Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Мельнице-Подільської селищної громади.[1]
Село знане неповторними краєвидами Дністровського каньйону, водоспадом «Гуркало», унікальні еталони відслонень Силуру і Девону (етап у геохронології, коли рослини перейшли у тварини); фольклорно-етнографічним ансамблем «Дзумбалик» та написаною малярем Андрієм у 1764 чудотворною Городоцько-Кулаківською іконою.
Знайдено знаряддя праці епохи:
палеоліту – кам’яні сокири, скребки, різці, рубила з кременю, який легко було відшукати на березі Дністра,
мезоліту – шліфовані знаряддя праці, вироби з дерева й кості: шила, голки, проколки, наконечники списів та стріл, лук і лучковий дриль;
на території Дністрового на лівому схилі яру Студена, що неподалік лісу Нерест, знайдено рештки примітивного і грубого світло-оранжевого гончарного посуду зі шорсткою поверхнею – ймовірно, це рештки посуду трипільців.
Усі знахідки зберігаються в шкільному краєзнавчому музеї, тут представлені експонати від найдавніших часів до наших днів – різноманітні речі побуту, етнографічні предмети й архівні матеріали, фотоколекції.
Село відоме від 1760 р. За переказами, вовчі зграї облюбували вкриту густими, дрімучими лісами долину Дністра, де рили нори і виводили потомство; за іншою леґендою, збудоване під опікою галицького боярина Вовка. Звідси й колишня назва села – Вовківці.
Село розташоване осторонь від давніх шляхів, неподалік від сумнозвісного Чорного «Килиїмського шляху», яким турки гнали ясир у далекий Крим. У родині старожительки
М. Касіян від покоління до покоління передавали кисет невідомого походження, ймовірно, татарський або турецький: на темно-синьому атласі вишито позолотою рослинний орнамент із обох боків; виділялося стилізоване зображення серця (можливо, це подарунок дівчини
коханому).
Протягом 1901–1935 рр. у селі діяли читальня М. Качковського і «Рускі дружини», що їх організував старший син о. Н. Куриловича. Також працювали філії товариств «Просвіта» (голова Василь Грушка), «Луг» (організатор і комендант старшина УГА Мирон Левицький), «Сільський господар», «Відродження»; кооператива «Згода» об’єднувала 177 осіб (голова Микола Сокирка).
За Австро-Угорщини в мурованому будинку діяла школа з українською мовою навчання, за Польщі – двомовна. Перед Першою світовою війною селяни купували землю у ґрафа Козебродського, займалися хліборобством, але у Вовківцях проживали й будівельники, і майстри, які виробляли вози, тож село було порівняно заможним.
У 1924 р. розпарцельовано для польських колоністів 200 морґів двірського поля. Проте багато жителів, переважно чоловіків, еміґрували на заробітки до Канади. Від 1939 р. Вовківці – під радянською владою. Від 8 липня 1941 р. до 6 квітня 1944 р. село – під німецькою окупацією.
Чимало місцевих жителів боролися в ОУН та УПА; радянська влада почала переслідувати їх, зокрема заарештували Дмитра Малиника (псевда “Потап”, “Мартин”; 1921 р. н.; надрайоновий провідник ОУН, Борщівський районовий провідник), підрайонову УЧХ Стефанію Яворську (з
Чортківської тюрми її вивезли у сибірські концтабори).
У 1944–1953 рр. органи НКДБ заарештували 21 борця ОУН і УПА, засудили до ув’язнення у концтаборах у Сибіру на 10–25 років; туди потрапляли навіть фронтовики, які повернулися з війни. Всього із села загинуло 7 борців ОУН і УПА. На фронти Другої світової війни мобілізовано багато чоловіків, 27 загинули, у т. ч. 10 пропали безвісти.
Назва
Первинна назва села Волківці над Дністром. Проте з проведенням адміністративної реформи, що відбувалася у 1961 р. (об'єднання районів Мельниця-Подільського і Борщівського) було село перейменовано на Дністрове.
Географія
Село розташоване на відстані 375 км від Києва, 122 км — від обласного центру міста Тернополя та 32 км від міста Борщів.
9 травня 1442 року польський король Владислав III Варненчик записав Маху з Підляшшя 50 гривень на селі Вовківці (Wolkowcze) Кам’янецькому повіті Подільської землі, яке розташоване над рікою Дністер біля спустошеного замку Свиняче.[2]
Чимало місцевих жителів боролися в ОУН та УПА; радянська влада почала переслідувати їх, зокрема заарештували Дмитра Малиника (псевда “Потап”, “Мартин”; 1921 р. н.; надрайоновий провідник ОУН, Борщівський районовий провідник), підрайонову УЧХ Стефанію Яворську (з Чортківської тюрми її вивезли у сибірські концтабори).
У 1944–1953 рр. органи НКДБ заарештували 21 борця ОУН і УПА, засудили до ув’язнення у концтаборах у Сибіру на 10–25 років; туди потрапляли навіть фронтовики, які повернулися з війни. Всього із села загинуло 7 борців ОУН і УПА.
Встановлено пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1848), пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні 1941–1945 років, дзвіниця 1711 р, братська могила воїнів полеглих у бою з НКВДистами, курган-могила пам'яті січових стрільців.
Соціальна сфера
Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, бібліотека, будинок культури і дитячий садок.
При школі діє дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль «Дзумбалик», у будинку культури працює народний фольклорний аматорський колектив «Дністряни» та Народний хор с. Дністрового .
↑Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії (Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809–1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198–204). Лещинський Ян. Російський уряд в Тернопільському краї. 1809–1815. — Краків, Варшава, 1903. — С. 198–204.
_-_1.jpg)
.jpg)
