Золтан Латинович
угор. Latinovits Zoltán
Народився	9 вересня 1931(1931-09-09)[1] Будапешт, Угорське королівство
Помер	4 червня 1976(1976-06-04)[1] (44 роки) Balatonszemesd, Siófok Districtd, Шомодь, Угорщина
Громадянство	Угорщина
Діяльність	кіноактор
Alma mater	Budai Ciszterci Szent Imre Gimnáziumd (1949) і Будапештський університет технології та економіки (1956)
Мова творів	угорська
Мати	Katalin Gundeld
Родичі	Pál Latinovitsd і Каролі Гундель
Брати, сестри	Іштван Буйтор і Károly Frenreiszd
Автограф
Нагороди	Премія імені Кошута (1990) Премія Ясаї Маріd (1966) Премія імені Бели Балажаd (1970) Silver Shell for Best Actord (1970) Заслужений артист Угорщиниd (1975) почесний громадянин[d] (2015)
Золтан Латинович у Вікісховищі

|Примітки=

Золтан Латинович (угор. Latinovits Zoltán; 9 вересня 1931, Будапешт — 4 червня 1976, Балатонсемеш) — угорський актор театру і кіно.

• Народився в заможній столичній сім'ї.
• Батьки розлучилися незабаром після народження сина.
• Отримав архітектурну освіту, займався живописом, взагалі був широко обдарованим і освіченою людиною.
• Дебютував в кіно в 1959.
• Знімався у найбільших вітчизняних і європейських кінорежисерів (Хуан Антоніо Бардем, Міклош Янчо, Золтан Хусарік, Андраш Ковач, Золтан Фабрі Золтан Фабрі).
• На рубежі 1960-1970-х був найпопулярнішим кіноактором Угорщини.
• Відомий також виконанням віршів Ендре Аді і Аттіли Йожефа.
• Загинув під колесами поїзду на станції Балатонсемеш при нез'ясованих обставинах. Є різні свідоцтва, в тому числі такі що це був нещасний випадок. Але оскільки поет Аттіла Йожеф, образ якого Латинович втілив у кіно, кінчив життя самогубством кинувшись під поїзд у 1937 у цій же місцевості, а сам Латинович останній час страждав депресією, смерть Золтана Латиновича діагностували як «самогубство». Кілька поетів, серед яких найбільш відомий Дюла Йєш, присвятили Латиновичу прощальні вірші.

• 1962 — «Спадщина скарбника Стамбула» — Тодор Крістіан
• 1963 — «Фото Габера» — Ґабор Чакі
• 1965 — «Без надії» — Імре Веселька
• 1965 — «Перстень з русалкою» — Кальман Борші
• 1965 — «Світло за шторами» — Ґабор Тот
• 1967 — «Холодні дні»
• 1967 — «Угорський набоб» — Рудольф
• 1967 — «Доля Золтана Карпаті» — Рудольф
• 1967 — «Зорі та солдати» — Миклош Янчо
• 1967 — "Тиша і крик Миклош&" — Янчо
• 1968 — «Зірки Еґера» — Імре Варшані
• 1969 — «Професор злочинного світу» — Красунчик
• 1971 — «Синдбад» — Золтан Хусарік — Синдбад
• 1971 — «Королева чардашу»
• 1974 — «Незавершена фраза»
• 1976 — «П'ята печать»

• 1966 — Премія імені Марі Ясаі
• 1970 — Премія імені Бели Балажа
• 1975 — Заслужений артист УНР^{[перевірити]}
• 1990 — Премія імені Кошута (посмертно)

• Єдиноутробний брат актора Іштвана Буйтора і композитора і рок-музиканта Кароя Френрейса
• Його мати, Каталіна Гундель, прожила 100 років і померла в 2010, переживши двох синів, Золтана Латинович і Іштвана Буйтора.

• Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич — Москва, «Советская энциклопедия», 1987. — с. 228—229
• Якубович О., Золтан Латинович, в сборнике Актёры зарубежного кино. Выпуск 9. — М., 1975. — с. 125—143
• Hegyi B. Latinovits: legenda, valóság, emlékezet. Budapest: Gondolat, 1983
• Ablonczy L. Latinovits Zoltán tekintete: dokumentumok, tűnődések, beszélgetések. Budapest: Minerva, 1987
• Szigethy G. Latinovits: jelenetek egy színész életéből. Budapest: Gabo Kiadó, 1999

• Страница [Архівовано 3 листопада 2016 у Wayback Machine.] на сайте IMDB
• Сайт музея Латиновича [Архівовано 16 квітня 2012 у Wayback Machine.]