PROFILPELAJAR.COM

Мирон Титович Заячківський
Мирон Титович Заячківський
	Заячківський Мирон
Ім'я при народженні	Мирон Титович Заячківський
Народився	18 листопада 1897; м. Коломия
Помер	3 листопада 1937 (39 років); Сандармох, РРФСР
Поховання	Сандармох
Країна	Австро-Угорщина; Польща; СРСР СРСР
Діяльність	політичний діяч, публіцист
Партія	Комуністична партія Західної України
Батько	Заячківський Тит Йосипович
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Заячківський.

Миро́н Ти́тович Заячкі́вський (псевдо — Косар-Заячківський; 18 листопада 1897, м. Коломия — 3 листопада 1937, Сандармох) — український та радянський політичний діяч, публіцист, полковий лікар 1-ї бригади УСС УГА, лікар у 402-му Галицького полку 45-ї дивізії ЧУГА, член політбюро ЦК КПЗУ. Жертва більшовицького терору. Син Тита Заячківського та молодший брат нотаріуса й українського комісара Коломиї Романа Заячківського.

Життєпис

Народився в Коломиї (за іншими даними в с. Довге) на Галичині в родині правника Тита Заячківського. 1899 р. його батько переведений на посаду радника Вищого крайового суду і родина Заячківських переїхала до Львова.

1907 р. Мирон вступив до львівської української академічної гімназії. Брав активну участь у діяльності учнівських і студентських таємних гуртків.

1914 р. виїхав до Відня. Мобілізований до австрійського війська. Під час першої світової війни потрапив у російський полон. Після звільнення, у 1917–1918 рр. навчався на медичному факультеті Львівського університету.

Був діяльним членом організації «Інтернаціональна революційна соціал-демократія», яка 1919 р. увійшла до складу Комуністичної партії Східної Галичини. Під час українсько-польської війни 1918—1919 рр. був полковим лікарем 1-ї бригади УСС УГА та брав участь у бойових діях проти поляків. У лютому 1920 р. з декількох галицьких бригад УГА, що перейшли на бік Червоної армії була створена ЧУГА і таким чином Мирон Заячківський вже став військовим лікарем у 402-му Галицького полку 45-ї дивізії 14-ї армії. Ще під час проходження військової служби у лавах Червоної армії вступив до лав КП(б)У.

Після демобілізації у 1922 р. — на викладацькій роботі, а також редагував партійні газети у Бердичеві. Від 1924 р. очолював відділ пропаганди та агітації Уманського окружного КП(б)У, у 1926–1928 рр. — відділ агітації ЦК КП(б)У у Харкові. Від 1928 — на підпільній роботі у Західній Україні. У 1928—1933 рр. — 1-й секретар та член політбюро ЦК КПЗУ, кандидат у члени ЦК КП Польщі. Працював також редактором журналу «Наша правда». Відкликаний до Харкова 1933 р.

Наприкінці 1933 р. заарештований у справі УВО, а 29 травня 1934 р. особливою трійкою НКВС при Колегії ГПУ УРСР засуджений за статтями 54-6-11 КК УРСР на 10 років ВТТ. Відбував покарання у табірному пункті Кремль на Соловках.

Постановою окремої трійки Управління НКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р. дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу Медвеж'єгорська.

4 квітня 1956 р. реабілітований посмертно Військовою Колегією Верховного суду СРСР.

Див. також: Список Сандармоху

Вшанування пам'яті

За радянських часів у Залізничному районі м. Львова була вулиця Заячківського, яка від 1992 р. названа іменем кошового отамана Антіна Головатого.

Джерела і література

Архів Розстріляного Відродження: матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920—1930-х років / Ушкалов О., Ушкалов Л. — Київ : Смолоскип, 2010. — С. 53, 218, 350. — ISBN 978-966-2164-17-6.
Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937–1938 роках. — 2-е, доопрацьоване і доповнене. — Київ : Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 74—76. — ISBN 966-7841-40-5.
Сизоненко Г. Мирон Титович Заячківський (Косар). — Львів : Каменяр, 1975. — 88 с.
Науменко К. Заячківський Мирон Титович [Архівовано 10 листопада 2017 у Wayback Machine.] Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.
Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 281.