Вальтер фон Унру
нім. Walter Rudolf Moritz von Unruh
Народився	30 грудня 1877(1877-12-30)[1][2] Тилевіце, Ґміна Всхова, Всховський повіт, Любуське воєводство, Республіка Польща[1]
Помер	16 вересня 1956(1956-09-16)[1] (78 років) Бад-Бернек, Байройт, Верхня Франконія, Баварія, ФРН[1]
Країна	Німеччина
Діяльність	військовослужбовець, офіцер
Знання мов	німецька
Учасник	Перша світова війна і Друга світова війна
Військове звання	генерал від інфантерії до розпорядження
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Вальтер Рудольф Моріц фон Унру (нім. Walter Rudolf Moritz von Unruh; 30 серпня 1877 — 18 вересня 1956, Бад-Бернек) — німецький офіцер, генерал піхоти вермахту. Кавалер ордена Pour le Mérite і Лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг з мечами.

Виходець із знатного роду Унру. Син начальника тюрми Рудольфа фон Унру і його дружини Амалії, уродженої фон Швайніхен.

7 березня 1896 року вступив в кадетський корпус піхотного полку «фон Куб'єр» (2-го позенського) № 19 в Герліці. Учасник Першої світової війни. Відзначений численними нагородами.

Після війни продовжив службу в рейхсвері. З 23 грудня 1918 по 14 січня 1918 року — командир добровольчого корпусу Герліца, брав участь у ліквідації Баварської Радянської Республіки. 28 лютого 1927 року вийшов у відставку через хворобу. Після відставки до 1937 року був головним ад'ютантом колишнього німецького імператора Вільгельма ІІ. В 1933 році вступив в НСДАП.

24 липня 1941 року призваний на службу в вермахт і призначений комендантом Бреста. Через повернення в армію Унру покинув НСДАП. У вересні 1941 року призначений командиром тилових частин в Смоленську на Московському фронті, потім — командиром 559-ї тилової ділянки 4-ї армії в складі групи армій «Центр».

4 травня 1942 року Гітлер призначив Унру начальником щойно створеного штабу «спеціально призначення» при ОКВ. Завданням Унру стала відправка службовців різноманітних штабів і тилових служб вермахту, розміщених у рейхскомісаріатах Остланд і Україна, на фронт. Кандидатуру Унру підтримали Йозеф Геббельс та Мартін Борман, оскільки Унру був переконаним націонал-соціалістом. З 22 листопада 1942 року (день капітуляції 6-ї армії в Сталінграді) Унру отримав право відправляти на фронт не лише службовців вермахту, але і функціонерів НСДАП і державних чиновників. Успіхи Унру були досить скромними, оскільки він постійно конфліктував із місцевою адміністрацією (зрештою Унру посварився з Борманом і Генріхом Гіммлером), а також тому, що рейхсміністр озброєнь і військової промисловості Альберт Шпеер також відбирав людей даних категорій для роботи в оборонній промисловості. 22 липня 1944 року Унру подав прохання про відставку, яке було задоволене наступного дня.

З липня 1945 по липень 1947 року перебував у американському полоні. В 1947 році написав меморіальний звіт для Історичного відділу армії США, в якому описав свій погляд на «тотальну війну». Унру вважав, що законною причиною війни була «тотальна пропаганда» і непрямо натякнув на необхідність нової війни — США проти СРСР. Також Унру зобразив себе улюбленим благодійником населення окупованого Бресту. Окрім цього звіт містив численні антисемітські заяви.

В 1948 році був засуджений до 5 років ув'язнення в трудовому таборі. В 1950 році вирок скасували. Унру помер 16 вересня 1956 року від серцевого нападу.

Перша дружина — Марія Людерс (28 листопада 1879, Герліц — 2 вересня 1942, Регенсбург). Одружилися 11 жовтня 1902 року в герліці. В шлюбі народилась дочка Марґа-Марія.

Друга дружина — Шарлотта Шнек (народилась 6 липня 1917 року в Штутгарті). Одружились 28 жовтня 1952 року у Гайденгаймі.

• Другий лейтенант (7 березня 1896)
• Лейтенант (1899)
• Оберлейтенант (10 квітня 1906)
• Гауптман (22 березня 1910)
• Майор (22 березня 1915)
• Оберстлейтенант (1 жовтня 1920)
• Оберст (1 квітня 1924)
• Генерал-майор запасу (1 березня 1927)
• Генерал-лейтенант запасу (27 серпня 1939) — підвищений з нагоди 25-ї річниці Танненберзької битви як кавалер ордена Pour le Mérite.
• Генерал-майор до розпорядження (1 жовтня 1941)
• Генерал-лейтенант до розпорядження (18 січня 1942)
• Генерал піхоти до розпорядження (15 липня 1942)

• Столітня медаль
• Залізний хрест 2-го і 1-го класу
• Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами
• Орден «За заслуги» (Баварія) 3-го класу
• Лицарський хрест 1-го класу ордена Альберта з мечами (Королівство Саксонія)
• Лицарський хрест ордена «За військові заслуги» (Вюртемберг)
• Медаль «За відвагу» (Гессен)
• Ганзейський Хрест (Гамбург)
• Лицарський хрест 1-го класу ордена Білого сокола з мечами
• Лицарський хрест ордена Леопольда з військовою відзнакою (Австро-Угорщина)
• Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою (Австро-Угорщина)
• Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою
• Військова медаль (Османська імперія)
• Pour le Mérite (21 квітня 1918)
• Нагрудний знак «За поранення» в чорному
• Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (1921)
• Орден Святого Йоанна (Бранденбург), почесний лицар
• Почесний хрест ветерана війни з мечами
• Хрест Воєнних заслуг
  • 2-го класу з мечами (2 листопада 1941)
  • 1-го класу з мечами (16 січня 1942)
• Застібка до Залізного хреста 2-го і 1-го класу (16 січня 1942) — отримав 3 нагороди одночасно.
• Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42» (20 серпня 1942)
• Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами (23 липня 1944) — за бездоганну військову службу.

1. ↑ ^{а б в г д} Deutsche Nationalbibliothek Record #128647736 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. ↑ Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683

• Ernst Klee: Walter von Unruh. Eintrag in ders.: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Aktualisierte Ausgabe. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 2005, ISBN 3-596-16048-0, S. 636–637.
• Bernhard R. Kroener: „General Heldenklau.“ Die „Unruh-Kommission“ im Strudel polykratischer Desorganisation (1942–1944). In: Ernst Willi Hansen, Gerhard Schreiber, Bernd Wegner (Hrsg.): Politischer Wandel, organisierte Gewalt und nationale Sicherheit. Beiträge zur neueren Geschichte Deutschlands und Frankreichs. Festschrift für Klaus-Jürgen Müller. R. Oldenbourg, München 1995, ISBN 3-486-56063-8, S. 269–285.
• Martin Moll (Hg.): „Führer-Erlasse“ 1939–1945. Edition sämtlicher überlieferter, nicht im Reichsgesetzblatt abgedruckter, von Hitler während des Zweiten Weltkrieges schriftlich erteilter Direktiven aus den Bereichen Staat, Partei, Wirtschaft, Besatzungspolitik und Militärverwaltung. Stuttgart 1997, ISBN 3-515-06873-2.
• Dieter Rebentisch: Führerstaat und Verwaltung im Zweiten Weltkrieg. Verfassungsentwicklung und Verwaltungspolitik 1939–1945. Steiner Vlg., Stuttgart 1989, ISBN 3515051414.
• Genealogisches Handbuch des Adels, Adelige Häuser Band A XIX, Seite 485, Band 66 der Gesamtreihe, C. A. Starke Verlag, Limburg (Lahn) 1977.
• Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 3: P–Z. Biblio Verlag, Bissendorf 2011, ISBN 3-7648-2586-3, S. 451–453.
• Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band II: M–Z. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 442–444.
• General der Infanterie a. D. Walter von Unruh: Beitrag zur Kriegsgeschichte. „Ostfeldzug.“ Historical Divisions Headquarters. United States Army, Europe. (1947) S. ii.
• General a. D. von Unruh gestorben. In: Hamburger Abendblatt vom 19. September 1956.
• Rangliste des Deutschen Reichsheeres, Hrsg.: Reichswehrministerium, Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1925, S. 116.
• Klaus D. Patzwall: Die Ritterkreuzträger des Kriegsverdienstkreuzes 1942–1945. Patzwall-Verlag. Hamburg 1984, S. 34 f.
• Willi E., Hansen/Gerhard Schreiber/Bernd Wegner (Hg.), Politischer Wandel, organisierte Gewalt und nationale Sicherheit. Beiträge zur neueren Geschichte Deutschlands und Frankreichs, Festschrift für Klaus-Jürgen Müller, R. Oldenbourg, München, 1995
• Rebentisch D., Führerstaat und Verwaltung im Zweiten Weltkrieg. Verfassungsentwicklung und Verwaltungspolitik 1939-1945, Stuttgart, Steiner Vlg., 1989
• Reichswehrministerium (Hg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres, Mittler & Sohn Verlag, Berlin 1925, S. 116