Народився в бідній родині в 1815 році в Ліоні, дуже рано виявив любов і рідкісну схильність до творчості. В 19-річному віці подався до Парижу, розвивав свій талант копіюванням картин старовинних живописців в Луврської галереї, переважно голландських майстрів. Хоч короткий час навчався у Леона Коньє, як митець сформувався самостійно, не піддавшись впливу жодного з корифеїв тодішнього французького живопису. Похований в Пуассі (департамент Івлін), де був мером з 1846 року.
Творчість
Спочатку, щоб заробляти кошти на життя, Месоньє займався малюванням ілюстрацій до різних книг, наприклад до Біблії, «Загальної історії» Боссюе, «Несамовитого Роланда» Аріосто, романів Бернардена де Сен-П'єра, і вже в цих роботах виявив легкість, з якою давалася йому композиція, докладне знайомство з натурою і витончену завершеність виконання.
Взявшись потім за пензлі і фарби, став писати картини в дусі старовинних голландців, здебільшого незначного розміру, що зображують домашні сцени, переважно з фігурами в костюмах минулого сторіччя, що відрізняються чудовою характеристичністю, майстерним малюнком, дивовижною тонкістю і, водночас, соковитістю кисті, але в яких прагнення художника блищати досконалістю техніки переважає над ідеєю і серйозністю змісту. Маленькі картини художника, написані як правило на дерев'яних дошках або мідних пластинах і стилізовані під жанрові сцени XVII—XVIII століть, дуже високо цінувалися цінителями і колекціонерами[10]. З цього приводу Теофіль Готьє писав: «Хоча розмір картин і дуже малий, але місце, займане ним в ряду найвідоміших сучасних жанристів, дуже значне… творами Месоньє дорожать до такої міри, що вони купуються мало не на вагу золота»[11].
Одна з перших картин Месоньє (писаних найчастіше на дереві), «Гра в шахи» (1841), відразу виділила його з-поміж французьких живописців. Продовжуючи в наступних картинах брати сюжети з інтимного побуту старих часів Франції, задовольняючись як і раніше композиціями з однієї або з небагатьох постатей і не пускаючись в передачу сильних душевних порухів, він все вище і вище розвивав свою техніку і завдяки їй набував все більшої і більшої слави. З його творів тільки два можна назвати дійсно драматичними:
«Браво» (1852),
«Поєдинок» («La Rixe», 1855, в якому, до того ж, фігури крупніші ніж зазвичай).
Автопортрет, 1889
У 1860-х рр. художник розширив коло своїх завдань зображенням окремих форм і сцен часів революції, а також батальними сюжетами, але залишився при своїх колишніх якостях і недоліках, як то доводять, наприклад:
Є. В. Тарле в своїй популярній монографії «Наполеон» писав про відображення подій 1813—1814 років після поразки імператора в «Битві народів» в образотворчому мистецтві: «У французькому живописі неодноразово цей саме момент і події початку 1814 року служили темами для художників, причому в центрі їх уваги був Наполеон. Геніальна кисть Мейссоньє вловила настрій імператора. Він їде на бойовому коні між своїми гренадерами і похмуро до чогось придивляється, чого не бачать очі гренадер»[12].
Крім картин Мейссоньє неодноразово виставляв в паризьких салонах портрети, в яких однак його талант відбивається не особливо яскраво. Займаючись також гравіюванням, він створив кілька офортів власної композиції, чудових за майстерністю малюнка і делікатністю виконання.
Офорти з його картин відомі також у виконанні гравера Жюля Жакмара.
У 1890 зробив оновлення Національного товариства образотворчих мистецтв, став його президентом. Після його смерті на цю посаду був обраний Пюві де Шаванн, віце-президентом — Роден.
Визнання і спадщина
Користувався загальною пошаною, був обсипаний всілякими відзнаками і з 1861 року був членом Французького інституту; помер в Парижі в 1891 році. Ніколи твори художників не досягали при їх житті таких величезних цін, за які продавалися картини Мейссоньє, який отримав, наприклад, за «Кавалерійську атаку» і за «Наполеона I в 1814 р.» по 300 000 франків, а за «Наполеона III при Сольферіно» 200 000 франків (згодом ця картина була перепродана її першим власником за 850 000 франків).
У 1889 році Вінсент Ван Гог писав своєму брату Тео про творчість французького художника: «… для кожного, хто може протягом року споглядати твір Мейссоньє, для нього і на наступний рік знайдеться що в ній подивитися, чи не зважаючи навіть на те, що Мейссоньє був людиною, який створював у свої найщасливіші дні досконалі роботи. Я відмінно знаю, що у Дом'є, Мілле, Делакруа інший малюнок, але в кисті Мейссоньє є щось зовсім французьке, чого ніколи не могли б домогтися голландці; крім того, він сучасний»[13].
↑Мейссонье. БРЭ. Архів оригіналу за 13 листопада 2020. Процитовано 16 квітня 2019.
↑Савинская Л. Коллекция живописи князей Юсуповых — феномен художественной культуры России второй половины XVIII – начала ХХ века: пополнение и функционирование // Искусствознание. Журнал по теории и истории искусства. — 2013. — № 1—2 (10 січня). — С. 221—269.
.jpg)
