісі президента курує Андрій Єрмак та дозволить Зеленському закрити порожнечу в дипломатичному корпусі, котра виникла ще в липні 2023 року, після звільнення з цієї посади Вадима Пристайка.[48] Тоді на Вільнюському саміті НАТО на зауваження міністра оборони Великобританії Бена Воллеса, що «Україні варто висловлювати більше вдячності за надану допомогу озброєннями», Володимир Зеленський відповів «Можемо зранку прокидатися і дякувати міністру особисто».[48] Вадим Пристайко спробував згладити конфлікт з союзниками, водночас висловившись критично щодо репліки Зеленського: «Я не думаю, що цей сарказм — це здоровий сарказм. Ми не маємо показувати росіянам, що є щось, щось між нами. Вони мають знати, що ми працюємо разом», після чого був звільнений.[48] Однак співбесідники BBC News Україна в дипломатичних колах вважають, що це стало лише приводом, а справжньою причиною звільнення Вадима Пристайка стало те, що він віддавна впав у немилість Андрія Єрмака, голови Офісу Президента України.[50]
Деякі призначення викликали занепокоєння в українському суспільстві та західних медіа. Зокрема, сумніву піддавали особистість нового головнокомандувача Олександра Сирського: з одного боку, на його рахунку успішна оборона Київщини, контрнаступ на північ від Харкова та Слобожанська наступальна операція, а з іншого — виснажлива й неоднозначна битва за Бахмут, яка завдала українському війську значних втрат.[2][9] До цієї битви західні медіа називали його досвідченим і шанованим командиром,[51] але на момент призначення вони були менш компліментарні, наприклад, Politico заявило про суперечну репутацію офіцера й назвало Сирського «м'ясником» та «генералом 200».[52][53] Видання Politico використало термін навіть в назві статті про заміну Головнокомандувача — «англ.Zaluzhny is out, the ‘butcher’ is in» (укр.Залужний пішов, «м'ясник» прийшов), а щодо ролі Сирського у битві за Бахмут написало, ніби генерал посилав солдатів хвиля за хвилею у «м'ясорубку»[52][53]. Про те, що після боїв за Бахмут, де полягли тисячі українських військових, в ЗСУ за Сирським поширилося прізвисько «м'ясник», написала й New York Times[52][54]. А британське агентство новин Reuters звернуло увагу на ранні етапи біографії Сирського, який народився в 1965 році біля Владимира, на території Росії, де провів свої дитячі та юнацькі роки, в Україну переїхав разом з батьками лише в 1980-х, а також його початкову військову освіту в Вищому загальновійськовому командному училищі у Москві[52].
18 травня 2024 року на сайті американської газети Вашингтон пост вийшла стаття про Андрія Єрмака під назвою «Головний помічник Зеленського маніпулює владою, дратує критиків — і не вибачається» (англ.Zelensky's chief aide flexes power, irks critics — and makes no apologies), в якій, зокрема, сказано[57]:
Близькість Єрмака до президента — і очевидний вплив на нього — викликала шквал звинувачень: у тому, що він недемократично консолідував владу в офісі президента; керував непотрібною чисткою вищих посадовців, включаючи головнокомандувача генерала Валерія Залужного; обмежив доступ до Зеленського; і прагнув особистого контролю над майже кожним важливим рішенням під час війни.
Оригінальний текст (англ.)
Yermak’s closeness to the president — and evident influence over him — has drawn a barrage of accusations: that he has undemocratically consolidated power in the president’s office; overseen an unneeded purge of top officials, including commander in chief Gen. Valery Zaluzhny; restricted access to Zelensky; and sought personal control over nearly every big wartime decision.
Повернулася з фронту. Новий керівник фронтом генерал Содоль — злочинець. Сирський дозволив йому поставити «своїх»: Галушкіна, Соколова, Луценка. Не за навиками, а за належністю до генеральскої фракції Содоля. Галушкін завалив оборону Харківщини. Добилася його заміни. Тепер тут Драпатий. Після цього Содоль намагався мене блокувати по всьому фронту. Соколов має кримінальне провадження по Чонгару і зараз відповідальний за ділянку фронту. Луценко пропустив прорив Очеретиного на Покровськ і не покараний.
7 червня 2024 року британська газета The Times написала статтю про вплив Андрія Єрмака на Зеленського та його амбіції, і з посиланням на інсайдерів видання, сказала, що Єрмак причетний до звільнення Валерія Залужного та віцепрем'єра Олександра Кубракова[59][60]:
Тим часом військові чиновники звинуватили 52-річного Єрмака в тому, що він утримував генерала Валерія Залужного подалі від президента та зрештою організував його звільнення з поста голови збройних сил у лютому. Єрмак, стверджують вони, вважав Залужного конкурентом своєї влади.
Оригінальний текст (англ.)
Military officials, meanwhile, have accused Yermak, 52, of keeping General Valery Zaluzhny away from the president, and eventually orchestrating his dismissal as head of the armed forces in February. Yermak, they claim, considered Zaluzhny a rival to his authority.
Зазвичай про призначення послів повідомляють вже після узгодження всіх формальностей та коли вже є агреман (згода) від іноземної держави. У випадку із Залужним влада оголосила вже про перший етап тривалої процедури призначення — погодження кандидатури президентом.
