Секс-робота або сексуальні послуги — термін, яким в деяких країнах називають проституцію прихильники її легалізації.[1][2] В законодавстві більшості країн, включно з Україною, та в міжнародному праві термін відсутній, натомість вживається термін проституція[3]. У 1978 році колишня повія та активістка Керол Лі ввела термін «секс-робота» та «секс-працівник(-ця)», який набув ужитку в 1980-х.
Прибічники терміну вважають, що секс-робота стосується лише добровільних контактів дорослих за свідомою згодою, без будь-яких методів примусу, крім оплати.[4][5] Таким чином, термін не стосується торгівлі людьми та інших примусових практик, таких як дитяча проституція.
У відповідь прихильники проституції стверджують, що це заперечує вибір людей, що займаються проституцією, і що вибір зайнятися нею може надати повноважень. Вони стверджують, що феміністки базуються на уявленнях про сексуальність, побудованих патріархатом для регулювання сексуальності жінок.[8] Активістки, які підтримують секс-індустрію, стверджують, що криміналізація проституції завдає більшої шкоди жінкам та їх сексуальній автономії. «Жінка може займатися сексом безкоштовно, але як тільки вона отримує щось цінне за свої послуги, вчинок стає незаконним».[9]
↑Lutnick, Alexandra; Cohan, Deborah (November 2009). Criminalization, legalization or decriminalization of sex work: What female sex workers say in San Francisco, USA. Reproductive Health Matters. 17 (34): 38—46. doi:10.1016/S0968-8080(09)34469-9. PMID19962636.