Криміналізація проституції ― це кримінальне покарання за участь у проституції для людини, зайнятої проституцією, сутенера (посередника) або покупця (клієнта). В більшості країн проституція криміналізована протягом історії для всіх трьох сторін^[1], що не впливає на її скорочення та негативні наслідки. Декриміналізація різних форматів (декриміналізація для повій, повна декриміналізація, легалізація) тестується у світі з дуже різними результатами і є темою дискусій та досліджень.

Прихильники повної декриміналізації (для повії, сутенера та клієнта) стверджують, що скасування кримінальних санкцій створює безпечніші умови для людей, що займаються проституцією^[2], і допомагає боротися з торгівлею людьми. ЮНЕЙДС, ВООЗ, Amnesty International, Human Rights Watch, ЮНФПА та медичний журнал The Lancet закликали держави декриміналізувати проституцію в рамках глобальних зусиль для боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу та для доступу проституйованих до медичних послуг.^[3][4][5][6] Майже всі організації, якими керують проституйовані, виступають за декриміналізацію, і це, як правило, є їх основною метою.^{[7][8][9][10][11]} Деякі західні вчені також виступають за декриміналізацію.^[12] У червні 2003 року Нова Зеландія першою декриміналізувала проституцію^[13] з вимогою застосовувати безпечні сексуальні практики.^[14] Незважаючи на декриміналізацію, галузь залишається суперечливою.^[15]

Статистичні дані свідчать, що декриміналізація сутенерства і покупки сексу не попереджує, а збільшує торгівлю людьми^[16] і сприяє ризикам для проституйованих.^[17] У резолюції Європарламенту від 26 лютого 2014 року щодо сексуальної експлуатації та проституції і її впливу на гендерну рівність зазначено, що «декриміналізація секс-індустрії в цілому та забезпечення законності купівлі не є рішенням для захисту жінок та неповнолітніх від насильства та експлуатації, натомість, має протилежний ефект і ставить їх під загрозу більш високого рівня насильства».^[17]

Шведська модель протидії проституції, відома як неоаболіціонізм, на противагу традиційному підходу, декриміналізує проституйованих, а карає натомість покупців (клієнтів). Вона бере початок із шведського закону «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» і вперше застосована у 1999 році. У 2014 році Європарламент ухвалив резолюцію на користь шведської моделі, в якій закликав держави-учасниці криміналізувати купівлю проституції та пропонувати підтримку жертвам торгівлі людьми для виходу із проституції. На сьогодні 4 із 28 держав Євросоюзу (Швеція, Норвегія, Франція) повністю або частково прийняли цю модель. В Німеччині, Іспанії, Латвії та Литві йде робота над впровадженням. Велика Британія також розглядає цей підхід.

«Ключовим переконанням ООН є те, що всі жінки, залучені у проституцію, є постраждалими. Незалежно від того, називають вони себе „секс-працівницями“ чи ні, незалежно від того, чи вважають вони це роботою, ми вважаємо їх постраждалими. А тих, хто купує такі „послуги“, вважаємо тими, хто здійснює насильство проти жінок. Тому що ми не вважаємо, що проституція — це те, що жінки обирають через „любов до професії“, це — найбільш безнадійне, найбільш нездорове та принизливе, що може трапитись з будь-якою жінкою. Це наша позиція»^[18] (Заява виконавчої директорки ООН Жінки Пумзіле Мламбо-Нгука, 2020 рік)^[18]

З широкого спектру правових підходів до регулювання проституції. НГО, вчені та державні установи зазвичай виділяють 5 підходів^[19], хоча термінологія може різнитися між дослідженнями.^[20]

Проституція заборонена законом, розглядається як порушення людської гідності і моральних (як правило, релігійних) переконань. Моделі заборони (т. зв. прогібіціонізм) прагнуть «стримати сторони від участі в проституції, покаравши одну (як правило, жінок) або, дедалі частіше, обидві сторони».^[21]

• Класична криміналізація: до кримінальної відповідальності притягується виконавиця(-вець), а не покупець.
• Повна криміналізація: кримінальному покаранню підлягають виконавиця(-вець), покупець та будь-яка третя залучена сторона (усі, хто отримують прибуток від проституції в будь-якому місці чи середовищі). Цей підхід застосовують Китай, Росія, більшість країн Африки. У США, де кожен штат має власний кримінальний кодекс, проституція повністю заборонена скрізь, а з використанням презерватива законна лише в частині штату Невада; безконтактна проституція ― це сіра зона.^[19]

Криміналізація в більшості світу протягом історії людства не принесла позитивних результатів, досі будучи пов'язаною з високими показниками ІПСШ, насильством над проституйованими з боку покупців та переслідуванням їх поліцією. Страх перед юридичними наслідками стримує людей у проституції від пошуку послуг з охорони здоров'я та повідомлення про злочини. За криміналізації людей у проституції частіше ґвалтують, вбивають та дискримінують через їх маргіналізоване становище і переслідування поліцією.^[22]

Заняття проституцією законне, але експлуатація людей для проституції (втягнення, посередництво, торгівля людьми з метою прибутку) карається; таким чином, будь-яка третя сторона, яка вербує, наживається чи організовує людей у проституції, несе покарання.^[23] Прихильники моделі закликають уряди вживати необхідних заходів, трактуючи проституцію як рабство, а сутенерство як работоргівлю.^[19] Ця модель є перехідним кроком до неоаболіціонізму (Шведської моделі криміналізації покупця).

Модель протидії попиту (відома як шведська, північна, неоаболіціонізм або модель рівності) криміналізує покупця та сутенерів, а проституйовану особу декриміналізує та підтримує у виході з проституції. Покупка людини для сексу визнається злочином, а сама проституція насильством проти жінок. Проституйованим надається захист, реабілітація, профорієнтація й працевлаштування та інша допомога у виході з проституції. Інформаційні кампанії підвищують обізнаність населення щодо гендерного насильства, прав людини та сексуальної етики (роль згоди на секс у сексуальній активності та сексуальному насильстві).

Модель вперше впроваджена в Швеції в 1999 році і показує високу ефективність у боротьбі з проституцією^{[24][25][26][27][28]}. Підтримується ООН та Європарламентом^[29]. В різних формах її запровадили, крім Швеції, Норвегія (2009)^[30], Ісландія (2009)^[31], Північна Ірландія (2015)^[32], Ірландія (2017)^[33], Франція (2016)^[34]. Поза Європою модель прийняли Канада (2014)^[35] та Ізраїль (2018)^[36]. Над прийняттям моделі працюють Іспанія^[37], Латвія^[38] та Литва^[39]. У 2019 заяву про необхідність переходу від легалізації до шведської моделі зробила парламентська більшість Німеччини, відтоді працює над впровадженням^[40][41]. Велика Британія розглядає модель^[42].

У 2005 році Україна запровадила механізм боротьби з проституцією, частково відповідний шведській моделі: сувору кримінальну відповідальність за торгівлю людьми чи втягнення у проституцію, а штрафи замінено позбавленням волі^[43][44]. Проте покарання для покупців (клієнтів) наразі не передбачено, а проституйованих досі карають адміністративно. З 2017 року в Україні проходять акції та офіційні заходи за запровадження шведської моделі. Відповідно до порівняння наукових та законодавчих підходів України та Швеції, Україна вже сьогодні близька до шведської моделі.^[45]

Декриміналізація ― це відсутність кримінальних покарань за проституцію для проституйованих або для всіх трьох сторін. За рядом тверджень, декриміналізація відрізняється від легалізації,^[7] проте деякі дослідження спростовують наявність суттєвої різниці на практиці.^[46]

• Декриміналізація повій. Люди, що займаються проституцією, отримують такий самий захист і визнання, як і працівники інших галузей.
• Повна декриміналізація (впроваджена в більшості випадків) не передбачає покарання жодної зі сторін і не обмежує, хто може легально брати участь у проституції, не скасовуючи правових санкцій щодо торгівлі людьми. Цей підхід підтримує секс-бізнес.

Легалізація («регуляторна модель») ― проституція (повія), її покупка (клієнт) та залучення в неї (сутенер) законні, а відповідне законодавство контролює та регулює її.^[19] Обсяг та тип законодавства різняться залежно від країни і можуть регулюватися дозволами на роботу, ліцензуванням або зонами допуску. Проституція як секс-індустрія легалізована в 20 державах, з 2000-х  легалізація практикується в деяких державах Європи. Практикується в частинах Південної Америки, деяких територіях Австралії, частині окрузів штату Невада, в Німеччині (країна визнала неефективність легалізації і працює над переходом до нордичної моделі). Район червоних ліхтарів в Амстердамі є прикладом повної легалізації. Оскільки процес реєстрації часто є дорогим і трудомістким, вимагає законного проживання та може передбачати регулярні медичні огляди, найбільш маргіналізованим повіям доводиться залишатися незаконними, оскільки вони не можуть дотримуватись норм. Це найчастіше зустрічається серед меншин, іммігранток та бідних.

• Шведська модель протидії проституції
• Проституція у Швеції

1. ↑ McCarthy, B; Benoit, C; Jansson, M; Kolar, K (2012). Regulating sex work: Heterogeneity in legal strategies. Annual Review of Law and Social Science. 8: 255—271. doi:10.1146/annurev-lawsocsci-102811-173915.
2. ↑ The Canadian Alliance for Sex Work law Reform (2017). Safety, dignity, equality: Recommendations for sex work law reform in Canada (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 вересня 2020. Процитовано 4 листопада 2019.
3. ↑ New WHO guidelines to better prevent HIV in sex workers. World Health Organization. 12 грудня 2012. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 29 жовтня 2016.
4. ↑ Amnesty International publishes policy and research on protection of sex workers' rights. Amnesty International. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 17 травня 2021.
5. ↑ Human Rights Watch Affirm Support for Decriminalization. Global Network of Sex Work Projects. July 2014. Архів оригіналу за 24 квітня 2021. Процитовано 17 травня 2021.
6. ↑ HIV and sex workers. The Lancet. Elsevier. 23 липня 2014. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 23 лютого 2021. This Series of seven papers aims to investigate the complex issues faced by sex workers worldwide, and calls for the decriminilisation of sex work, in the global effort to tackle the HIV/AIDS epidemic.
7. ↑ ^{а б} Flowers, R. Barri (2011). Prostitution in the Digital Age: Selling Sex from the Suite to the Street. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. с. 49. ISBN 9780313384615. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021. There are some who support Nevada's legal prostitution industry in specific and the legalization or decriminalization of prostitution in general, such as the sex workers rights' organizations, COYOTO (Call Off Your Old Tired Ethics) and PONY (Prostitutes of New York). (...) There appears to be stronger support among prostitutes' rights groups and many self-employed sex workers for decriminalization than legalization of prostitution, as "legalization is understood to mean decriminalization accompanied by strict municipal regulation of prostitution."
8. ↑ Sanders, Teela; O'Neill, Maggie; Pitcher, Jane (2009). Prostitution: Sex Work, Policy and Politics. London: SAGE Publications. с. 101. ISBN 9781849204361. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021. Decriminalization continues to be at the heart of many sex worker rights organizations.
9. ↑ Carrabine, Eamonn (2020). Criminology: A Sociological Introduction. Abingdon: Routledge. с. 253. ISBN 9781351343824. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021. Sex workers' organisations have been campaigning against neo-abolitionist policies and the criminalisation of commercial sex as detrimental to their lives and working conditions, and advocate for the complete decriminalisation of prostitution (see Plate 12.2) (Macioti and Garofalo Geymonat 2016).
10. ↑ Tremblay, Francine (2020). Organizing for Sex Workers' Rights in Montréal: Resistance and Advocacy. Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield. с. 87. ISBN 9781498593908. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021. Sex workers' organizations and their allies favor decriminalization of prostitution because of the harms that stigmatization, discrimination, and criminalization bring to sex workers' lives and work.
11. ↑ Cruz, Katie (2020). 10. The Work of Sex Work. Prostitution, Unfreedom, and Criminality at Work. Criminality at Work. Oxford: Oxford University Press. с. 192—196. ISBN 9780198836995. The central and uniting demand of the sex worker rights movement around the world is the decriminalization of consensual adult sex work. (...) Sex worker rights activists and their allies are united on the need for decriminalization of prostitution-related activities. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
12. ↑ Lepp, Annalee; Gerasimov, Borislav (2019). Editorial: Gains and Challenges in the Global Movement for Sex Workers' Rights. Anti-Trafficking Review. antitraffickingreview.org (12): 4. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021. British journalist, radical feminist, and avid promoter of the Swedish model Julie Bindel has devoted a book chapter to examining why 'the majority of academics within the UK, US and elsewhere' support the rights of sex workers and call for decriminalisation of sex work. J Bindel, The Pimping of Prostitution: Abolishing the sex work myth, Palgrave McMillan, London, 2017, p. xxxiv.
13. ↑ Prostitution law reform in New Zealand. New Zealand Parliament. 10 липня 2012. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 23 березня 2018.
14. ↑ Prostitution Reform Act 2003 No 28 (as at 26 November 2018), Public Act 9 Sex workers and clients must adopt safer sex practices – New Zealand Legislation. www.legislation.govt.nz. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 4 листопада 2019.
15. ↑ Prostitution law reform in New Zealand. New Zealand Parliament. 10 липня 2012. Архів оригіналу за 10 вересня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
16. ↑ Open Letter to Amnesty International (PDF). 22 липня 2015. Архів оригіналу (PDF) за 15 August 2015. Процитовано 13 серпня 2015.
17. ↑ ^{а б} European Parliament resolution of 26 February 2014 on sexual exploitation and prostitution and its impact on gender equality. European Parliament. 26 лютого 2014. Архів оригіналу за 9 вересня 2020. Процитовано 15 червня 2020.
18. ↑ ^{а б} Decriminalisation of “Sex Work” Fatal Flaw in Proposed National Strategic Plan on Gender Based Violence. Uncensored Opinion (амер.). 28 липня 2020. Архів оригіналу за 5 жовтня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
19. ↑ ^{а б в г} Current Publications: Law, justice and rights: Prostitution: A Review of Legislation in Selected Countries (PRB 03-29E). Library of Parliament (en-CA) . Архів оригіналу за 9 March 2018. Процитовано 7 березня 2018.
20. ↑ Davy, Zowie (2020). The SAGE Handbook of Global Sexualities. London: SAGE Publications. с. 594. ISBN 9781529721683. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021.
21. ↑ Scoular, Jane (2015). The Subject of Prostitution: Sex Work, Law and Social Theory. Abingdon: Routledge. с. 7. ISBN 9781317696469. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021.
22. ↑ About the map of Sex Work Law | Sexuality, Poverty and Law. spl.ids.ac.uk. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 29 жовтня 2019.
23. ↑ Skillbrei, May-Len; Holmström, Charlotta (2016). Prostitution Policy in the Nordic Region: Ambiguous Sympathies. Abingdon: Routledge. с. 13. ISBN 9781317074533. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 23 лютого 2021.
24. ↑ Does Legalized Prostitution Increase Human Trafficking?. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
25. ↑ PROSTITUTION POLICY IN SWEDEN – TARGETING DEMAND (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 грудня 2020. Процитовано 14 травня 2021.
26. ↑ Human Trafficking and Regulating Prostitution (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
27. ↑ The Swedish Law That Prohibits the Purchase of A Sexual Service: Best Practices for Prevention of Prostitution and Trafficking in Human Beings. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
28. ↑ The Inquiry’s remit and work (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
29. ↑ Punish the client, not the prostitute. European Parliament. 26 лютого 2014. Архів оригіналу за 4 квітня 2020. Процитовано 13 травня 2021.
30. ↑ Amnesty International 2016. The human cost of 'crushing' the market (PDF). Amnestyusa.org. Архів оригіналу (PDF) за 12 квітня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
31. ↑ A new law makes purchase of sex illegal in Iceland. Jafnréttisstofa – The Centre for Gender Equality. Архів оригіналу за 12 червня 2018.
32. ↑ d'Urso, Joseph (June 2015). Buying sex a criminal offense under controversial Northern Ireland law. Reuters. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
33. ↑ Fisher, Anna. Lessons from Ireland on Prostitution. Nordic Model Now!. Nordic Model Now!. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 1 серпня 2019.
34. ↑ Murphy, Megan (6 квітня 2016). France adopts the Nordic model. Feminist Current. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
35. ↑ Haak, Debra. Canada's laws designed to deter prostitution, not keep sex workers safe. The Conversation. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
36. ↑ Harkov, Lahav. Israel becomes 10th country to criminalize hiring prostitutes. The Jerusalem Post. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
37. ↑ Calvo anuncia una ley para abolir la prostitución y recrudece el choque con Irene Montero. Архів оригіналу за 22 березня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
38. ↑ Decriminalising the sex trade will not protect its workers from abuse. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
39. ↑ LIETUVOS RESPUBLIKOS BAUDŽIAMOJO KODEKSO PAPILDYMO 1473 STRAIPSNIU ĮSTATYMAS.
40. ↑ Effectively fight human trafficking. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 14.05.2021.
41. ↑ Menschenhandel effektiv bekämpfen. CDU/CSU-Fraktion. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
42. ↑ MP launches Bill criminalising purchase of sex. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 14 травня 2021.
43. ↑ US Department of State: Ukraine. Архів оригіналу за 1 травня 2012. Процитовано 4 квітня 2010.
44. ↑ Sex In The City - Ukraine. Journeyman Pictures. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 4 квітня 2010.
45. ↑ «СКАНДИНАВСЬКА МОДЕЛЬ» ПРОТИДІЇ ПРОСТИТУЦІЇ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД І УКРАЇНА. scholar.google.com. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 13 січня 2022.
46. ↑ Germany-New-Zealand-A-Comparison-in-Prostitution-Law (PDF).