Губерт Марішка народився у Брунн-ам-Гебірге, Австро-Угорщина. Він спочатку здобув освіту як столяр та потім навчився вокалу і розпочав кар'єру артиста[2].
Особисте життя
Губерт Марішка був одружений чотири рази. У 1907 він одружився з дочкою лібретиста Віктора Леона Ліцці. Вони мали трьох дітей: Лізль (1908—1945), Віктор (1915 р.н.), Франц (1918 р.н.). Лізль стала акторка, а Франц — режисером. Ліцці померла в 1918.
Другою дружиною стала Ліліан Карчаг: донька директора театрів Вільгельма Карчага. В цьому шлюбі народились Георг (1922—1999) та Тассіло (1928 р.н.). Георг став режисером. Шлюб закінчився розлученням.
Під час Другої світової війни Губерт мав короткочасний шлюб з Джуліаною. Останньою дружиною стала акторка Трода Баш-Гавел. Вони побралися у 1946 році, шлюб тривав до його смерті у 1959 році.
Кар'єра
Театр
У 1904 році почав кар'єру як артист оперети в місцевому театрі Санкт-Пельтена в опереті «Бідний Іонофан». Дебютні виступи принесли йому запрошення працювати в Брно у ролі графа Данила в одній із перших угорських оперет «Весела вдова» композитора Франца Легара. 27 липня 1907 року виступав на прем'єрній постановці Лео Фалля «Веселий селянин» у Мангаймі. Губерт марішка став популярним співаком оперети та у 1923 році очолив театр Ан дер Він.
Однією з першою постановок Марішки стала оперета Імре Кальмана «Маріца». Вона стала еталоном нової угорської оперети. Прем'єра відбулась 28 лютого 1924 року, головну партію виконав сам Губерт[3]. Інша постановка оперети Імре Кальмана, яка мала шалений успіх по всьому світу, «Принцеса цирку». Сам же Марішка виконав роль злодія Містера Ікс, російську княгиню Федору Палінську втілила Бетті Фішер. Пізніше під його керівництвом на сцені театру з'являється «Джудітта». Постановка отримала змішані відгуки та протягом театрального сезону з'являлась в репертуарі театру 42 рази[4].
Кінематограф
Крім роботи в театрі Губерт одразу звернув увагу на кіно. У кінематографі він дебютував у 1913 році як актор, сценарист та режисер фільму «Дядько-мільйонер». Плідними роками стали починаючи з кінця 1930-х до середини 1950-х. У співпраці з Гансом Мозером він випустив кілька стрічок, які мали шалений успіх, зокрема «Запрошуємо на танок» (1941), «Пан радник канцелярії» (1948).