Ентомологі́чна збро́я — тип біологічної зброї, що використовує комах для атаки супротивника. Ідея такого використання існувала багато століть, але лише в 20-му столітті почала активно використовуватися для створення ефективної зброї. Зокрема, така зброя вже ефективно використовувалася Японією, а кілька інших країн розробляли або були звинувачені в розробці різноманітних видів ентомологічної зброї.
Опис
Ентомологічна зброя — певний тип біологічної зброї[1], що використовує комах або безпосередньо для атаки, або як вектор для доставки біологічних агентів, таких як збудники чуми або холери. Фактично існують три різновиди ентомологічної зброї[2]:
перший тип залучає зараження комах патогеном та розпилення їх над районом призначення[3]; ці комахи діють як вектори, заражаючи людей та тварин, яких вони здатні укусити;
другий тип ентомологічної зброї використовує комах для прямого знищення сільськогосподарських культур; у цьому випадку комах не обов'язково інфікують, проте вони повинні представляти загрозу для сільського господарства[3];
третій тип залучає незаражених комах, таких як бджоли або оси, для безпосереднього нападу на супротивника[2].
Стародавня історія
Ентомологічна зброя не є новою ідеєю; історики мають свідоцтва подібних методів у зв'язку з багатьма історичними подіями. Одним з прикладів може бути епідеміячуми14-го століття в Малій Азії, що згодом привела до смерті 30-60% населення Європи та стала відома як Чорна смерть[4]. Ця епідемія ймовірно вперше потрапила до Європи в результаті біологічної атаки за допомогою бліх-переносників чумиКримського міста Кафа (зараз Феодосія)[4].
Згідно з Джеффрі Локвудом, автором роботи «Шестиногі солдати» (Six-Legged Soldiers), найранішим використанням комах як зброї ймовірно було використання бджіл ранніми людьми[5]. Бджоли та їхні гнізда кидалися в печери та інші укриття, щоб змусити супротивника вийти на відкритий простір[5]. Локвуд також припустив, що Ковчег Заповіту міг бути смертельним через те, що він містив отруйних бліх[5][6].
За часів Громадянської війни в США Конфедерація звинувачувала Союз у навмисній інтродукціїклопа-арлекіна на Південь[1]. Ці звинувачення ніколи не були доведені і залишається велика ймовірність того, що ці комахи потрапили на Південь іншим шляхом[1].
Друга світова війна
Японія
Японія була єдиною країною, яка не тільки розробила, але у широких масштабах використовувала ентомологічну зброю протягом війни, майже виключно на території Китаю[7]. Загін 731, сумно відомий японський загін біологічної війни, використовував заражених чумою бліх та мух-переносників холери для зараження населення Китаю[7]. Японські військовики розповсюджували цих комах, зкидаючи з літаків бомби, на низькій висоті польоту, що були заповнені цими комахами[8]. Хвиля епідемій, що виникла в результаті цих дій, коштувала життя від 440 тис. до 500 тис. китайців[7][8][9].
Німеччина
Відомо, що Німеччина протягом війни проводила дослідження можливостей ведення ентомологічної війни[8]. Головною метою програм цієї країни було масове виробництво та розповсюдження на території супротивника колорадського жука (Lepinotarsa decemlineata), націлене на знищення джерел харчування супротивника[8]. Цей жук вперше потрапив до Німеччини в 1914 році як вид, інтродукований з Північної Америки[10]. Немає жодних даних, що б вказували на дійсне використання колорадського жука як зброї будь-якою країною[10], проте відомо про роботи зі створення такої зброї в Німеччині[11].
Зокрема, Німеччина проводила випробування використання колорадського жука на південь від Франкфурту-на-Майні, де було випущено 54 тис. жуків[10]. В 1944 році почалося значне зараження полів Німеччини[10], проте його джерело залишається невідомим, що призвело до виникнення численних гіпотез. Наприклад, висловлювалися припущення, що ще могло бути атакою Союзників, невдалим тестуванням німців або природною флуктуацією[10].
Канада/США
Серед країн-союзників, Канада першою здійснила спроби розробки зброї на основі комах-векторів[4]. Після того, як стало відомо про розробку методу використання бліх як зброї Японією, Канада, а згодом і США, розпочали свої роботи у цьому напрямку[4]. У колаборації з урядом США, Г. Рід, керівник військової лабораторії при Університеті Квінз в Кінгстоні (Онтаріо), сфокусував свої зусилля на використанні як векторів комарів, мух і блох, зокрема заражених чумою[12]. Загалом протягом війни канадські успіхи залишалися кращими, ніж у решти Союзників[4], для яких ентомологічна зброя не була серед головних пріоритетів[4]. З початком подібних програм у США та Великій Британій, Канада почала співпрацювати з ними. У меншій мірі роботи зі створення біологічної, зокрема ентомологічної, зброї продовжилися в Канаді й після закінчення війни[12][13].
Франція
Відомі також роботи зі створення ентомологічної зброї у Франції[8]. Подібно до Німеччини, програми цієї країни також перш за все були націлені на використання колорадського жука для враження сільськогосподарських джерел супротивника[8]. Вперше французькі експерти запропонували таке використання ще в 1939 році[14].
Велика Британія
Британські учені, такі як Дж. Голдейн, ще до війни вказували на уразливість як британського, так і німецького сільського господарства з боку колорадського жука[14]. Протягом війни в Британії проводилися випробування цього методу, зокрема в 1942 році із США було завезено 15 тис. жуків для таких випробувань[10].
Холодна війна
СРСР
У військових лабораторях СРСР проводилися ефективні роботи з розробки ентомологічної зброї в рамках програми, націленій на знищення сільськогосподарських культур та тварин супротивника. Радянські дослідники розробили методи перенесення комахами численних патогенів тварин, таких як збудник ящура, для перенесення якого використовувалися кліщі[15]. Також відомі роботи з використання кліщів, що вражають птахів, для зараження курей паразитом Chlamydophila psittaci[15]. Крім того, радянські інженери розробили методики автоматизованого масового вирощування комах, здатні отримувати кілька мільйонів паразитичних комах на добу[15].
США
Протягом холодної війниСША найактивніше досліджували перспективи використання комах як зброї. Військові дослідники розробили плани створення центру, здатного отримувати до 100 млн комарів-переносників жовтої гарячки на місяць[8]. У доповіді Збройних сил США[7] під назвою «Аналіз цілей ентомологічної зброї» наводилися найуразливіші ділянки на території СРСР, які США могли атакувати за допомогою ентомологічних векторів[8]. Військовики також проводили випробування здатності кусатися неінфікованих комарів, скидуючи їх на американські міста[8].
Північнокорейські та китайські офіційні особи звинувачували США у використання біологічної зброї, у тому числі ентомологічної, протягом Корейської війни. Ці ствердження завжли заперечувалися з боку США[16]. В 1998 році, проте, Стівен Ендікотт і Едвард Гаґерманн підтвердили звинувачення у своїй книзі «США і біологічна зброя: Секрети початку Холодної та корейської воєн»[12]. Книга отримала різні відгуки, тоді як деякі звинувачували авторів в конспирації та підтасовці фактів[16][17], інші хвалили авторів за сміливість[17] та знаходили ствердження авторів ймовірними[18]. Проте, в іншій книзі С. Ендікотта того ж року були опубліковані радянські та китайські документи, які показували, що ствердження китайського і корейського урядів були частиною кампанії дезінформації[18].
Протягом 1950-тих років США провели серію польових випробувань використання ентомологічної зброї. Так, Операція Біг-Ітч («велика чесотка») 1954 року була призначена дослідити ефект незаражених блох Xenopsylla cheopis[14]. Операція провалилася через те, що деякі з бліх зуміли втекти та покусали всіх трьох членів екіпажу літака[14]. У травні 1955 року понад 300 тис. комарів Aedes aegypti, потенційних переносників жовтої гарячки, було скинуто над штатом Джорджія з метою дослідження виживання скинутих з повітря комарів та їхньої здатності кусати людей[19]. Ці дослідження стали відомі як Операція Біг-Баз («велике жужжання»)[9].
Після цього у США було проведено щонайменше ще дві програми дослідження ентомологічної зброї, Операція Дроп-Кік і Операція Мей-Дей[19]. Доповідь Армії США 1981 року підвела підсумок результатів випробувань та вартість різноманітних ефектів, асоційованих з використанням такої зброї[19]. Доповідь була частково розсекречена, хоча деяка інформація, включаючи все, що стосувалося «Дроп-Кік», була з неї вилучена[19] — зокрема доповідь містить розрахунки «вартості на смерть»[3]. Так, вартість зброї на смерть, згідно з доповіддю, при використання комах-векторів із смертністю 50 % при атаці міста становила $0,29 в цінах 1976 року[19]. Така атака повинна була привести до приблизно 625 тис. загиблих[19].
США також використовували дослідження ентомологічної зброї у небойових ситуаціях. В 1990 уряд США фінансував програму вартістю 6,5 млн доларів з дослідження та вирощування гусениць[20], призначених для скидання на плантації коки в Перу в рамках війни проти наркотиків[20]. У 2002 році стало відомо про роботи з дослідження в лабораторії у Форт-Детріку комахи-вектора для перенесення вірусу, який мав заражати опіумний мак[3].
У жовтні 2022 року представник Росії в ООН Василь Небензя заявив, що українці скидали з безпілотників комарів-збудників хвороб. За його словами, у США запатентували такий дрон, здатний поширювати заражених вірусами комарів[21]. Ці голослівні заяви про «бойових комарів» спричинили хвилю іронії в інтернеті, зокрема, Міністр оборони УкраїниОлексій Резніков жартома заявив, що набирає до служби 300 тисяч комарів[22].
Також російські пропагандисти звинувачували Україну у нашестях сарани, нібито спричинених Україною. Ці заяви не були підтверджені жодними фактами, сюжети в російських медіа були повністю постановними, а саме навмисне спричинення такого нашестя фахівцями розглядається як неможливе[23].
Багато фахівців галузі вважають використання комах як векторів для перенесення хвороб найімовірнішим засобом біотероризму[24]. Через те, що інтродуковані види вже поширені на всіх континентах, простежити джерело нового виду, що поширився на певній території, може бути дуже важко або зовсім неможливо[25]. Дослідники розглядають комах набагато легшим засобом розповсюдження біологічних агентів, ніж власне біологічні агенти, залишені самі на себе[26]. Вектори на основі комах легко збирати, а їхні яйця легко непомітно транспортувати[26]. Ізоляція і доставка власне біологічних агентів, з іншого боку, часто буває дуже важкою та небезпечною[26].
Під підозрою у здійсненні акції ентомоголічного біотероризму зараз знаходиться екотерористична група «The Breeders», представники якої стверджують, що саме вони випустили середземноморських плодових мух, які викликали зараження полів у Каліфорнії[27]. За даними кількох джерел, існують свідоцтва, що підтверджують це ствердження[11][28]. Цей паразит здатний атакувати велику кількість різних рослин, в результаті уряд Каліфорнії був змушений провести велику програму розпилення пестицидів[27]. Представники групи в листі до мера Лос-Анджелеса Тома Бредлі зазначили, що вони ставили за мету вихід епідемії з-під контролю, що б зробило програму знищення паразиту фінансово збитковою[27].
Юридичний статус
Конвенція про біологічну і токсинну зброю (BWC) 1972 року не згадує прямо комах у своєму тексті[29], хоча текст прямо включає біологічні вектори[29]. Стаття I цієї конвенції забороняє «зброю, обладнання та засоби доставки, розроблені для використання таких агентів з ворожими намірами або у збройному конфлікті»[29][30]. Таким чином, згідно з текстом BWC, використання векторів на основі комах заборонене цією конвенцією[31]. Проте, питання менш ясне щодо використання незаражених комах, що можуть використовуватися проти сільськогосподарських культур[29].
↑ абвгдеHeather, Neil W. and Hallman, Guy J. Pest Management and Phytosanitary Trade Barriers ([Google Books]), CABI, 2008, pp. 17—18, (ISBN 1845933435).
↑ абвгCroddy, Eric and Wirtz, James J. Weapons of Mass Destruction: An Encyclopedia of Worldwide Policy, Technology, and History, (Google Books [Архівовано 7 листопада 2013 у Wayback Machine.]), ABC-CLIO, 2005, p. 304, (ISBN 1851094903).
Hay, Alastair. «A Magic Sword or A Big Itch: An Historical Look at the United States Biological Weapon Programme», (Citation [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.]), Medicine, Conflict, and Survival, Vol. 15 July—September 1999, pp. 215–234, (ISSN 13623699).