За́хідно-Украї́нське товари́ство Лі́ги На́цій (ЗУТЛН) — організація уряду ЗУНР в екзилі, створена для захисту інтересів західноукраїнських (галицьких) політичних діячів перед Лігою Націй, зокрема обстоювання незалежності ЗУНР від Польщі. Активно діяла в 1922—1924 роках.
Заснування
За результатами Першої світової війни для вирішення питань повоєнного становища Європи було скликано Паризьку мирну конференцію, що засідала з січня 1919 до січня 1920 року. Одним із рішень конференції стало створення Ліги Націй — міжнародної організації, метою якої було підтримання миру та налагодження співробітництва між державами.
1919 року було створено Союз Товариств Ліги Націй[en] (СТЛН). Відповідно до його статуту, кожен край мав право на представництво в організації. Серед українських емігрантських кіл виникла ідея створити одне або кілька товариств з метою представлення українських інтересів у СТЛН. Правник та делегат УНРадиРоман Перфецький пропонував створити три товариства — для галицьких, наддніпрянських та кубанських українців, аргументуючи це тим, що таким чином українство матиме ширше представництво в СТЛН (кожен край мав 5 голосів), а суперечності серед українців будуть знівельовані[2].
Восени 1921 року українські емігранти у Відні створили Українське товариство прихильників Ліги Націй. Після цього Роман Перфецький запропонував Диктатору ЗУНРЄвгену Петрушевичу створити окреме товариство для представлення інтересів Східної Галичини в Лізі Націй та відстоювання українських прав на край[3]. Таким чином, 20-22 січня 1922 року відбулися установчі збори, на яких засновано Західно-Українське Товариство Ліги Націй, а його президентом обрано Романа Перфецького[4].
Склад та статут
Роман Перфецький, голова ЗУТЛН
Президію ЗУТЛН було обрано на установчих зборах у січні 1922 року; тоді ж було прийнято статут товариства.
Над розробкою статуту ЗУТЛН працювали Роман Перфецький та Юліан Романчук. Він складається із шести розділів та 28 параграфів. Згідно з документом, основною метою діяльності ЗУТЛН визначалося відновлення української державності в Східній Галичині («Західно-Української Галицько-Володимирської Держави») шляхом діяльності в межах Ліги Націй на підставі права націй на самовизначення. Товариство декларувало підтримку Ліги Націй[9][10].
1 квітня 1922 року ЗУТЛН надіслало запит до Союзу Товариств Ліги Націй (СТЛН) з проханням включити його до свого складу[12]. Водночас товариство намагалося підняти східногалицьке питання на Генуезькій конференції, однак його розгляд був заблокований Польщею та Францією[13]. На конгресі в Празі в червні того ж року ЗУТЛН було включено до складу СТЛН; при цьому Східну Галичину було визначено як окремий суб'єкт міжнародного права[13][14][8].
На рівні СТЛН Товариство захищало інтереси українського населення Східної Галичини, вказуючи на незаконність дій Польщі в регіоні[15].
15 березня 1923 року Рада послів держав Антанти ухвалила рішення щодо східних кордонів Польщі, за яким визнала суверенітет Другої Речі Посполитої над Східною Галичиною[16]. У таких умовах ЗУТЛН запропонували приєднатися до польського Товариства в Лізі Націй, на що 7 червня 1923 року Диктатор ЗУНР Петрушевич відповів відмовою[17].
На VII Конференції СТЛН 23 червня 1923 року членство ЗУТЛН було призупинено; після протесту українська делегація покинула конференцію, що відбувалася у Відні[18][17].
27 червня — 4 липня 1924 року в Ліоні, Франція, відбулося засідання Ради та Загальних зборів Союзу товариств Ліги Націй. Делегацію ЗУТЛН очолювали Р. Перфецький, А. Петрушевич та О. Марітчак[19]. Для засідання ЗУТЛН підготувало «Мотивоване письмо», написане з метою повернення організації до складу СТЛН, та «Меморіал про положення на західних українських землях під Польщею» для Комісії національних меншин[20]. Однак рішення конференції підтвердили усі попередні рішення Ліги Націй щодо Східної Галичини, тому зусилля делегації ЗУТЛН виявилися марними.
ЗУТЛН продовжувало свою діяльність надалі, однак перебувало у фінансовій та ідейній кризі й обмежувалося пропагандистськими виступами. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років діяльність товариства була де-факто паралізована[21].
Литвин Н.Віденський період уряду ЗУНР // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр.. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. — Вип. 18. — С. 268—272.
