Громадянська війна в США
Поділ на Південь та Північ
Дата: 12 квітня 1861 — 26 травня 1865 Місце: Здебільшого на території Півдня Привід: Атака Конфедерації на форт Самтер та його захоплення: Результат: Перемога США, ліквідація КША, скасування рабства
Сторони
США («Союз/Федерація»)	КША («Конфедерація»)
Командувачі
Авраам Лінкольн Улісс Грант Вільям Шерман Вінфілд Скотт Генрі Галлек	Джефферсон Девіс Роберт Лі П'єр де Борегар Брекстон Брегг Томас Джексон
Військові сили
2 129 000	1 082 000
Втрати
110 000 вбито на фронтах 360 000 померло 275 200 поранено 215 000 зникло безвісти	93 000 вбито на фронтах 260 000 померло понад 137 000 поранено 195 000 зникло безвісти

Громадя́нська війна́ в США — війна між північними штатами США (Союзом) і південними штатами (Конфедерацією), які вийшли із Союзу і повстали через економічні та політичні відмінності, в тому числі рабоорієнтовану економіку.

Війна почалася з битви за Форт-Самтер 12 квітня 1861 року і закінчилася 26 травня 1865 року, коли останні війська конфедератів здалися. Під час війни відбулося близько 2000 битв. Для США ця війна є найбільшою за масштабом людських втрат серед усіх збройних конфліктів, де вони брали участь.

Громадянська війна в США має багато назв, які залежать від поглядів сторін конфлікту, зокрема «Війна за незалежність Півдня», «Війна повстання», «Повстання рабовласників» тощо.

Війна стала логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної праці. Першу підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання щодо чорношкірих рабів. Ті види робіт, які виконували раби, вважалися негідними для вільної білої людини. Північні штати, навпаки, поступово відміняли рабство. Основу сільського господарства там складали групи вільного населення. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити території плантацій за рахунок нових штатів. Так, наприклад, 1820 року ухвалено так званий Міссурійський компроміс, що поділив територію на захід від річки Міссісіпі за паралеллю 36°30' пн.ш. на дві частини — аграрну на півдні й індустріальну на півночі. На півночі прогресивна спільнота намагалася допомагати рабам: видавала антирабовласницьку літературу, пропагувала перехід до сільськогосподарських комун

У першій половині XIX століття в США склалися дві системи — аграрне рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи. Ситуація ускладнювалась тим, що, попри стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративною країною. Кожний штат жив своїм політичним та економічним життям, інтеграційні процеси йшли повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промислова Північ виділилися в два окремі економічні райони.

На Півночі США концентрувалися підприємці і основна маса емігрантів. У цьому регіоні зосереджувалися підприємства машинобудування, металообробки, легкої промисловості. Основу робочої сили складали численні емігранти з інших країн, які працювали на фабриках, заводах та інших підприємствах. Робочих рук на Півночі було достатньо, демографічна ситуація тут була стабільною і рівень життя задовільним. Абсолютно протилежна ситуація склалася на Півдні. США в ході американо-мексиканської війни отримали величезні території на півдні, з великою кількістю вільних земель. На цих землях влаштувалися плантатори, що отримали величезні земельні наділи. Саме тому на відміну від Півночі Південь став аграрним регіоном. Проте на Півдні бракувало робочих рук. Переважна більшість емігрантів їхали на Північ, тому з Африки, починаючи ще з XVII століття, завозилися раби-чорношкірі. До початку сецесії 1/4 частина білого населення Півдня була рабовласниками.

Попри всі відмінності між регіонами, на Півдні уряд впроваджував ті ж самі суспільні зміни, що і на Півночі. На Півночі проводилася гнучка податкова політика, гроші з бюджетів штатів виділялися на благодійність, уряд певною мірою намагався поліпшити умови проживання темношкірого населення. Однак на консервативному і замкнутому Півдні не проводилися заходи з емансипації жінок та зрівняння чорношкірих рабів у правах з білими. Велику роль у світогляді мешканців Півдня відігравала так звана «верхівка» — заможні рабовласники, що мали у приватній власності великі земельні наділи. Ця «верхівка» впливала на політику південних штатів, оскільки була зацікавлена в збереженні своєї робочої сили.

Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировини з Півдня, особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні економічних регіони співіснували в одній країні. Однак поступово між ними наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити наступні:

1. Податок на ввезені товари (Північ прагнула зробити їх якомога вищими, аби захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно).
2. Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати використовувати рабів, чи потрібно робити чорношкірих вільними і т. д.).
3. Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу чергу — чи буде новий штат капіталістичним, чи рабовласницьким. Прихід до влади Лінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть підпорядковуватися реформам Півночі, означав для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.

У 1860 президентом США обрано Авраама Лінкольна, діяча Республіканської партії, який виступав за підпорядковування всіх територій вимогам президента.

Політичні та громадські організації, які протистояли Півдню та ізоляціонізму, утворили в 1854 році Республіканську партію. Перемога на президентських виборах 1860 року кандидата від цієї партії стала для рабовласників сигналом небезпеки і призвела до сецесії, виходу зі складу Союзу. 20 грудня 1860 року приклад подала Південна Кароліна, приклад якої наслідували:

• Міссісіпі (9 січня 1861),
• Флорида (10 січня 1861),
• Алабама (11 січня 1861),
• Джорджія (19 січня 1861),
• Луїзіана (26 січня 1861).

Юридичним виправданням таких дій стала відсутність у Конституції США прямої заборони на вихід окремих штатів зі складу США. Ці 6 штатів у лютому 1861 року утворили нову державу — Конфедеративні Штати Америки (КША). 1 березня про незалежність оголосив Техас, який вже того ж дня приєднався до Конфедерації, а в квітні-травні його приклад наслідували:

• Вірджинія (незалежність — 17 квітня 1861, приєднання до КША — 7 травня 1861),
• Арканзас (незалежність — 6 травня 1861, приєднання до КША — 18 травня 1861),
• Теннессі (незалежність — 7 травня 1861, приєднання до КША — 2 липня 1861),
• Північна Кароліна (незалежність — 20 травня 1861, приєднання до КША — 21 травня 1861).

Ці 11 штатів прийняли конституцію та обрали своїм президентом колишнього сенатора від Міссісіпі Джефферсона Девіса, який разом з іншими керівниками країни заявив, що Північ не впокорить Південь своїми законами. Столицею Конфедерації стало алабамське місто Монтгомері, а після приєднання Вірджинії — Ричмонд. Ці штати займали 40% всієї території США з населенням 9,1 млн осіб, у тому числі понад 3,6 млн чорношкірих. 7 жовтня до складу Конфедерації увійшла Індіанська територія, населення якої було лояльним до Конфедерації (велика кількість індіанців воювали на боці КША), але не до уряду США, який фактично санкціонував депортацію індіанців із Джорджії та інших південних штатів. Таким чином, індіанці не побажали відмовлятися від рабовласництва і увійшли до складу Конфедерації. Сенат КША формувався двома представниками від кожного штату, а також одним представником від кожної індіанської республіки (всього у складі Індіанської території було 5 республік за кількістю індіанських племен: черокі, чокто, крики, чикасо і семіноли). Індіанські представники в Сенаті не мали права голосу.

У складі Союзу залишилося 23 штати, включаючи рабовласницькі Делавер, Кентуккі, Міссурі та Меріленд, які не без боротьби зберегли лояльність федеральній владі. Жителі ряду західних округів Вірджинії відмовилися підкоритися рішенню про вихід із Союзу, утворили власні органи влади та у червні 1863 року прийняті до складу США як нові штати. Населення Союзу перевищувало 22 млн осіб, на його території розташовувалася практично вся промисловість країни, 70% залізниць, 81 % банківських депозитів.

Бойові дії почалися 12 квітня 1861 року нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарльстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більш згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому сенсі. Південні мали більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які завезли ще до інавгурації Лінкольна. Також багато офіцерів-федералів приєдналися до конфедератів, серед яких і Роберт Лі. Жителі Півдня — плантатори вели боротьбу не на життя, а на смерть за своє виживання й колишнє життя й перейнялися почуттям сліпої ненависті до «янкі» (жителів півночі), яких вважали не співвітчизниками, а чужинцями, ворогами. На Півночі ж було чимало прихильників компромісу, особливо в тих колах буржуазії, які вели справи із плантаторами. Тактика обох сторін була однаковою — якнайшвидше захопити столицю супротивника.

Перший серйозний бій відбувся у Вірджинії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861 року, коли погано навчені війська Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували сили Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився на втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандувачем усіх сил. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини розбито в Боллс-Блаффі недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом.

Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним із її наслідків стало захоплення 8 листопада 1861 року британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великою Британією.

У кінці 1861 року армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план ведення війни («анаконда-план») призвів до того, що армія була розосереджена по усьому величезному фронту.

У 1862 році найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій. У лютому-квітні армія генерала Улісса Гранта, захопивши кілька фортів, витіснила жителів Півдня з Кентуккі, а після важких боїв при Шайло очистила від них Теннессі. До літа звільнено штат Міссурі, і війська Гранта увійшли в північні райони Міссісіпі й Алабами. Велике значення мало захоплення 25 квітня 1862 (у ході спільної десантної операції частин генерала Б. Ф. Батлера й кораблів капітана Д. Фаррагута) Нового Орлеана, важливого торговельного й стратегічного центру. Конфедерація була розрізана на дві частини. Під загрозою захоплення опинився Ричмонд, але усі наступи федералів відбито з великими втратами. І лише перекидання частин із заходу дало змогу зупинити контрнаступ конфедератів під проводом генерала Лі. 1862 рік також відзначений першим в історії боєм броненосних кораблів, що відбувся 9 березня біля берегів Вірджинії.

30 грудня 1862 Лінкольн підписав «Прокламацію про звільнення рабів» з 1 січня наступного року. Ця «Прокламація», як і рішення про набір чорношкірих в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 хомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не брав участі в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатив мито в 10 доларів, зайняти хомстед — шмат землі в 160 акрів (~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність.

Часті повстання рабів, успішна морська блокада підривали економіку Півдня. Невелика промисловість не могла задовольнити всіх потреб фронту. Відчувалася нестача у медикаментах, зброї, їжі. Водночас Північ торгувала з Європою, приїжджали нові іммігранти з Європи, працювали на повну потужність промисловість і сільське господарство.

Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорсвілом навесні 1863 року, під час якої 130-тисячна армія Півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезними. Вже на початку липня конфедерати зазнали поразки під Геттісбургом. У серпні 1863 року армію Лі відкинуто до Вірджинії. Восени 1864 року, під час «маршу до моря» захоплена Атланта — один із найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв капітулював Ричмонд. У битві при Апоматоксі^[en] здалася Північновірджинська армія. Через місяць останні сили конфедератів склали зброю. Громадянська війна завершилася.

Втрати Півночі склали майже 365 тис. осіб убитими й померлими від ран і понад 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 290 тис. і близько 100 тис. осіб поранених. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборону рабства закріплено 13-ю поправкою до Конституції США, що набула чинності 18 грудня 1865 року (утім, штат Міссісіпі ратифікував цю поправку лише в 1995 р.^[1]). У країні створено умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877 року. Інші проблеми, зокрема надання кольоровому населенню рівних прав із білими, залишалися нерозв'язаними багато десятиліть.

Кінематограф

• Народження нації (1915, США)
• Звіяні вітром (фільм) (1939, США)
• Червоний знак доблесті (1951, США)
• Шенандоа (фільм) (1965, США)
• Хороший, поганий, злий (1966, Італія-Іспанія-ФРН)
• Слава (1989, США)
• Той, що танцює з вовками (1990, США)
• «Броненосці» (1991, США)
• «Сіре та Синє» (серіал) (США)
• Геттісберг (1993, США)
• Останній ізгой (1993, США)
• «Андерсонвілл» (1996, США)
• Холодна гора (2003, США)
• Боги та генерали (2003, США)
• Північ та Південь (міні-серіал)
• Лінкольн (фільм) (2012, США)
• Джанго вільний (2012, США)
• 12 років рабства (фільм) (2013, США)
• Вільний штат Джонса (2016, США)
• Джон Картер: між двох світів (2012, США)
• Пекло на колесах (телесеріал) (2011, США)

Першоджерела

• United States. War Dept.: The War of the Rebellion: a Compilation of the Official Records of the Union and Confederate Armies, Govt. Print. Off., Washington 1880—1901, 128 Bde. (online^[5])
• Southern Historical Society Papers CD-Rom, H-Bar Enterprises 1st Edition, 1997, ISBN 0-7639-0084-2
• Clarence Buel, Robert Underwood Johnson: Battles and Leaders of the Civil War, Century Co, New York, 4 томи, 1884—1888 (свідчення учасників війни)

Довідкові видання:

• Marc Boatner III: Civil War Dictionary, перше видання 1959, Vintage Books 1991, ISBN 0-679-73392-2
• Frederick Dyer: Compendium of the Civil War, Morningside Bookshop, 1978, ISBN 0-89029-046-6
• David J. Eicher: The Civil War in Books: An Analytical Bibliography, 1997, ISBN 0-252-02273-4. (коментована бібліографія)
• William F. Fox: Regimental Losses in the American Civil War: A Treatise on the Extent and Nature of the Mortuary Losses in the Union Regiments, u.a. Ebooksondisk.com, 2002, ISBN 1-932157-07-7
• Long E. B. Civil War Day by Day: An Almanac 1861—1865. — Garden City, 1971.
• Bernd G. Längin: Der Amerikanische Bürgerkrieg. Eine Chronik in Bildern — Tag für Tag. Bechtermünz Verlag, ISBN 3-86047-900-8, auch Weltbild Verlag, Augsburg 1998. (ілюстроване видання, але без покажчиків)
• James M. McPherson: The Atlas of the Civil War, Running Press Book Publishers, Philadelphia 2005, ISBN 0-7624-2356-0. (багато карт і фотоматеріалів, перебіг війни, вибрані битви)

Загальні огляди

• Бурин С. Н. На полях сражений гражданской войны в США. — М.: Наука, 1988.
• Дельбрюк Г. История военного искусства в рамках политической истории. Том VII. Новое время (окончание). Северо-Американская гражданская война 1861—1865 гг. В изложении Э. Даниэльса. — М.: Государственное военное издательство, 1939.
• Иванов Р. Ф. Авраам Линкольн и Гражданская война в США. — М., 1964.
• Куропятник Г. П. Вторая американская революция. — М., 1961.
• Маль К. М. Гражданская война в США 1861—1865. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2002. — 502 с. — ISBN 5-17-001875-4
• Роудс Дж. Ф. Історія Громадянської війни в США. 1861—1865. — Київ: О. Бешуля, 2020. — 482 с. — ISBN 978-6-177-91801-0
• Bruce Catton The Centennial History of the Civil War, Garden City, Bd.1 The coming fury 1961, Bd.2 Terrible swift sword 1963, Bd.3 Never Call Retreat 1965, усі три томи в кишеньковому виданні: Pocket Book 1967
• Davies W. C. The Imperial Union: 1861—1865. — Garden City, 1982—1986. — Т. 1—3.
• Shelby Foot: The Civil War. A Narrative, 3 томи, New York 1958—1974, ISBN 0-7126-9812-4.
• John Keegan The American Civil War: A military history
• James M. McPherson: Battle Cry of Freedom. The Civil War Era, New York: Oxford University Press, 1988, ISBN 0-19-503863-0.

• Causes of the Civil War [Архівовано 25 жовтня 2011 у Wayback Machine.]. primary sources
• Civil War Letters — Primary Sources and First Person Accounts.
• Declarations of Causes of Secession
• Alexander Stephens' Cornerstone Speech
• Lincoln's Call for Troops [Архівовано 17 січня 2010 у WebCite]
• The Civil War Home Page [Архівовано 2 січня 2008 у Wayback Machine.]
• The Civil War [Архівовано 10 лютого 2021 у Wayback Machine.] — website with more than 7,000 pages of Civil War content, including the complete run of Harper's Weekly newspapers from the Civil War.
• The American Civil War [Архівовано 23 липня 2010 у Wayback Machine.] — Detailed listing of events, documents, battles, commanders and important people of the US Civil War
• Civil War: Death and Destruction [Архівовано 16 травня 2010 у Wayback Machine.] — slideshow by Life magazine
• Civil War photos [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] at the National Archives and Records Administration
• View images [Архівовано 18 серпня 2010 у Wayback Machine.] from the Civil War Photographs Collection [Архівовано 22 вересня 2010 у Wayback Machine.] at the Library of Congress
• University of Tennessee: U.S. Civil War Generals
• The Civil War [Архівовано 24 жовтня 2008 у Wayback Machine.], a Public Broadcasting Service|PBS documentary by Ken Burns
• Individual state's contributions to the Civil War: California [Архівовано 7 лютого 2013 у Wayback Machine.], Florida, Illinois #1 [Архівовано 12 листопада 2008 у Wayback Machine.], Illinois #2, Ohio [Архівовано 28 жовтня 2008 у Wayback Machine.], Pennsylvania [Архівовано 29 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• WWW-VL: History: USA Civil War 1855—1865 [Архівовано 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
• Civil War Preservation Trust [Архівовано 27 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• Civil War Era Digital Collection at Gettysburg College This collection contains digital images of political cartoons, personal papers, pamphlets, maps, paintings and photographs from the Civil War Era held in Special Collections at Gettysburg College.
• «Fort Morgan and the Battle of Mobile Bay», a National Park Service Teaching with Historic Places (TwHP) lesson plan [Архівовано 27 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• «WWW Guide to Civil War Prisons» (2004) [Архівовано 27 червня 2010 у Wayback Machine.]
• TOCWOC Civil War Blog [Архівовано 13 вересня 2008 у Wayback Machine.] A group Civil War blog consisting of informed amateurs.
• Civil War Books and Authors Blog [Архівовано 28 липня 2011 у Wayback Machine.] A Civil War blog focusing mainly on book reviews.
• Civil War Bookshelf [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.] American Civil War historiography and publishing blogged daily by Dimitri Rotov.
• American Civil War in Alabama, Encyclopedia of Alabama [Архівовано 27 жовтня 2010 у Wayback Machine.]
• Grand Valley State University Civil War digital collection
• Seven Civil War Stories Your Teacher Never Told You [Архівовано 20 червня 2019 у Wayback Machine.] by Eric Johnson, CNN, June 12, 2009
• The American Civil War Timeline Project — A community contributed project to, chronologically and geographically, map the events of the war.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Громадянська війна в США

• Нова історія (хронологічна таблиця)